9. Зовнішня політика Японії в кінці XIX - на початку хх ст.

З кінця XIX в. Японія поряд з іншими європейськими країнами і США брала участь у розділі світу. У 80-90-і рр. правлячі кола Японії проголосили право і обов'язок японців захищати від «білого імперіалізму» не тільки себе, а й Корею, Китай, інші країни Далекого Сходу. Таким чином «визвольна місія» Японії в Азії була обгрунтована, китайців і корейців природно не запитали, чи хочуть вони такого «звільнення» чи ні. Для вирішення поставленого завдання потрібна була боєздатна армія! Події 1853-1854 рр., Коли «чорні» кораблі американців змусили Японію капітулювати, сприймалися як національна ганьба. Тому в 70-80-і рр. в країні створюється армія за західним зразком. Франція направила до Японії військових радників, Англія продала технологію суднобудування, в тому числі і військового, Німеччина допомогла створити генеральний штаб.

Уже в 1889 р під виглядом «допомоги» розроблений план агресії проти Китаю і Кореї. Головним його гаслом стала вимога «суверенітету» Кореї. Боротьба за Корею автоматично зіштовхувала Японію з Китаєм і Росією. Те, що Корея стала першою жертвою японського мілітаризму, не було випадковістю:

- Географічне положення Кореї мало важливе стратегічне значення для Японії. Близькість до Китаю, спільні кордони з Маньчжурією, надзвичайно зручні морські гавані - все це робило Корею зручним плацдармом для подальших військових дій на Далекому Сході

- Японія потребувала сировину: вугіллі, рудах чорних і кольорових металів. Все це в надлишку малося на Корейському півострові.

У справі анексії Кореї можна виділити кілька головних дат - опорних точок.

У 1876 р був укладений японо-корейський договір, за яким Корея відкривала для японських кораблів свої гавані і надавала Японії переваги в торгівлі. Це викликало хвилю протесту в колах корейського суспільства. Корейці були настільки обурені, що навіть убили частина співробітників японського посольства. Вина за цей інцидент була покладена на Китай - як підбурювача.

У 1885 р в результаті переговорів з Китаєм укладено японо-китайський договір, за яким обидві сторони зобов'язалися вивести свої війська з Кореї. Згідно з пунктом третім договору, якщо в Кореї почнеться повстання народу, або інше «небезпечне» подія, «обидві держави повинні попередньо домовитися про необхідні заходи і після відновлення спокою, вивести свої війська з країни». Саме третій пункт став «яблуком розбрату» між двома країнами.

У 1894 р в Кореї почалося селянське повстання Тонхак. Повсталі закликали до боротьби проти «західних варварів» і японців. Китай попередив Японію, що він надасть допомогу корейському уряду в дусі договору 1885 Тим не менш, Японія звинуватила Китай в порушенні угод і почала проти нього військові дії.

Японо-китайська війна (1894-1895) почалася із захоплення Японією Кореї (липень 1894), потім військові дії йшли вже на території Китаю. Військова слабкість Китаю була очевидною. До весни 1895 Японія захопила Ляодунський півострів, Вейхайвей, під загрозою захоплення був Пекін. Швидкі успіхи Японії спантеличили західні країни. Зміцнення позицій Країни Вранішнього сонця в Далекосхідному регіоні турбували не тільки Російську імперію, а й інші держави. Якщо Росія боялася втратити вплив у Маньчжурії, то Англія могла втратити Гонконг.

Вже навесні 1895 японські війська дійшли до Пекіна, але, побоюючись епідемії холери, що не захопили місто. Крім того, матеріальні ресурси японської армії були обмежені, вона була не готова до тривалої війни на чужій території. За пропозицією китайського уряду, почалися мирні переговори. У квітні 1895 країни уклали Симоносекский мирний договір.

На початку XX в. загострилися англо-російські і російсько-японські протиріччя на Далекому Сході. З чим це було пов'язано? У 1898-1901 рр. в Китаї відбувалося повстання іхетуаней. У його придушенні брали участь англійські, японські та німецькі війська. Після придушення руху іноземні контингенти залишилися в Пекіні. Керівник російської дипломатії на Далекому Сході князь Вітте бачив у цьому утиск прав Росії в Маньчжурії. Росія вимагала виведення іноземних військ з Пекіна. Почалося російсько-китайське зближення і охолодження відносин з Японією.

Японія готувалася до війни з Росією. Японія хотіла, щоб Росія визнала її особливі права в Кореї і вивела свої війська з Маньчжурії. Цей регіон, заявляло японський уряд, повинен використовуватися за принципом «відкритих дверей». Росія протестувала, вважаючи, що «маньчжурський питання» стосується виключно Китаю та Росії.

У ніч з 8 на 9 лютого 1904 почалася російсько-японська війна за несприятливих для Росії обставин: чи не була добудована КВЖД, армія виявилася відірваною від тилів, засоби зв'язку були погані і т.д. Японія була краще підготовлена до війни. Росія програла війну. 5 вересня 1905 був підписаний Портсмутський світ. Договір закладав ймовірність для майбутніх взаємних домагань сторін, бо він передавав в руки Японії частина китайської території, так звану Квантунську область з Порт-Артуром, південну гілку КВЖД. Японія отримала половину острова Сахалін і право риболовлі в російських територіальних водах.

Найважливішим результатом російсько-японської війни став протекторат Японії над Кореєю.

На початку XX в. японський капітал освоює Маньчжурію. Ще в 1906 р була створена напівурядові компанія Південно-Маньчжурської залізниці. Всупереч сподіванням західних держав, в першу чергу Англії і США, Японія не збиралася проводити політику «відкритих дверей» в далекосхідному регіоні. Тому в 1907-1911 рр. відбувається охолодження відносин Англії та США з Японією, проте між Російською імперією і Японією намітилося зближення. У 1907 р країни уклали договір про розділ сфер впливу в Маньчжурії. У 1910, 1912 рр. Росія і Японія домовилися і про розподіл сфер впливу у Внутрішній Монголії.

До початку першої світової війни Японія мала такі території:

1) Курильські острови (повністю) з 1875 р .;

2) Тайвань, Пескадорські острова з 1895 р .;

3) Острови Рюкю (головний з них Окінава) з 1872-1879 рр .;

4) південну частину Сахаліну і частина Ляодунський півострова з 1905 р .;

5) Корею з 1910 р.