8. Іноземні концепції масової комунікації

Іноземні дослідження масової комунікації можна поділяти на західні і східні. Хронологічно першими були дослідження МК на Сході, в Японії, Китаї. На жаль, східні школи досліджень масової комунікації, на відміну від західних, у нас маловідомі.

Ще минулого століття у країнах Західної Європи та Америки було зроблено чимало спроб вивчити й узагальнити основні закономірності поширення інформації в людському суспільстві, тобто створити загальну теорію соціальної інформації, теорію масової комунікації.

Не можна не поділяти думку російського дослідника В. С. Ко-

робейнікова, який виокремлює два напрями досліджень ЗМК на Заході, європейську та американську школи: "Перше дослідження, що можна назвати європейською школою, було представлено в основному філософами, які займалися питаннями "масового суспільства’’

Представники цієї школи - іспанець Ортега-і-Гасет, француз Лебон, їхні послідовники - розглядали засоби масової комунікації як інструменти, що забезпечували об'єднання або роз'єднання натовпу, як один із елементів масового суспільства.

Другий напрям виник за океаном. Американська школа була орієнтована на емпіричне дослідження. Такі дослідження проводили соціологи, психологи, історики, тобто нефахівці у масовій комунікації. Лише згодом, з роками, дослідження проблем масової

комунікації стало самостійною наукою. Одним із перших дослідників

масової комунікації в США був відомий тоді журналіст.

Політичний оглядач Волтер Ліппман. Його перу належить книга

‘’Громадська думка", що була вперше видрукувана 1922 року, але й

і вона входить до програм гуманітарних факультетів університетів.

Особливо цікаві журналістам розділи "Стереотипи" і

‘’Газета". У них викладено теорію стереотипізації та обґрунтовано

комерційні принципи журналістики, проаналізовано процес формування

громадської думки.

У 40-ві роки в США переважає конкретно-соціологічний підхід вивчення масової комунікації, зокрема, вплив ЗМІ на результати виборів. Цей метод найбільше розробляли професори-соціологи П. Лазарсфельд, Б. Берельсон і Е. Годе. Їм належить теорія "двоступеневого потоку інформації", відповідно до якої все суспільство поділяється на лідерів громадської думки та пасивну масу реципієнтів. Вплив інформації проходить два етапи: 1-й етап -потік інформації до лідерів, 2-й - від лідерів до інших людей через міжособове спілкування.

Принципи теорії "двоступеневого потоку" широко використовують у США у засобах масової комунікації.

Одним із провідних американських теоретиків масової комунікації протягом кількох десятиріч був В. Шрамм. У 1947-1955 роках він - директор Інституту комунікаційних досліджень Стенфордського університету. В. Шрамм - автор підручників і монографій із теорії масової комунікації. Зокрема він написав

‘’Процес і ефективність масової комунікації" (1954 р.), "Чотири концепції комунікації-" (1963 р.): в Україні відома під назвою "Чотири теорії преси". Це колективна праця - збірник, написаний америкаськими дослідниками Фредом Сібертом, Теодором Петерсоном, Вілбуром Шраммом, за редакцією останнього. В основі книги- концепція, що стверджує: засоби масової комунікації завжди залежать від соціальної та політичної структури суспільства.Автори виділили чотири концепції масової комунікації:

авторитарна концепція, тоталітарна концепція, ліберальна концепція або вільної преси та концепція соціальної відповідальності преси Авторитарна преса виникла в епоху Відродження в Англії. Преса ХVІ-ХVІІ ст. - служниця короля і уряду. Авторитарні ЗМК існують у державах під час диктаторського режиму (фашистській Німеччині, Італії, Іспанії).

Суть концепції вільної преси полягає в тому, що преса служить інтересам людини, преса - не інструмент уряду, а засіб надання доказів, аргументів, четверта влада в державі. Мета ЗМІ, на думку авторів книги "Чотири концепції преси", - інформувати, розважати, контролювати уряд.

Концепція соціальної відповідальності преси - це моральна відповідальність за вільний ринок ідей перед суспільством і необхідність державного втручання у її справи.

Тоталітарна преса, на думку німецьких дослідників, - це преса радянська, підпорядкована партійному апарату, тоталітарній

системі.

У 60-ті роки бурхливо розвиваються екранні засоби масової комунікації - телебачення, відео, комп'ютерні системи. Широко відомі роботи канадського професора М.Маклюена, особливо "Пізнання засобів інформації" (1964 р.). Його теорія " mass media" орієнтована на емпіричний аналіз фактів, соціальний прогноз. У 70-ті роки теоретики розробляли прийоми, методи й напрямки практичної журналістики. Найбільшої уваги заслуговують три напрямки: "слідча", "прецизійна" (надточна) і "нова" журналістика.

