5. Феноменологія Гуссерля.

Опир. на Ф. Канта, Гегеля, психологію Брентано. Вплив. на Ф. ХХ ст., в т.ч. Хайдегер, Гартман, Шелер, Гадамер.

Недоліки (критика):

• натуралізм;

• психологізм.

Вони небезп. і для теорії пізн., і для людськ. Культури.

Ств. філсофії як чистої науки (опир. на Канта) – потр. відкрити чисті структури свідомості, не затьмарені різними формами досвіду (натуралізм, психологізм).

Ідея чистої свідомості вносить елемент абстрактності. Дуже глибоко опир. на філос. традиці.

Методи, якими повинна керуватись людська свідомість.

На місце причинно-ф-ціонального методу, ставить:

• епохе – (поняття Ф. стоїків) – відмова від простих реорлексованих суджень про предмети, їх просторово-часові і причинні зв'язки;

• феноменологічну редукцію.

Феноменол. редукція

Перенесення уваги на конструюючу зд-ть свідомості.

Досл. варті взаємозв'язки свід. і пронатралу світу, які виступ. як смислові .

Феномени – це ті смисли і смисл. зв'язки, які виявл. у людськ. свідомості в процесі її спрямованості до предметів.

Поняття Брентано інтенціональність, яке виражає первинну смислотвірну спрямованість свідомості до світу.

Свід. прагне надавати смисл предметам, але здатна розрізн. предмет і світ.

Вдало обходить проблему об'єктивного і суб'єктивного.

Свід. сама по собі активна, м.б. лише свід. про щось.

Інтенціональність тлумачиться як:

• предметність свідомості;

• здатність свідомості бути наповненою певними смислами.

Вона пов'яз. з людськими пережив. і виявляє фендам. вл-ть переживання бути свідомістю про...

Змістом свідомості є смисл, а не сам предмет як такий.

„Предмет являється, але його його смисл (значення) переживається”.

„Свідомість – часовий потік переживань ” (про щось).

Ідея інт. свід. тісно пов'язана з дослідженням таких людських здібностей, як:

• сприйняття;

• пам'ять;

• фантазія;

• сумнів;

• акти волі (воління, бажання).

„Явище психічного і є буття”

Трансцендентальна редекція

Пов'яз. з осмисленням „порадоксу людської суб'єктивності”.

„Людна є одночасно і конституючий світ. суб'єкт., і існ-чий в світі об'єкт.” – універсальна інтерсубєктивність.

З 1 боку, існ. людина , як носій якостей, власт., разом з тим існ. свідомість.

Принципи, які задають зд-ть до конструювання.

Людство, як виявлення інтенціональності.

Вг. про людський життєвий світ.

Вихідною точкою людськ. буття виступає хиттєвий світ, як ,сфера первинної очев. Якій живе індивід, соцім, що і задає його значимість для людини.

С. 45-49. монографія: життєвий світ.

Незведеність людини до сукупності об'єктивних ідей, в яких ми живемо.

Смис. і знач. відрізняються в залежності від життєвого світу. Зд-ть переписувати смисли на ті, які вже є в людині.

Інтерсуб'єктивність.

Ф. як істор. факт певної епохи.

Ф. як ідея безкінечного завдання.

6. Ірраціоналістична тенденція філософії життя

Ірраціоналізм – бунт проти розуму.

Ф. життя об'єднує філософів: Шопенгауер, Ніцше, Дільтей, Зіммель, Шпенглер, Бергсон.

Тоталітарність волі у Шопенгауера.

Ірр. пов'язаний з песимізмом.

Ніцше продовжив ідею волі, але у неї не всесв. Характер, а це воля до влади.

Видно вплив сх. Ф.: Ш. – ідея страждання, Н. – ідея вічного повернення

Зміна типу дискурсу: відмова від чітк. лог. викладу, афористичний стиль, переривається тема. Пізніше він призводить до екзистенціального стилю (як розмірковування, а не констатація).

Ф. життя поєднує нім. і френц. філософів.

Чому Ф. життя?

Об'єднання основних тенденцій:

1. Поняття „життя” розгл., як первинна реальність, цілісність, що передує поділу на матерію і дух, буття і свід-ть.

В тлум. життя такі підходи:

- біологічний. (Ніцше) – це органічний процес. „І дерева в лісі борються за свою владу”;

- космічний життєвий порив. (Бергсон) як неперервне творче становлення, що породжує нові форми. Інше ставлення до теорії еволюції Дарвіна;

- (Дільтей, Зіммель) Культ.-істор. тлум. – це потік переживань, що культ., істор. обумовлені. Тому сутність життя і людини, обумовлені своє історією, в якій життя прагне подолати свою вмирущість. В процесі життя відб. творення соціокульт. форм, але вони можуть йому протистояти (об'єкт. і суб'єктивна культура). Конфлікт - цінностей життя і цінностей культури.

