32. Утворення Дурранійської держави в Афганістані, її політичний лад, соціально-економічний розвиток, зовнішня політика.

Дурранийская держава - это раннефеодальное афганское государство (1747-1818), созданное после распада империи Надир-шаха Афшара в 1747. Важным фактором, который способствовал объединению афганских земель в единое государство, была необходимость борьбы с иранскими и могольскими феодалами. Господствующее положение в Дурранийской державе занимали ханы племени абдали, вождь которого Ахмад-шах, стал главой государства. Само племя абдали было переименовано в дуррани (отсюда название Дурранийская держава). Афганские племена признали Ахмад-шаха Дуррани своим верховным правителем. Развал единого иранского государства, распад империи Великих Моголов, феодальные усобицы в Средней Азии создали благоприятную внешнеполитическую обстановку не только для собирания афганских земель в единое независимое государство, но и для распространения власти афганских феодалов на территории соседних с Афганистаном стран. К 1761, после ряда успешных походов Ахмад-шаха, Дурранийская держава превратилась в огромную империю. Образование Дурранийской державы, центром которой стали афганские области, способствовало подъёму экономики, расцвету культуры и росту городов Афганистана. Росту городов способствовали также оживлённая транзитная торговля и приток в страну пленных ремесленников из Индии и Ирана. Рост крупного феодального землевладения ханов афганских племён, расхищение ими государственных земель и земель шахского домена привели в начале 19 в. к распаду Дурранийской державы.

Дурранійська імперія — історична пуштунська держава, що включала територію сучасних Афганістану, Пакистану, північно-східну частину Ірану й західну частину Індії.[1] Була заснована в Кандагарі у 1747 році полководцем Ахмед-шахом Дуррані. Однак за його наступників імперія розпалась на низку самостійних князівств — Пешаварське, Кабульське, Кандагарське та Гератське.[2] Дурранійська імперія часто розглядається як попередниця сучасної держави Афганістан.

Правління Ахмед-шаха Дуррані (1747—1772)[ред. • ред. код]

Правління Надір-шаха завершилось у червні 1747 році, коли його було вбито. Убивство, вірогідно, було заплановано його племінником Алі Колі, хоча немає жодних фактичних доказів на підтримку цієї теорії. Тим не менше, коли командири афганців зустрілись пізніше того ж року поблизу Кандагара на Лойя джиргу (раді), щоб обрати правителя для нової єдиної держави, був обраний Ахмед-шах. Попри те, що він був молодшим за інших кандидатів, на його користь було кілька головних факторів:

Він був прямим нащадком Асадулли Хана, патріархом клану Садозай — найбільш відомого у племені пуштунів на той час

Він був, безсумнівно, найбільш харизматичним лідером і досвідченим воїном, який мав у своєму розпорядженні підготовлені, мобільні сили у кілька тисяч кавалеристів

Не менш важливим є те, що він робив значний внесок до скарбниці Надір-шаха

Ахмед-шах став правителем та прийняв звання «Дуррані» («Перлина перлин»). Назва, можливо, була запропонована, як це стверджують деякі джерела, самим Ахмед-шахом. Пуштуни у подальшому стали відомі як Дуррані, та за їхнім іменем отримала назву й нова держава — Дурранійська імперія.

Перші перемоги[ред. • ред. код]

Ахмед-шах розпочав своє правління з захоплення Газні спільно з племенем гільзаїв, а потім Кабула. У 1749 році Могольська влада була змушена поступитись Сіндом, Пенджабом та важливою переправою через річку Інд, щоб захистити себе від афганського вторгнення. Таким чином, афганці отримали значну територію на сході без бою. На заході Ахмед-шах заволодів Гератом, в якому правив онук Надір-Шаха Шах Рух. Герат здався після майже річної облоги та кривавої битви, так само як і Мешхед (нині Іран).

Потім він відрядив армію до регіонів на північ від гір Гіндукуш. У стислі терміни з потужною армією під його контроль потрапили туркменські, узбецькі, таджицькі й хазарійські племена Північного Афганістану. Ахмед вторгся до імперії Мугал втретє, а потім і вчетверте, закріпив контроль над Пенджабом і Кашміром. Тоді, на початку 1757 року, він захопив Делі, але дозволив Могольській династії зберегти номінальний контроль над містом до тих пір, поки правитель визнає суверенітет Ахмед-шаха над Пенджабом, Сіндом і Кашміром. Залишивши там свого другого сина Тимура-Шаха для захисту власних інтересів, Ахмед-шах залишив Індію, щоб повернутись до Афганістану.