3. Філософія марксизму та її історична доля

Марксизм форм. в 40-ві рр ХІV ст. і відобр. глибинні зміни, які відб. в європ. культурі і соц. бутті.

І-ий етап Загострення суперечностей між „працею і капіталом” (Маркс)

Теоретичні передумови: як розвиток філос. традиції

Вплив АКФ – філос. підгрунтя;

 англ. політ. – економ. підгрунтя;

 франц. утопізм – політ. (матеріалізм).

Основні риси Ф. Маркса:

1. ств. матеріалістичної діалектики через сплавлення матеріалізму як с-ми з діал. методом.

Нова форма діалектики. Не розділяв (як Гегель) її з метафізикою.

Гегель - діалектика людськ. історії

Маркс – діалектика світу передує діалектиці мислення (об’єктивна діалектика передує суб’єктивній).

2. головний об’єкт Ф. – людина, людське буття досл. як соц. і практичне, підкресл. роль праці, яка постає відмінною рисою діяльнісного погляду на людину. Опредмечування, розпредмечування (перетворення) (пізнання)

3. розшир. Свідомості як способу діяльнісного відношення людини до світу (розкриває можливості, прогнозує результати своєї діяльності).

4. Досл. проблеми свободи і відчуження (Екон. відчуження).

Прив. ви-ть і несправедливий розподіл праці.

Намічає шляхи подололання Відчуження:  подолання („упразднение” приватної власності) і (негат. момент).

З формули викривлення – 2 перші) на шляху до подолання відчуження:

1. грубий казармений комунізм. (К)

2. К політичного характеру

3. Справжній К – як перетв. відчуженої праці в творчу і свободну діяльність.

Привласнення людиною її власної сутності через подолання суперечностей між сутн. та існув., індивідом і родом.

Називав свою Ф. „Гуманізмом”

5) Антропологічне і матеріалістичне розуміння історіїї.

Передумова до „критики політ.економіїї”

Сусп. буття впливає на розвиток сусп. свідомості.

Матеріалістичний детермінізм.

6) Ф. набула статусу науки, але набула і політичного забарвлення („Маніфест ком. партії", 1848)

Поєднання елементів класичності і некласичності.

Фромм: знач. у розвитку проблем людини.

Класичне в Ф. Маркса:

1. раціоналізм.

Енгельс – розширення ідей: пробллема буття, свід-ть, історії.

відданість класичній есенційній моделі людини як позетивною за своєю сутністю.

2. редукціонізм (Бубер) – злиття антропологічного в людині соціальним та техноморфним.

(просвітницький ідеал).

Неклас. елементи:

1. роль практики, як ефект. способу розв. соц. проблем і її первинність щодо теорії.

2. ствердження прав людського існ. і розвиток людсбкої індивідуальності (предст-ки європ. марксизму).

3. Антропологічна інтерпретація історії.

4. Аналіз відчуж. і пошук форм його подол. через розвиток творчості людини її свободи.

На місце людини ставився пролетаріат.

ІІ-ий етап – Ленінський.

Захист матеріалізму, який втратив свої позиції.

„Матеріалізм і емпіокритилізм” – опир. на ідеї, розвинені Енгельсом.

Зв’язок ем. з суб’єкт. ідеалізмом ХVІІ ст.

Розділ „мат. і ідеалізм” – теор. обгр. перетв. Ф. в ідеал.

Розгл. теорію пізнання, як теорію відображення.

Свідомість як вища форма відображення.

Розгл. кризу в природозн. Бачить її в метафіз. способі мислення.

Матерія існ., як філософська категорія. Важливе з т. з. боротьби проти ідеалізму.

„Філос. зошити„ – конспекти робіт, які вивчав Ленін.

Розробка діалектики, розкр. її сучасності.

Діалектика – тотожність діал., логіки і теорії пізнання.

Діалект. характер процесу пізнання практика (критерій істини).

Діалектика сусп. буття, сусп. свідомості.

Ф. поступово перетворюється в ідеологію.

Ідея про партійність Ф. (боротьба між мат. і ідеалізмом).

Марксистська Ф. – єдино вірна наукова ідеологія.

Ідея „войовничого матеріалізму”: потр. видавати франц. матеріалістів. Атеїзм.

Поступово Ф. втрачала своє філос. ядро.

Основні риси:

1. Ф. набула політ. та ідеал. статусу.

2. Відбувався відхід від людини на користь пролетаріату. Приниження ролі розумової праці.

3. Відсутність діалогу і інакомислення (різних думок).

1922-1923 рр – виселення філософів.

Сталін – поділ. на діамат-в суспільстві.

Ф. як натуралізована форма.

4) Абсол. Принципу причинності.

5) Фаталістичні розуміння свободи.

Дегуманізація марксизму.

Розвиток у Європі:

Грамші; Корж.

Теоретик: Лукач – відновлює термін „гуманізм”.

Виникає неомарксизм : Маркузе, Адорно, Сартр, Фромм.

Людиновимірність марксизму + інші напрями.

Доля марксизму в ХХ ст. Ф. підред. Заіченка, Сагатевського – С. 155-164.