3.2. Правові наслідки визнання правочинів недійсними.

Правові наслідки недійсності правочину такі:

а) недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю;

б) сторони зобов'язані повернути одна одній у натурі все, що одержали на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, у тому числі тоді, коли те, що одержано, полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які діють на момент взаємних розрахунків;

в) наслідки недійсності нікчемного правочину, передбачені законом, не можуть змінюватись домовленістю сторін;

г) недійсність окремої частини правочину не призводить до недійсності решти його частини і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений без включення до нього недійсної частини [6].

Висновки

Отже, в даній роботі я намагалася якомога ширше розкрити питання, що таке правочин, умови його дійсності, класифікацію. Дану тему курсової роботи я вибрала не випадково, адже правочини – це такі юридичні факти, які ми вчиняємо щодня. Тому їх роль у нашому житті не можна применшувати. Адже ми користуємось комунальним транспортом, купуємо різноманітні товари, відвідуємо видовищні установи тощо. Саме у цих і подібних випадках укладаються відповідні правочини. А щодо діяльності юридичних осіб, то вона взагалі неможлива без правочинів.

Правочином визнається та дія, яка спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Причому ця дія не лише булла спрямована на результат, а й призвела до встановлення, зміни або припинення цивільних правовідносин. Особи – учасники правочину – мають бути юридично незалежними та рівноправними. Правочин може призвести до встановлення цивільно-правових наслідків як безпосередньо, так і в поєднанні з іншими юридичними фактами. Прикладом безпосереднього породження правочином цивільних прав і обов'язків може бути договір купівлі-продажу.

Для дійсності правочину важливо дотримуватися умов його чинності (вони викладені у ст.203 ЦК України), зокрема:

- зміст правочину не може суперечити Кодексу, актам цивільного законодавства, моральним засадам суспільства;

- особа, що вчиняє правочин, повинна мати відповідний обсяг цивільної дієздатності. Нагадаю, що за статтею 30 Цивільного Кодексу цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Воля є важливим елементом правочину, так само як і її зовнішній вираз - волевиявлення. Наявність правочину свідчить про те, що обидва учасники бажали його укласти і що їхній зовнішній вираз волі (волевиявлення) відповідає внутрішній волі. Єдність внутрішньої волі і волевиявлення є характерною для правочину, оскільки невідповідність внутрішньої волі і волевиявлення означає, що справжня воля, тобто справжнє бажання укласти угоду, відсутні. Така угода вже не може охоронятися законом;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, а саме – усно, в письмовій формі або ж мовчанням. Але переважна більшість правочинів вчиняється все ж таки у письмовій формі, а за бажанням сторін правочин може бути посвідчений нотаріально. Є випадки, коли нотаріальне посвідчення обов'язкове. Проте існують випадки, коли одного лише посвідчення буває недостатньо для дійсності правочину. Наприклад, договір купівлі-продажу земельної ділянки, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає не тільки нотаріальному посвідченню, але й державній реєстрації;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити яється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Розкривши суть цих питань і давши визначення окремим поняттям, можна зробити висновки про підстави виникнення, зміни і припинення правочинів, а також про значення законності укладання угод для економіки України і суспільства в цілому.