15. Тип сзмк «Книга». Книга як текстовий засіб.

Поняття книга має кілька значень. Перш за все, це окреме текстово-зображувальне видання, що має свою особливу знакову систему, призначене для індивідуального читання, тривалого збері-гання. Книга може передавати інформацію в часі, від покоління до покоління. Книжний текст починає функціонувати самостійно, породжуючи нову систему засобів масової комунікації24.

Крім того, у комунікатиці вживають поняття "книга" на означення технічного класу систем засобів масової комунікації (СЗМК). Книга була першим за часом виникнення технічним ЗМК. Спочатку книга була рукописною. Найдревнішою формою книги були сувої-"волумени". Волумен являв собою папірус, намотаний на стержень з дерева чи слонової кістки. З боків сувою виступали держаки. Іноді сувій мав обгортку, обкладинку з пергаменту й етикетку. Давні й середньовічні рукописи на папірусі, пергаменті, папері ще називають манускриптами.

У ІI-ІV сторіччі волумени заміняють кодекси. Кодекси - це складені навпіл і зшиті як зошит аркуші пергаменту.

Першим технічним способом тиражування книги була ксилографія - відбиток з гравюри на дереві, а першою друкованою книгою вважають текст, відтворений ксилографічним способом у Кореї в період із 704 до 751 року. У Західній Європі книгодрукування з'являється у середині XV сторіччя. Потреба у великій кількості ідентичних примірників того чи іншого твору привела у 1447 році до винаходу Гутенбергом рухомих друкарських літер.

16. З історії української книги

Українська книга має більш як тисячолітню історію. Дослідник української рукописної книги Я. П. Запаско переконливо довів, що книжковій справі в Україні 12 травня 1995 року виповнилася тисяча років .

Український народ один із перших застосував винахід Гутенберга - друкування книг за допомогою рухомих літер, вилитих із металу. Чималий вклад у розвиток слов'янського, зокрема, кириличного, друкування внесли слов'янські першодрукарі Фіоль, Макарій, Скорина, Федоров. Найавторитетніший наш фахівець із питань історії друкарства І.І. Огієнко вважає роком появи дру-кованих книжок для українців поза етнічними українськими землями 1491-ий рік. Саме тоді у Кракові на прохання української громади німецький друкар Фіоль випускає у світ кириличним шрифтом Часословець і Осьмигласник26.

Швайпольт Фіоль перший вилив і застосував у слов'янському книгодрукуванні кириличний шрифт, що імітує кириличний рукописний устав. Він перевів на друкарську мову декоративні прикраси, застосував двоколірний друк з одної форми.

Ієромонах Макарій значно поліпшив кириличні шрифти, вдосконалив техніку складання тексту і самого друку. Використовував ренесансну рослинну орнаментику.

Георгій (Франциск) Скорина з Полоцька спробував оновити українське друкарство. Він був засновником першої друкарні. Його "Апостол " і "Мала подорожня книжиця " (1525) - книги для народу, побачили світ у Вільно, столиці Великого Князівства Литовського, що в ті часи була столицею і для українців.

Іван Федоров 1574 року у Львові видав знамениті друки -прекрасно оздоблені і бездоганно видрукувані книги "Апостол" і

"Буквар", 5 книг в Острозі. Федорова вважають фундатором постійного друкарства на українських землях.

Друкарство набуває значного поширення. Наприкінці XVI -першій половині XVII ст. друкарні засновано у великих культурних центрах, містечках і селах. Найбільшими тогочасними друкарнями були друкарні Києво-Печерської лаври, Львівського братства, друкарні в Чернігові, Почаєві та Уневі, що випускали 90% усіх українських кириличних видань.

У Галичині у 1603-1606 роках єпископ Г. Балабан заснував нові друкарні в Стрятині та Крилосі. У Стрятині видано "Служебник" (1604), "Требник" (1606), у Крилосі - "Учительське Євангеліє" (1606). Ці друкарні існували короткий час.

Українські стародруки ввійшли в культуру не лише українського народу, вони посідають одне з перших місць у західноєвропейському мистецтві книгодрукарства завдяки багатству і художньому рівню декоративного оздоблення.