Тема 2. Філософська думка Стародавнього Сходу

1. Зародження філософської думки. Особливості східного та західного філософування.

2. Становлення та характерні риси Давньокитайської філософії.

3. Основні риси та філософські школи Давньоіндійської філософії.

1. Зародження філософської думки. Особливості східного та західного філософування

Міфогенна та гносеогенна концепції зародження філософії.

Міфогенна – зародження філософії з міфології шляхом її іманентного розвитку, тобто поступальної зміни образної форми осмислення світу на безособово-понятійне (Гегель, О.Лосєв).

Гносеогенна – характерна для сцієнтистського підходу (позитивісти наголошують на ролі знання у виникненні філософії). Як форма накопичення знань і пізнання світу.

Еклектична концепція. Марксистська позиція як виникнення матеріалізму та ідеалізму. Сучасний етап: філософія як особливий тип пізнання світу (лекція 1). Духовні передумови, соц.-економ., культурологічні.

К.Ясперс « Смисл і призначення історії» с. 32-38.

Період виникнення Ф. – «осьовий час», »стрижнева доба» (VII ст до н.е. – ІІ ст. н.е.). Момент перервності, час одухотворення людської історії головними відкриттями людської історії якої стають розум і особистість Людина відважується сумніватися. Руйнування, відкидання усталеного і пошук нового.

Основні передумови виникнення Ф:

1) Передфілософія – духовне джерело філософії, яка включає сукупність типів світогляду та початків знань, вироблених в цей період.

Канонічні джерела: веди, грецька міфологія та моральні норми.

2) Соціально-економічний і політичний розвиток суспільства – розвиток виробництва (розподіл праці). Відділення розумової і фізичної праці.

3) Свобода.

Суть проблеми Сходу і Заходу: людство, будучи єдиним у своїх витоках, відрізняється у способах життя, характері політичного і економічного розвитку, особливостях світогляду та ціннісних орієнтацій.

Захід :

• відносна автономність рідних сфер суспільного життя;

• відданість новаціям, цінування нового, орієнтація на майбутнє (прогресизм);

• активізм, прагнення змінювати дійсність;

• домінуваня індивідуального над загальним;

• раціональне,аналітичне,логічно-послідовне мислення.

Схід :

• наявність єдиного духовного канону життя, якому підпорядковуються всі;

• відданість традиціям, цінування старого, освяченого віками, орієнтація на минуле (традиціоналізм);

• самозаглиблення, прагнення віддатись природному ходу речей;

• домінування цілого над індивідувальнум;

• образний, притчовий, афористичний стиль мислення.

Філософія Китаю виникає паралельно з міфологією через розвиток її основних ідей.

Духовний канон китайської Ф. – Пятикнижжя: Книга ритуалів, змін, віршів, літописів, історії. Конфуцій – зусилля по збиранню, упорядкуванню Пятикнижжя.

Основні принципи китайської філософії :

Інь та Янь – світлий і темний початок буття,на основі яких утворюється 5 світових стихій : вогонь, вода, земля, ефір і дерево або дерево і метал.

Книга змін – школа Інь та Янь. Недостатньо самостійна. Вплив на даосизм і на неоконфуціанство;

Дао – загальний космічний закон, якому все підпорядковано; основа правильного людського мислення.

Школи : конфуціанства, даосизму.

Конфуціанство – школа соціально-етичного спрямування.

Конфуцій : «Книга моральних повчань Лунь-Юй» (записана його учнями).

Людина і моральні принципи.

Людина шляхетна відповідає трьом принципам :

1. Вибудовує поведінку відповідно до волі неба.

2. В душі її – доброчесність ( -чинність – «де»)

3. Живе за принципами людинолюбства, поваги до батьків і виконання ритуалів.

Низька людина:

1. Немає внутрішніх переконань.

2. Діє під впливом юрби чи безпосередніх потреб.

3. Дбає лише про зиск.

Закони неба – закони «лі»,слідуючи яким людина досягає «де». Мораль носить нормативний характер.

Людина повинна слідувати 5 «постійним»:

• ритуал;

• гуманність;

• обов язок,справедлість;

• знання (норм);

• довіра.

Формулює золоте правило моральності : «чого не бажаєш собі, того не роби іншому».

В соціальному розумінні розвитку суспільства Конфуцій опирається на шанування традицій. «Той, хто повторює старе і довідується нове, може бути поводирем»

Основний принцип щасливого життя – дотримуватись «закону виправлення імен». Осн. – стабільність, відповідність людини своєму місцю і статусу в суспільстві (як в державі, так і в сім’ї). До правителя висувається принцип моральної відповідальності. В основі ієрархії соціуму лежить сім’я (сформувати в собі «де» на основі законів «лі»).

Рівень правових норм. Виникає школа легістів – здійснення влади за допомогою законів. Регуметари – покарання і заохочення.

Конфуціанство – моральний приклад правителя – порядок у державі (виражає волю «лі»), взаєморозуміння.

Неоконфуціанство. Більшою мірою філософського самозагиблення і повага до світу.

Даосизм. Лао-Цзи: пов’язаність морального закону з ідеєю світобудови.

Дао:

• дао без імені;

• дао з іменем – певні форми втілення в реальному бутті.

Його тяжко виразити словами. «Де дао дзин». Дао без імені може бути початком неба і землі.

Мудрець – той, що не діє, не намагається щось змінювати в матеріальному світі.

Дао споконвічно «недіяльне», але у нього нічого не залишається незробленим. Парадоксальність: дао не можна висловити словами, бо це ставить його суперечність до самого себе. Не можна знайти всі імена для дао. Внутрішній спокій, самозаглиблення – тоді дао несе «людину, як вітер пелюстку».

Національна релігія (в подальшому). Намагання осмислити в європейському контексті.