- •Контрольні питання з курсу "нова історія країн азії і африки"
- •1. Соціально-економічний і політичний розвиток країн Азії, Африки на середину XVI - початок XVII ст.
- •2. Колоніальна експансія європейських держав в Азії і Африці та її наслідки.
- •3. Політичний устрій та соціально-політичний розвиток Японії в період токугавського сьогунату (поч. XVII - XVIII ст.).
- •4. Японія в і пол. XIX ст.: поглиблення кризи феодалізму, особливості розвитку капіталізму, проникнення іноземних держав та його наслідки.
- •5. Причини, рушійні сили, характер, хід, особливості і результати революції 1867-1868 рр. В Японії.
- •6. Буржуазні реформи і перетворення епохи Мейдзі та їх значення для розвитку Японії.
- •7. Політичний розвиток Японії в останній третині XIX - на початку XX ст.: виникнення політичних партій, прийняття Конституції 1889 р., формування нової політичної системи.
- •8. Економічний розвиток Японії в 70-х рр. XIX - на початку XX ст. Особливості формування японського варіанту індустріального суспільства.
- •9. Зовнішня політика Японії в кінці XIX - на початку хх ст.
- •10. Соціально-економічна і політична криза в Китаї в кінці XVI - на початку XVII ст. Завоювання Китаю маньчжурами і утворення Цінської імперії.
- •11. Суспільно-політичний устрій і економіка Китаю у XVII - XVIII ст. "Закриття" країни і політика іноземних держав.
- •12. Криза феодальних відносин в Китаї в першій половині XIX ст. Перша опіумна війна. Насильницьке "відкриття" Китаю капіталістичними державами та його наслідки.
- •13. Селянська війна в Китаї. Утворення, державний устрій, аграрна програма, причини падіння і значення Тайпінської держави.
- •14. Втручання іноземних держав у внутрішні справи Китаю. Друга опіумна війна та її наслідки.
- •15. Реформаторський рух в Китаї. Кан Ювей і "Сто днів реформ".
- •16. Причини, характер, рушійні сили, хід, особливості і наслідки повстання іхетуанів.
- •17. Політичне і соціально-економічне становище Китаю на початок XX ст. Перетворення Китаю в напівколонію іноземних держав.
- •18. Виникнення і розвиток революційно-демократичного руху в Китаї. Сунь Ятсен і "три народних принципа".
- •19. Причини, етапи, хід наслідки і значення Сіньхайської революції. Падіння Цінської монархії.
- •20.Політичний і економічний розвиток Кореї в кінці XVI - 60-ті рр.. XIX ст.
- •21. Насильницьке "відкриття" Кореї та його наслідки. Анексія країни Японією.
- •22. Становище монголів під владою маньчжурів (XVII - XIX ст.).
- •23. Монголія в період автономії (початок XX ст. - 1918 р.)
- •24. Політичний і соціально-економічний розвиток імперії Великих Моголів в Індії (XVI - поч. XVIII ст.)
- •25. Криза і розпад імперії Великих Моголів. Початок і хід англійського завоювання Індії у XVIII ст.
- •26. Завершення англійського завоювання Індії. Аграрна політика та організація управління і експлуатації країни в першій половині XIX ст.
- •27. Причини, рушійні сили, етапи та хід індійського національного повстання 1857-1859 рр.
- •28. Розвиток капіталістичних відносин в Індії та нові методи колоніальної експлуатації в останній третині XIX ст..
- •29. Утворення і діяльність Індійського національного конгресу. Ліберальна і радикальна течії в Індійському національному конгресі.
- •30. Національно-визвольний рух в Індії на початку XX ст
- •31. Основні риси і особливості економічного і соціально-політичного розвитку країн Південно-Східної Азії в другій половині XIX – на початку XX ст..
- •32. Утворення Дурранійської держави в Афганістані, її політичний лад, соціально-економічний розвиток, зовнішня політика.
- •33. Британська експансія в Афганістан в XIX ст. Та її наслідки.
- •34. Політичний та суспільно-економічний розвиток Афганістану на початку XX ст.
- •1.1 Політичне становище в країні на початку хх століття
- •1.2 Соціально-економічний розвиток Афганістану на початку хх століття
- •35. Політичний та соціально-економічний занепад Сефевідської держави в Ірані (XVII - перша третина XVIII ст.).
- •36. Соціально-економічні наслідки проникнення європейців в Іран в XIX ст. Бабідські постання, їх причини, хід та наслідки.
- •37. Іран на початку XX ст.: причини, хід, основні етапи, характер, значення і наслідки революції 1905-1911 рр.
- •1.2 Политические предпосылки и причины
- •1.3 Религиозные предпосылки и причины
- •2. Ход событий
- •2.1 Первый этап революции
- •2.2 Второй этап революции
- •3. Итоги революции
- •39. Криза Османської імперії і реформи в кінці XVIII - 30-х рр. XIX ст. Та їх наслідки.
