37.Обгрунтувати наявні гіпотези утворення материків. Що таке тектонічні та нетоктанічні рухи земної кори?

Тривалий час панувала думка про незмінність положення континентів і океанів. Вважалося, що вони виникли сотні мільйонів років тому і ніколи не змінювали свого положення. Лише зрідка, коли рівень Світового океану підвищувався, море наступало на низовини і затоплювало їх.У середині XIX ст. відомою стала контракційна гіпотеза, яку висунув французький геолог Елі де Бомон. Згідно з цією гіпотезою після утворення кори ядро Землі в міру подальшого охолодження зменшувалося в об'ємі. Земна кора стала для нього великою і змушена була завалюватися та збиратися в складки. Виступи стали материками, завалені ділянки — океанами. Згодом австрійський геолог Зюсс виразив дану гіпотезу формулою: "Земна куля стискується, море слідує за нею". Геологи спочатку визначили ступінь стиснення в гірських хребтах. За цими даними було підраховано, що вся Земля повинна охолонути на тисячу градусів, щоб скорочення об'єму було достатнім для утворення однієї тільки гірської системи висотою в декілька тисяч метрів.Таке охолодження є нереальним. Ще складніше було пояснити, що хребти утворилися в різні періоди, а деякі з них — зовсім недавно. Гіпотезу довелося спростувати .Популярною стала гіпотеза нім. ученого А. Вегенером. За цією гіпотезою до верхнього палеозою існував єдиний материк Пангея. У мезозої він почав розколюватися на окремі брили — материки, після чого почався їх дрифт. Так відокремилися Північна і Південна Америки від Європи та Африки, а між ними утворився Атлантичний океан. Африка,Австралія та Антарктида відкололись від Азії і дрейфували поступово на нинішні свої місця, а між ними виник Індійський океан. Одночасно з утворенням материків і океанів вчений пояснює формування високих гір і численних острівних дуг. Гімалаї зобов'язані своєю висотою наповзанню Індо-Африканської брили на Азіатську, яка рухалась у зворотному напрямі. Але різні факти змусили геологів відмовитись від гіпотези А. Вегенера. Та в середині XX ст. ця гіпотеза почала знову відроджуватись на основі вивчення палеомагнетизму — дослідження явищ залишкової намагніченості гірських порід різних геологічних епох. Виявилося, що на основі встановлення особливостей розподілу магнітного схилення і нахилення в гірських породах у минулому можна відтворити історію дрифту материків. На сучасному етапі з'явилися нові докази можливого горизонтального дрифту материків. Припускають, що мантійна речовина, на якій знаходяться материки, "тече" під впливом обертання планети, теплової конвенції та гравітаційної диференціації. Згідно з найновішими даними, найбільшими структурними одиницями літосфери є так звані літосферні плити. Виділяють сім основних літосферних плит: Євразійська, Африканська, Індо-Австралійська, Тихоокеанська, Північноамериканська, Південноамериканська і Антарктична, а також вичленовують Філіппінську, Аравійську, Карибську, Наска, Кокос. Границі літосферних плит є зонами максимальної тектонічної, сейсмічної та вулканічної активності. Рухи літосферних плит і блоків, їхні механізми й наслідки тепер вивчаються новою галуззю науки — геодинамікою.Можливі три типи відносного руху плит: 1) дивергенція, або розходження їх в різні сторони; 2) конвергенція, або сходження внаслідок зустрічного руху; 3) проковзування однієї відносно другої за так званими трансформними розломами. Коли ж зіштовхуються однотипні плити, на яких розташовані континенти, субдукції не відбувається, а формуються складчасті гори. Внаслідок саме такого виду орогенезу утворилося багато гірських хребтів, зокрема Гімалаї та Альпи.