74. Схарактеризувати особливості біологічного кругообігу речовин

Біологічний кругообіг речовин — складний процес взаємозв'язку і взаємодії живих організмів як між собою, так і з навколишнім середовищем. Він складається з циклів різної тривалості, які по-різному впливають на ландшафт. Розрізняють сезонні, річні, багаторічні і вікові цикли біологічного кругообігу. Найкраще виражені річні цикли кругообігу, які складаються зі споживання елементів живлення окремими організмами або їх формаціями, а також поступового повернення новостворених органічних речовин до навколишнього середовища.

Найголовнішим джерелом енергії біологічного кругообігу є сонячна енергія. Завдяки сонячному випромінюванню в біосфері здійснюється один з найграндіозніших процесів — фотосинтез. Рослини поглинають енергію сонячного світла, за її допомогою засвоюють в своїх листях вуглекислоту і воду, розкладаючи їх на прості хімічні елементи. При цьому вуглець і водень рослини використовують на побудову своїх органічних тіл, а кисень, головним чином, виділяється ними в атмосферу. За участю кисню відбувається один з найважливіших життєвих процесів — дихання. Не менше значення має й інший процес, в якому бере участь кисень, — тління і гниття рослин, розклад мертвих тварин. При цьому складні органічні сполуки перетворюються в більш прості (вуглекислий газ, воду, азот таш.) так завершується біологічний кругообіг речовин. Елементи, які вивільнилися в процесі кругообігу речовин, служать вихідним матеріалом для наступного циклу кругообігу.

75.Розкрити особливості формування грунтів та їх ролі у біосфері. Ґрунтом називають тонкий поверхневий пухкий шар земної кори, що утворився внаслідок тривалої взаємодії рослинності, тваринного світу, мікроорганізмів, гірських порід, сонячного тепла і води. Головні фактори які впливають на формування ґрунтів, — це клімат, рослинність і ґрунтові організми, рельєф, материнські породи і час. Внаслідок їх сукупної дії сформувалися різні типи ґрунтів на поверхні землі (рис. 23).

Ґрунтовий покрив знаходиться на межі взаємодії літосфери, атмосфери, гідросфери і біосфери. Одночасно він є компонентом біосфери. Це зумовлює його специфічну роль у цій складній системі геосфер, його глобальні функції. В.А. Ковда і Б.Г. Розанов (1988 p.) виділяють п'ять глобальних функцій ґрунту.

Ґрунт забезпечує існування життя на Землі. Майже всі живі організми суші одержують елементи мінерального живлення з ґрунту. Ґрунт є основою для закріплення вищих рослин, його населяють мікроорганізми, нижчі рослини, тваринні організми. Отже, ґрунт одночасно є наслідком і умовою існування життя. У цьому полягає діалектична єдність біосферних процесів.

76. Схарактеризуйте особливості та роль карбону у біосфері.

Надзвичайно велика роль у біосфері належить вуглецю та його сполукам. Саме вони є основою життєдіяльності автотрофних організмів, які володіють унікальною здатністю накопичувати і перетворювати сонячну енергію в енергію органічних речовин, забезпечувати ріст, живлення і відновлення біомаси рослин, тварин і мікроорганізмів. Нині основна маса вуглецю (99,06 %) зосереджена в карбонатних гірських породах і органічній речовині, розсіяний в осадових породах. Хоча доля активного вуглецю є дуже малою, роль його в енергетичному балансі географічної оболонки величезна, оскільки він є тим діяльним каналом, через який постійно надходить (завдяки фотосинтезу) потік сонячної енергії. У процесі розкладу органічної речовини сонячна енергія, яка була затрачена на синтез, переходить в географічну оболонку у формі тепла, а молекули вуглекислоти, що звільняються при цьому, повертаються в енергетичні цикли. Практично безмежна можливість повторення даного процесу перетворює органічну речовину в безперервно діючий фактор розвитку компонентів географічної оболонки. Карбон частково повертається в атмосферу у вигляді вуглекислого газу як продукт дихання або горіння, однак частина Карбону йде на утворення метану й карбонатів, наприклад карбонату кальцію. Залишки загиблих організмів входять зрештою до осадових порід, кам'яного вугілля, нафти, природного газу. Карбон повертається в атмосферу в процесі довготривалого геологічного колообігу як наслідок дегазації порід, вулканічній діяльності тощо. Частково збільшення концентрації вуглекислого газу в атмосфері Землі зумовлене діяльністю людини — використанням викопного палива для отримання енергії.