Напрям "слідчої"" журналістики особливо був поширеним у США, після виходу книги "Вся президентська рать ", про уотергейський скандал (1972-1974). Послідовники "слідчої журналістики" прагнуть викрити зловживання відповідальних осіб і організацій. Методи "слідчої журналістики" подібні до роботи слідчих, юристів. Звідси, напевно, і стеження, таємний запис телефонних розмов, підслуховування, перехоплення пошти. "Слідча" журналістика може принести користь, коли буде орієнтована не на скандали, а на аналіз серйозних проблем. З точки зору журналістської етики цей метод викликає заперечення, тому що, вдаючись до нього, журналісти досить часто порушують професійні етичні вимоги.

"Прецизійна" журналістика також використовує особливі підходи до збору й обробки інформації. Теоретики "прецизійної-" журналістики пропонують використовувати соціологічні та інші точні методи даних. Ф. Мейєр у книзі "Прецизійна журналістика" пропонує опитування за спеціальною методикою, контент-аналіз, польові експерименти. Власне "прецизійна" журналістка нічого но-

вого у практичну роботу журналістів не вносить. Методи "прецизійної" журналістики дуже дорогі, їх застосування потребує чимало часу, а це порушує найпершу вимогу журналістики - оперативність.

Третій напрям у розвитку журналістики США, "нова" журналістика, в основі якої - особиста думка, авторський настрій, елементи художнього вимислу, вільне трактування фактів тощо.

У практичній роботі цей метод не знайшов широкого застосування, тому що потребував багато часу для збору інформації, чимало ефірного часу для її відтворення на радіо, телебаченні, великої газетної площі.

Відомою є англійська школа соціологічної теорії масової комунікації. Засновником її є дослідник Д. Максвейл. Його книга "Соціологія преси" є всесвітньою тематичною бібліографією з анотаціями до масової комунікації. У 80-ті роки вагомі теоретичні дослідження з масової комунікації проводять вчені великого наукового центру в Лестері (Великобританія). У зв'язку з цим заслуговують на увагу публікації відомих англійських дослідників Дж. Бламлера і М. Гуревича "Журналістська орієнтація на політичні інститути: окремий випадок у практиці парламентського мовлення ", Р.Блотона "Проблеми створення політичного телебачення: перспективи й практика".

Німецький дослідник Г. Вагнер в огляді "Підходи до газетної науки. Фактори і теорії" висловив думку, що в американській науці існує дефіцит теорії комунікації. У Німеччині післявоєнного періоду популярною була книга В. Хагемана "Основні риси публіцистики " (1947 р.).

У сучасній Німеччині добре відоме відділення засобів масової комунікації Інституту Фрідріха Еберта. Знаний багатьма професор М. Кунчик у книзі "Концепції журналізму. Північ і Південь " розглядає концепції журналістики та різні аспекти її функціонування в сучасному суспільстві. У своїх дослідженнях, спираючись на 400 монографій і наукових статей, автор прагне розібратися в сучасних проблемах журналістики, підсумувати дослідження останніх років, розглянути стан західних теорій журналістики і її практичних проблем16.

В Італії проблеми масової комунікації досліджують державний університет і приватний католицький університет "Сакро Куоре" (Мілан), у Римі - університет соціальних наук "Про Део".У Римському університеті є кілька дослідницьких центрів масової комунікації:Італійський інститут публіцистики (засновник професор Ф.Фатторело,який вперше ввів курс ‘’Теорія і техніка масової комунікації’’).У Флорентійському університеті створено Міждисциплінарний центр комунікації як секцію Міжнародного комітету з дослідженням масової комунікації.У Трентонському університеті існує центр соціології масової комунікації як відділення секції масової комунікації Міжнародної соціологічної асоціації.

Видатним італійським дослідником проблем масової комунікації є Дж. Бекеллоні. Він поставив проблему макросоціологічного підходу до засобів масової комунікації для пояснення їх функціонування в механізмах усієї соціальної структури. Спробу аналізу системи масових комунікацій здійснили Дж. Бекеллоні і Ф. Розіті на флорентійській конференції 1976 року. Вони висловили думку, що СМК - це центральний механізм функціонування сучасного суспільства, має свою структуру, способи управління та використовується владою.

Спробою систематизувати підхід до окремих ЗМК є книга за редакцією Дж. Джованніні "Від кременя до кремнію: історія засобів масової інформації". В основі цього збірника — положення ка-надського дослідника М. Маклюена, який писав: "Структура будь-якої суспільної системи є функція від природи засобів, що служать для передачі інформації, а не від змісту інформації, що передається". Книга розглядає СЗМК, починаючи від текстових, до новітніх комп'ютерних, супутникових. Як стверджує Дж. Джованніні — це нарис історії, що не претендує на теорію масової комунікації.

Проте існуючим концепціям про масову комунікацію не вистачає організованого, тобто структурного знання про системи засобів масової комунікації. Ніхто з дослідників європейської, американської школи не піднялися до рівня наукового узагальнення, виведення законів, створення типологій, класифікацій. Адже кожна СЗМК функціонує на основі певних закономірностей, що можна визначити і використовувати для їх ефективної діяльності, осмисленого впливу на аудиторію.