2. Розгл. життя, як динамічний творчий процес, іррац. в своїй основі, що протистоїть всьому механічному та застиглому.

Механ. і заст. – втрата імпульсів життя.

3. Процес життя не підвладний осягненню розсудком і механістичним науковим пізнанням. Він може лише осягти „труп життя”.

4. Заперечення Ф. як метафізики (м., як така,що прагне до механіцизму і спекулятивності). Критика Гегеля з боку Шопенгауера.

Діал., як спосіб зд. буття, а не теор. осмислення.

5. Розробка методу, який міг би наближуватись до самого життя:

• інтуітивізм Бергсона (інтуіція);

• метод образно-символічного аналізу.

Методи художнього освоєння дійсності

Бергон – родоначальник естетики і інтуітивізму. „Сміх”.

Метафізика Бергсона – розгл., як творення нової Ф. Досл. проблеми творчості, яка виступає формою особиста самореаліз. людини в потоці безособового становлення життя тісно пов'яз. з досл. проблеми часу. Суть ворг. – час, який протист. як механ. (кінематор.) часу, так і простору.

Творчість,як ідетермінізм (неможл. визнач. прич.- насл. зв'язки).

Час тлум., як :

• тривалість;

• становлення;

• взаємопроникн. минулого, теперішнього і непередбачуваності майбутнього.

„У пошуках втр. часу” Пруста.

Час вкл. простір, набуває просторового виміру.

Ств. Позитивної метаф.: подолати позитивізм, що порвав зв'язки з людиною і стати дійсною і діяльною Ф.

6. Розр. проблеми співвідн. науки і поділ їх на науки про природу і про дух.

Розр. методів пояснення і розуміння як відм. методів у пізн. природи і духу.

Наука про дух гр. на взаємозв. переживання, вираж. концентр. осягнення і розуміння структ. один. їх у зовн. внутр. на формах підставі цого зовн. проявів.

Розглядають проблему самосвідомості.

3 осн. типи с-м (Дільтей):

• натуралізм;

• ідеалізм свободи;

• об'єктивний ідеалізм.

Вклад в досл. людини і історії.

Особливе місце в Ф. життя – Ф. Ніцше. Здійснив вплив на Ф. ХХ ст. За життя не визнаний.

Переоцінка цінностей

Негат. ставлення до релігії: „Бог помер, але вбили його ми”. Заперечує націоналізм, соціалізм, тоталітаризм.

Ідеї Ніцше:

1. осн. чинник світ. Процесу і життя – воля до влади, визн. її цінність і здатність до породж. цінностей.

2. Проблема людини: людина – це те, що належить перевершити (це линва між твариною і надлюдиною). Л. має ціль в собі і саме вона повинна організувати хаос в собі шляхом обдуманого поверн. до своїх істиних потреб.

Біол. Складова вчення Ніцше.

Тілесне життя Л. – її осн., а духовне – його наслідок.

Надлюдина – 1) біол. Досконала людина. 2) здатна реал. волю до влади, повністю реаліз. свою свободу. 3) це господарь; якості: особиста гідність, рішучість, самовпевненість, незламна воля та невичерпна енергія.

Разом з тим розгл. проблеми моралі, ств. нову етику і нову мораль.

Позиція переоцінки цінностей – імморалізм (позиція позаморальності)

Традиц. цінності послаблюють волю людини до життя, трад. моралі формує слібку людину, формує мораль рабів.

Заперечує хрис. цінності: альтруїзм, милосердя, любов до ближнього, співчуття... Вони породжують несвободу.

„Зло – це все, що походить від слабкості.”

„Переконання потрібні слабкій людині.”

Повстання мас.

Свобода в реальності за свій вибір.

Критика релігії:

„Антихристиянин”

Християнство уніфікує людей.

Втрата свободи.

5 „ні”:

• почуттю вини, схованому в християнстві (критика Сократа: істина – мораль);

• ХVІІІ ст., Руссо з його природою, романтизму, переважньо стадним інстинктам;

• Христ. втілило в собі нормат. моралі античності;

• Поклад. надії на неісн. потойбіччя, в яке люди вже не вірять.

• Християни лицемірять.

Аналіз ант. міфології, притам. Всім представникам Ф. життя.

Культура, - динамічна завдяки взаємозв. в ній аполеністичного і діоністичного начал.

Релігія – статична сила.

Аполон, як вираж. міри естетичності.

Діонісій, Вакх – трагедія. Дух трагічності.

А. і Д. начала стали загальноприйнятою методологією культури.

Дух в культурі стає:

• верблюдом (тягар стара мораль);

• левом („я хочу”), що б'ється з драконом цінностей („ти повинен”);

• дитиною, що грається у творчість.