- •40. Соціально-економічні і політичні передумови, етапи, зміст, результати і наслідки танзімату в Османській імперії.
- •41. Османська імперія в останній третині XIX ст.: Конституція 1876 р., перетворення країни в напівколонію європейських держав. Зародження буржуазно-національного руху
- •42. Революція 1908-1909 рр. В Османській імперії та її наслідки.
- •44. Єгипет в і пол. XIX ст.: реформи Мухаммеда Алі, боротьба з Туреччиною та їх наслідки.
- •45. Єгипет в II половині XIX ст.: проникнення іноземного капіталу, розвиток національно-визвольного руху, англійська окупація.
- •Аравія у XVIII - 1840 р. Боротьба Саудідів за об'єднання країни.
- •47.Друга держава Саудідів в Аравії. Утворення королівства Саудівська Аравія.
- •48.Арабські країни Азії у XVIII - на початку XX ст. (Йємен, Оман, Кувейт, Ірак).
- •49.Країни Північної Африки у XVIII - на початку XX ст. (Лівія, Алжир, Марокко, Туніс).
- •50.Цивілізаційні та державні утворення в Африці XVII - XIX ст.
- •52.Політичний та соціально-економічний розвиток Ліберії в XIX – на початку XX ст.
- •Значущі події середини XX-го століття
- •53.Боротьба Ефіопії за незалежність і суверенітет у XIX - на початку XX ст.
- •54.Судан у XVIII - на початку XX ст.
- •XviiIст.
- •XIX століття
- •XX століття
XIX століття
До 1819—1838 Єгипет захопив області Донгола, Бербер, Кассала, Сеннар і Кордофан. Відповідно до фірману Високої Порти в 1841 році управління цими адміністративними одиницями, названими «Єгипетський Судан», було передано віце-королю Єгипту, таким чином Судан увійшов до складу Османської імперії, але фактично став володінням Єгипту. Просуванню далі на південь перешкодили тропічні болота. Впродовж більшої частини XIX століття Єгипет контролював всю територією сучасного Судану.
У другій половині XIX століття в Судані посилився вплив Великобританії. Генерал-губернатором Судану став англієць Гордон. В цей же час губернатором Екваторіальної провінції Судану був відомий німецький дослідник й мандрівник Мехмед Емін-Паша. Жорстока експлуатація і національне пригноблення привели до виникнення могутнього народного руху протесту з релігійною спрямованістю. Релігійний лідер Мухаммед ібн Абдалла проголосив себе в 1881 «Махді» (месією) і об'єднав племена західного і центрального Судану проти англійців і османців. Повстання завершилося взяттям Хартума в 1885 і вигнанням з країни європейських, турецьких і єгипетських чиновників. Чільник повстання незабаром помер, але створена ним держава, очолена Абдаллахом ібн аль-Саїдом, протрималися ще півтора десятки років, і лише в1898 повстання було придушене англо-єгипетськими військами. 19 січня 1899 Великобританія і Єгипет підписали угоду про встановлення спільного управління в Судані (англо-єгипетський кондомініум) — на південь від 22-ї паралелі.
Але в цьому договорі не були чітко окреслені контури взаємин між двома урядами. По-друге, він не надавав правової підстави для продовження британської присутності в Судані — англійці управляли там від імені хедива. Верховне військове і цивільне управління в Судані було передане генерал-губернатору — офіцерові, якого призначав і відправляв у відставку хедив з відома лондонського уряду. У кожну суданську провінцію був призначений губернатор (мудір), два інспектори і кілька окружних комісарів. Майже на всі ці пости були призначені британські офіцери, прикомандировані до єгипетської армії, але потім (з 1901) до країни стали прибувати цивільні чиновники. Чиновниками середньої ланки стали єгиптяни, а нижньої — представники місцевого суданського населення.
XX століття
Спочатку британська адміністрація управляла досить вільно, але в 1910 при генерал-губернаторі була створена Виконавча рада, згода якої була потрібна у всіх законодавчих і бюджетних питаннях. У нього входили генерал-інспектор, цивільний, судовий і фінансовий секретарі і ще 2-4 британських чиновника, призначених генерал-губернатором.
Британська адміністрація для зміцнення своєї влади, зокрема, заохочувала етнічний і політичний сепаратизм населення суданського півдня, що дотримувався традиційних вірувань і що сповідував християнство. Таким чином закладалися передумови для майбутніх етнічних і релігійних конфліктів.
На початку Другої світової війни італійська армія, що діяла з території Абіссінії, зайняла частину території Судану, але вже в 1941 році італійці були вимушені піти, а Судан став важливою базою британських військ в Африці. Військові частини, набрані з місцевого населення, брали участь в бойових діях в Еритреї, Єгипті, Лівії, Тунісі.
Участь у війні мала позитивні наслідки для Судану — зростання національної промисловості, активізація політичного життя, поява політичних партій, посилення прагнень до незалежності.