77.Розкрити сутність ноосфери та обґрунтувати її специфічні ознаки Поступова еволюція організмів у межах живої оболонки Землі приводить до зміни якісного стану біосфери. їх нинішня стадія розвитку одержала назву ноосфери, тобто оболонки розуму. Ця нова оболонка є найбільш складною планетною системою, в ній людське суспільство вперше стає вирішальною і найбільшою геологічною силою, яка за обсягами здійснюваної роботи перевищує масштаби впливу природних фізико-географічних процесів.

Для ноосфери характерна низка таких специфічних ознак.

1. Зростання кількості видобутку корисних копалин з надр літосфери. Зараз їх загальний обсяг в кілька разів перевищує масу матеріалу, яку виносять води всіх рік до океанів.

2. Масове споживання біогенних речовин в енергетичних цілях. У зв'язку з цим в атмосфері поступово збільшується вміст вуглекислого газу. Цьому процесу сприяє також скорочення площ лісів — легенів планети і природних "фабрик" кисню.

3. Відбувається інтенсивна трансформація і розсіювання енергії Землі, а не її акумуляція, що було характерним для біосфери.

4. Створюються в масовій кількості нові речовини, в тому числі шкідливі, стійкі проти розкладу, збагачені металами. Відбувається забруднення біосфери.

5. Для ноосфери характерна поява нових трансуранових хімічних елементів. Людство оволодіває ядерною енергією, яка є практично невичерпною за запасами. Одночасно постійно зростає кількість небезпечних для живих організмів радіоактивних відходів з дуже великими періодами напіврозпаду.

6. Ноосфера виходить за межі біосфери у зв'язку з освоєнням космосу. На порозі третього тисячоліття з'являється принципова можливість створення штучних біосфер на інших планетах та їхніх супутниках.

80. Розкрити сутність азональності. Обгрунтувати чинники, що викликають висотну поясність Азональність - поширення певних природних явищ незалежно д зональних особливостей даної території. Найбільше виявляється в ах різновидом азональності є інтразональність. До азональних природних комплексів належать фізико-географічні країни і фізико-географічні області. Під фізико-географічною країною розуміють частину материка, яка сформувалася на основі спільності великої те­ктонічної структури (платформи, складчастої області) та спільності тектонічного режиму в неоген - четвертинний час. Фізико-географічні країни відрізняються певною єдністю рельєфу (рівнини чи гори), макрокліматом і своєю структурою горизонтальної зональ­ності і висотної поясності. Займають площу сотні тисяч і навіть міль­йони км2. Розрізняють рівнинні та гірські фізико-географічні країни, яким властиві певні системи ландшафтної зональності.

Висо́тна по́ясність або висотна зональність — закономірна зміна природних комплексів у горах, зумовлена насамперед зміною кліматичних умов з висотою.

Висотна поясність пояснюється зміною клімату з висотою: на 1 км підйому температура повітря знижується в середньому на 6 градусів Цельсія, зменшується тиск повітря, його запиленість, зростає інтенсивність сонячної радіації, до висоти 2—3 км збільшується хмарність і кількість опадів. Повний спектр кліматичних зон висотної поясності можна спостерігати в крупних гірських масивах екваторіальних і тропічних широт (Анди, Гімалаї).

З висотною поясністю пов'язане явище вертикальної зональності рослинності — це зміна зон рослинності, пов'язана із змінами клімату і ґрунтів в залежності від висоти над рівнем моря. Так, в аридних зонах пустельна рослинність при підйомі в гори послідовно змінюється зонами (поясами) степів, лісів, субальпійських і альпійських лук, високогірних тундр і одвічних снігів.

81.Обгрунтувати основні закономірності зміни природних угруповань при русі з півночі на південь Зміна природних комплексів вздовж меридіанів з півночі на південь простежується на всіх материках. Її основою причиною на рівнинах є закономірні зміни кліматичних умов залежно від географічної широти.У напрямі від екватора до полюсів у зміні природних комплексів спостерігається закономірність, що дістала назву широтної ( географічної) зональності.Широтна зональність є наслідком кулястості Землі. Зональними вважаються всі компоненти географічної оболнки. Тому зональність вияляється у кожному природному комплексі незалежно від площі, яку він займає. Найбільшими одиницями широтної зональності є географічні пояси. Вони збігаються з кліматичними поясами та мають такі ж назви.У межах природних поясів на суходолі чітко віділяються природні зони – великі природні комплекси, що мають спільні кліматичні умови, грунти, рослинність і тваринний світ.Формування природних зон зумовлено насамперед типом клімату.Природні комплекси суходолу частково змінюються і у довготному напрямі. Адже повітряні маси, що утворилися над океаном.ю проходячи суходолом поступово змінюють свої властивості. Вони встрачають вологу, змінюють температуру. З підняттям у гори змінюються температура повітря, тиск і вологість. Це явище отримало назву висотної поясності. Природні комплекси Землі швидко змінюються під впливом господарської діяльності людини: розорювання земель, видобування корисних копалин, вирубування лісів. Все це призводить до перетворення окремих природних комплексів. Як наслідок утворюються т.з. антропогенні ландшафти (с/г угіддя, міста, кар’єри, водосховища тощо).

