42.Схарактеризуйте особливості рельєфу океанічного дна

Океан покриває дві третини земної поверхні. Рельєф дна складається з таких елементів: 1) материкова обмілина (шельф), з глибинами від 0 до 200 м, є продовженням під поверхнею моря прибережної частини материка; 2) материковий схил (глибиною до 2500 м) — більш стрімка частина дна океану, перехідна від шельфу до ложа океану; 3) ложе океану глибиною від 2500 до 6000 м; 4) глибоководні западини і жолоби (розломи земної кори) з глибинами понад 6000 м. Як показала радіолокаційна зйомка рельєфу океанічного дна, найбільші глибини знаходяться поблизу суші на краю океану. Центральні райони мають менші глибини. Таке парадоксальне розміщення глибоководних западин, обмілин і гірських хребтів тісно пов'язане з умовами утворення материків і дна океанів. Багато жолобів знаходиться вздовж західної та південно-східної окраїн Тихого океану. Океанічні жолоби і острівні дуги завжди зустрічаються разом, і це свідчить про їх активний сучасний розвиток. Серед основних елементів підводного рельєфу дна Світового океану особливо цікавими є серединно-океанічні хребти. Серединні хребти — величезні підняття літосфери заввишки 3,5—4 тис. м і завширшки 800—3500 км в центральних частинах всіх океанів загальною протяжністю понад 60 тис. км (тобто в півтора рази довше екватора). Характерна риса цих хребтів — наявність в кожному з них глибокої ріфтової ущелини глибиною до 1 км, яка розташована в осьовій лінії хребтів. Серединно-океанічні хребти майже не мають осадових відкладів, отже, вони за віком дуже молоді. Позитивні аномалії сили тяжіння над підводними хребтами свідчать про наявність під ними важких порід. Океанічна кора значно молодша за материкову, її гірські осадові породи не старші за юрський вік. При цьому вік відкладів зростає, а їх товщина збільшується у міру віддалення від серединно-океанічних хребтів.

43.Обгрунтувати особливості гіпсографічной кривої Землі

Наочне уявлення про вертикальне розчленування рельєфу Землі та про співвідношення площ різних ступенів висот і глибин дає гіпсографічна крива. її будують в системі прямокутних координат шляхом відкладання висот і глибин по осі ординат, а площі, яку вони займають, — по осі абсцис. Аналіз гіпсографічної кривої свідчить, що на суші переважають висоти менше 1000 м — на них припадає близько 70 % поверхні суходолу. Середня висота суші становить 875 м. В океані домінуючими в глибини в межах від 3000 до 6000 м. для Землі в цілому більш характерні від'ємні гіпсометричні характеристики. Звертає на себе увагу певна симетричність в характері кривої в лівій (материковій) і правій (океанічній) частинах. їх симетричність зумовлена тим, що і значні висоти, і великі глибини океану займають невеликі площі земної поверхні. Тому крива на цих відрізках графіка стрімко опускається. Решта кривої плавно знижується зліва направо. Перегин кривої (він відповідає материковому схилу) відокремлює материкову частину кривої від океанічної. Гіпсографічну криву можна розглядати як узагальнений ідеальний профіль поверхні твердої земної кори. Зміна нахилу кривої відповідає характерним ступеням висот на суші і глибин в океані. Хоча на графіку найбільші і найменші висоти розташовані на протилежних кінцях гіпсографічної кривої, фактично на Землі в ряді випадків високі гори на суші і глибокі западини в океані розташовані поруч. Таке явище спостерігається вздовж Тихоокеанського узбережжя, де материкові й острівні гори нависають над численними океанічними жолобами. В цих областях особливо проявляється взаємодія ендогенних і екзогенних факторів, для них характерна висока сейсмічна активність.