Змістовий модуль іі. Актуальні проблеми у сфері соціального управління.

Тема 1. Управління як історична категорія.

Становлення України як самостійної держави та її перехід до ринкової економіки призвів до пошуку нових шляхів та засобів ефективного управління як системою освіти взагалі, так і системами соціального захисту дітей та молоді зокрема. Перш за все слід звернутися до передового управлінського досвіду як в Україні так і в різних країнах світу. Досвід розвинених країн світу свідчить про зародження феномену управління в рамках проблем економіки та виробництва, що спричинило до розробки і створення багатьох теорій та ідей, підґрунтям яких стала специфіка розвитку саме цих держав. За рубежем термін „управління” вживається як „менеджмент”. За деякими джерелами історія виникнення і розвитку менеджменту нараховує сім тисячоліть та п’ять управлінських революцій, які радикально змінювали роль і значення цього феномена в житті суспільства. Ще в древньому Шумері за п’ять тисячоліть до нашої ери створився прошарок жерців-багатіїв, які здійснювали торгівельні операції шляхом ділового листування і комерційних операцій. Ця революція отримала назву релігійно-комерційно-управлінська. Слідом за нею друга революція пов’язана з діяльністю вавілонського царя Хаммурапі (1792-1750 рр. до н. е.), який видав перелік законів управління державою з урахуванням великого розмаїття суспільних відносин між різними прошарками населення. Вона отримала назву світсько-адміністративна.

Третя управлінська революція ( за назвою як виробничо-будівельна) збігається за часом з правлінням царя Навуходоносора ІІ (605-562 рр. до н. е.) і, яка мала за мету поєднання державних методів управління з контролем за діяльністю в сфері виробництва і будівництва.

Зародження капіталізму та індустріалізації виробництва в європейських країнах спричинило до появи четвертої управлінської революції (ХVІІ-ХVІІІ ст.), результатом якої стало відокремлення менеджменту від власності (капіталу) і створення професійного управління.

Кінець ХІХ і початок ХХ століття відзначився зародженням бюрократичної революції, теоретичною основою якої стала концепція „раціональної бюрократії”. В цей період зароджується теорія “наукового управління”, основоположниками якої були американський інженер Ф.Тейлор і французький менеджер А. Файоль. Перший започаткував удосконалення управління підприємством шляхами економного використання праці і засобів виробництва, регламентації використання інструментів і матеріалів, стандартизації робочих операцій, точного обліку робочого часу і цим довів, що управляти можна “науково”. Ф. Тейлор, в свою чергу, у 1911 році опублікував книгу “Принципи наукового управління”, яка започаткувала визнання управління наукою.

За А.Файолем визначається п’ять функцій управління: передбачення і планування, організація, розпорядження, координування і контролювання.

У 30-ті роки ХХ століття розвиток управлінської думки пов’язаний із зародженням школи «людських відносин», представники якої вивчали соціально-психологічні проблеми поведінки людини у трудовій діяльності і наголошували на необхідності враховувати людський фактор виробництва.

Соціальне управління сприяє регулюванню економічної, соціально-політичної, духовної та освітньої сфери життя суспільства. Зокрема, управління освітою відповідає за духовну сферу.

Галузь людського знання про здійснення діяльності по керівництву людьми в найрізноманітніших організаціях одержала назву “менеджмент”. Термін менеджмент у перекладі з англійської означає управління, що у вузькому розумінні означає уміння досягти поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. У широкому розумінні – те саме, що й управління: функцію, вид діяльності по керівництву людьми в різних організаціях. Одноразово у трактуванні і застосуванні зазначених понять є відмінності. Термін “менеджмент” застосовується до різних типів організацій крім державних, де правильним буде вживати термін “державне управління”. Термін “менеджер” вживається для позначення особистості, як суб'єкта управління, що діє в певній організації (це професійний керівник, представник особливої професії – управління, людина, яка пройшла спеціальну підготовку), а щодо вживання в більш загальному розумінні використовується термін “адміністрація”, який відображає безособову систему управління.

Менеджмент у більшості країн світу вважається однією із пріоритетних галузей соціальних наук та невід’ємною частиною загальної культури людини та трудових колективів. У США у багатьох університетах діє 1300 шкіл, які дають регулярну освіту в галузі менеджменту, діє 10 тисяч консультативних фірм, десятки тисяч незалежних консультантів, що надають послуги з різних аспектів управлінської діяльності, понад 70 періодичних видань, більше десятка видавництв спеціалізуються на літературі з управління.

У Європі зареєстровано біля 300 повноцінних центрів навчання менеджерів. У Японії керівників готують самі фірми на основі концепції “навчання за допомогою досвіду”, де вони фахівців планомірно переміщують на різні посади, що дозволяє їм пізнати специфіку різних аспектів бізнесу і досконало вивчити свою фірму. Керівну посаду робітник може одержати лише у віці 35 років.

Початок 70-х років відзначився появою ідеї про те, що організація це відкрита система, яка пристосовується до свого досить різноманітного зовнішнього і внутрішнього середовища. Представники теорії “соціальних систем” акцентують увагу на необхідності розглядати кожну організацію як соціальну систему, аналізувати її в цілому, опиратися на положення теорії “людських відносин”.

Наступне десятиліття відзначилося появою могутнього інструмента управління під назвою “організаційна культура”, яка на думку багатьох теоретиків менеджменту порівнюється по силі впливу на людей з організацією як управлінським інструментом.

90-ті позначилися трьома тенденціями: досягнення високої продуктивності праці та її якості шляхом синтезу діяльності людей і використання технологічних факторів виробництва – перша тенденція; підсилення уваги не лише до організаційної культури, а й до різних форм демократизації управління, участі рядових працівників у здійсненні управлінських функцій – друга тенденція. Європа, Японія та США прогнозує майбутнє за демократизованими формами управління. Підсилення міжнародного характеру управління – третя тенденція. Відтак, міждисциплінарний характер зазначеної галузі знань ( управління), поєднує в собі науку, досвід та мистецтво управління. Еволюція розвитку даної галузі базується на досягненнях багатьох наук, використання яких спрямовано на одержання бажаних результатів з урахуванням погоджених дій багатьох людей.

Завдання дидактичного спрямування:

1. Визначте ключові слова теми.

2. Розробіть опорний конспект запропонованої теми.

Завдання рефлексивного спрямування:

1. Вкажіть на ті місця в тексті, які у вас викликали асоціації з відомими фактами.

2. Який матеріал сприяв критичному його осмисленню?

Література.

1. Боднарь В.И. Управленческая деятельность директора школы: дидактический аспект. –М., 1987.

2. Вазина К.Я., Петров Ю.Н., Белиловский В.Д. Педагогический менеджмент. –М., 1991.

3. Варывдин В.А.; Клемантович И.П. Управление системой социальной защиты детства: Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2004. – 192 с.

4. Горбунова Н.В. Внутришкольное управление: теория и опыт педагогических и управленческих инноваций. –М., 1995.

5. Коломінський Н.Л. Науково-психологічні засади менеджменту в освіті // Освіта і управління, 1997. –№ 5.

6. Маслов В., Шаркунова В. Принципи менеджменту в установах освіти // Освіта і управління, 1999. –№ 3.

7. Менеджмент социальной работы: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. Е.И. Комарова и А.И. Войтенко. – М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2001. – 288 с.

8. Плышевский В.Г. Прогнозирование, проектирование и моделирование в социальной работе. – М.: Социально-технологический институт МГУС, 2001. – 95 с.