82.Обгрунтувати сутність ландшафту та особливоті його морфологічної будови

“Ландшафт” у перекладі з німецької означає пейзаж, вид з будь-якої точки спостереження.  “Географічний ландшафт – це генетично однорідна територія, на якій спостерігається закономірне й типове повторення одних і тих же взаємозв’язаних і взаємообумовлених сполучень геологічної будови, форм рельєфу, поверхневих і підземних вод, мікрокліматів, ґрунтів і ґрунтових різновидів, фіто- і зооценозів” Ландшафт як основна таксономічна одиниця природного територіального комплексу (ПТК) має цілий ряд важливих відмітних ознак і властивостей: 1. Ландшафт займає досить значну територію, звичайно вимірювану сотнями квадратних кілометрів. 2. Ландшафт відокремлюється на ділянці земної кори, що має однакову геологічну будову; перехід на ділянку з іншою геологічною будовою буде означати перехід в інший ландшафт.  3. Ландшафт обов’язково являє собою генетично однорідну територію. 4. Унаслідок єдності геологічного фундаменту й послідовної зміни однотипних палеогеографічних подій кожному ландшафту властивий цілком визначений набір форм рельєфу.  5. Ландшафт має однаковий клімат, який диференціюється на цілий ряд місцевих кліматів і мікрокліматів, що закономірно повторюються на його просторі. 6. Тепло й волога, що надходять на поверхню ландшафту, перерозподіляються по елементах рельєфу, завдяки чому в ньому формується система закономірно повторюваних місцеперебувань для його біогенних компонентів (рослинних і тваринних угруповань). 7. Форми й елементи форм рельєфу, а також літологічний склад поверхневих порід служать тією основою, на якій відбувається відокремлення більш дрібних природних територіальних одиниць – морфологічних частин ландшафту; вони закономірно повторюються, утворюючи в сукупності єдину генетично зв’язану систему, що є морфологічною структурою ландшафту.

8.Кожен ландшафт відрізняється від інших ландшафтів своїм зовнішнім виглядом; фізіономічні відмінності сусідніх ландшафтів виражені тим сильніше, чим більші між ними розходження в способі походження та в наступній історії розвитку.  Із наведеного переліку основних ознак і властивостей ландшафту видно, що його формування відбувається протягом дуже тривалого часу, причому провідна роль у цьому процесі належить літогенній основі. 

83Розкрити особливості впливу людини на географічну оболонку

З розвитком суспільства збільшуються потреби людей, а тому посилюється їхній вплив на природу. Зростає він через те, то завдяки науці, застосуванню технічних винаходів людина стає чимраз сильнішою. Посилюється тиск на природне довкілля через збільшення чисельності землян. Вплив сучасних 6 млрд. мешканців Землі дорівнює тому, що чинили б на географічну оболонку 50 млрд. осіб, які за рівнем розвитку перебували б в кам'яному віці. На літосфері, перш за все, позначається те, що з року в рік зростають обсяги видобутку різних корисних копалин, зростає площа кар'єрів, довжина й глибина тахт, що призводить інколи до обвалів, зменшення площі орних земель тощо. Скорочуються вони і через насипання териконів і відвалів із порід, які вивезені при розробці шахт, кар'єрів, а також будівництві міст, доріг, водосховищ.  Для відновлення родючості земель, зайнятих кар'єрами, териконами, ярами, науковцями розроблена ціла система заходів, проведення яких називають рекультивацією земель. При освоєнні кар'єрів треба окремо збирати ґрунтовий шар і зберігати його або відразу ж ним засипати заповнені пустою породою раніше використані кар'єри. Терасують і покривають шаром родючої землі териконами шахт. На цих ділянках землі висаджують сади, займаються землеробством. 

Під впливом господарської діяльності змінюється мікроклімат окремих територій, а також планети загалом. Вчені вважають, що він стає теплішим через посилення парникового ефекту, який, у свою чергу, зумовлений підвищенням вмісту оксиду вуглецю у повітрі.  Дуже сильно забруднюють різними шкідливими сполуками (оксидами сірки, фосфору, хлором тощо) повітря викиди сотень хімічних та мета