55.Причини економічного спаду в Японії на межі хх–ххі ст.

. Що стосується Японії, то її повоєнний розвиток був якнайтіс­ніше пов'язаний із новими світовими реаліями. Японія змушена була пристосовуватися до нової структури світового господарст­ва, розвивати зовсім нові для себе галузі. Стрімка торговельна експансія Японії досить швидко набрала глобального характеру, японська продукція почала успішно долати конкуренцію інших країн. Усе це досить позитивно впливає на ек. ситуацію в країні, виводить її у 50—60-ті роки в число найрозвинутіших країн світу. Уже у другій половині 40-х років в Японії розробляється сис­тема заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму до лі­бералізації господарської системи та запуску механізму вільної конкуренції, яка вилилася у цілу низку реформ, що створили пе­редумови для успішного розвитку економіки країни. Насамперед це аграрна реформа, що сприяла значному розширенню внутріш­нього ринку: демонополізація промисловості шляхом розпуску «дзайбацу» (вертикальних концернів-холдингів). реформа трудо­вого законодавства і, нарешті, реформа середньої школи, яка дала Японії найкваліфікованішу та найдешевшу у світі робочу силу.

Японія змушена була пристосовуватися до нової структури світового господарст­ва, розвивати зовсім нові для себе галузі. Стрімка торговельна експансія Японії досить швидко набрала глобального характеру, японська продукція почала успішно долати конкуренцію інших країн. Усе це досить позитивно впливає на економічну ситуацію в країні, виводить її у 50—60-ті роки в число найрозвинутіших країн світу.

Уже у другій половині 40-х років в Японії розробляється сис­тема заходів, спрямованих на повернення від мілітаризму до лі­бералізації господарської системи та запуску механізму вільної конкуренції, яка вилилася у цілу низку реформ, що створили пе­редумови для успішного розвитку економіки країни. Насамперед це аграрна реформа, що сприяла значному розширенню внутріш­нього ринку: демонополізація промисловості шляхом розпуску «дзайбацу» (вертикальних концернів-холдингів), реформа трудо­вого законодавства і. нарешті, реформа середньої школи, яка дала Японії найкваліфікованішу та найдешевшу у світі робочу силу.

Передбачалася також і структурна перебудова економіки. Оскільки Японія не мала власного сировинного потенціалу, але мала значний трудовий, тут створюється багатогалузевий ком­плекс сучасних переробних галузей, які б враховували забезпе­чення експорту та заміщення імпорту.

56.Економічна суть Європейського Союзу: виникнення, еволюція, розширення складу країн-учасниць та перспективи розвитку.

ЄС. У 50-их роках в більшості євр.их держав були розвинуті індустріальні госп.а, їхній розвиток відзначався динамічністю і стабільністю. Швидкі темпи ек.ого зростання доповнюються початком органічної інтеграції в єдиний зхєвр.ий ек.ий простір. Організаційне оформлення цей процес отримав ще у 1951 р. Саме тоді, у Парижі (Паризька угода), було створено Євр.е об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). До нього ввійшли ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург. Ця міжнародна організація об'єднала кам'яновугільну, залізорудну, металургійну галузі промисловості і контролювала 60% виплавлення сталі, 50% видобутку кам'яного вугілля в Західній Європі.

Важливим кроком в інтеграційному процесі було підписання Римського договору про створ. Євр.ого ек.ого співтовариства (ЄЕС). Договір підписали у 1957 р. шість вище перелічених зхєвр.их країн. Мета співтовариства — створити «спільний ринок», забезпечити рівномірний розвиток, стабільність і добробут населення у Західній Європі. Для цього передбачалося ліквідувати митні бар'єри і обмеження для ввозу і вивозу товарів, капіталів, сприяти пересуванню людей. Договір передбачав також проведення єдиної торговельної політики стосовно третіх країн, усунення перепон для руху капіталів Євр.ого інвестиційного банку і т. ін. Фундаментом існування і розвитку Співтовариства мали бути вільна торгівля і конкуренція. Євроатом, створений у тому ж році, мав координувати розвиток атомної енергетики. У 1958 р. були утворені вищий виконавчий, законодавчий та консультативний органи ЄЕС, відповідно: Комісія, Рада Міністрів та Європарламент. Бюджет Співтовариства формувався з внесків його членів.

Створ. ЄЕС свідчило про подолання антагоністичного протистояння у Європі між індустріальними країнами, перш за все між ФРН і Францією. Вже у наступні десятиліття стали очевидними і незаперечними позитивні результати євр.ої інтеграції. З І липня 1968 року було запроваджено єдиний тариф на ввезення товарів з третіх країн. Успішно проводилася єдина сільськогосподарська політика. В кінці 60-их років у порядок денний роботи Співтовариства було включено монетарну проблему. Поступово число членів ЄЕС зростало. Так, у 1973 р. до нього вступили Великобританія, Ірландія, Данія, що посилило роль і значення організації. У 1981 р. в ЄЕС вступила Греція, у 1986 — Іспанія і Португалія.

На сучасному етапі до Євр.ого союзу входить 16 країн. Деякі країни колишнього соціалістичного табору є кандидатами на вступ до ЄС.

57.Місце Франції у Європейському Союзі та світовому господарстві.

Франція – високорозвинута країна з ринковою економікою відноситься до держав-лідерів і входить до складу великої сімки, в якій завжди відстоює національні позиції і має точку зору нерідко відмінну від багатьох інших. За розмірами території (551 тис. км2) та чисельністю населення (61,5 млн. жит., оц. за 2003 р.) вона відноситься до числа європейських лідерів. За обсягами ВВП посідає четверте місце у світі поступаючись лише США, Японії та ФРН. У Європейському Союзі її ВВП – 1,6 трил. євро є меншим за німецький, проте цей показник стоїть майже в рівень з британським, що забезпечує макроекономічну конкуренцію у відповідності з теорією європейських полюсів росту.

Питома вага Франції у світовій економіці виглядає досить значущою. Це приблизно 5,1% світового ВВП, проте за показниками промислового виробництва її частка мала тенденцію до зростання з 5% у післявоєнні роки до 6,5-6,6% наприкінці 80-х рр. ХХ ст. У промисловій ієрархії країна посідає 4-е місце у світі, однак за розвитком окремих галузей тримає світове і європейське лідерство. Так, ядерна енергетика країни посідає друге, після США, місце у світі, а за відносними показниками (виробництво електроенергії на АЕС на душу населення та її питомої ваги у структурі виробництва енергії) не має собі рівних у світі. Франції притаманні також провідні позиції в аерокосмічній та авіаційній промисловості, вона посідає друге місце у світі за виробництвом та експортом зброї.

Досить сильні позиції має аграрний комплекс країни, що базується на багатогалузевому сільському господарстві та розгалуженій харчовій промисловості, за розвитком яких Франція посідає друге місце у світі і перше в Європейському Союзі.

Разом з тим, за рядом сучасних показників Франція має суттєве відставання. Так, за індексом технологічних досягнень (2000) країна посідає передостаннє (17-е) місце серед держав-лідерів. Питома вага в експорті високих і середніх технологій є меншою за США, ФРН, Великобританію та деякі інші постіндустріальні країни. За індексом розвитку людського потенціалу країна не увійшла навіть до числа п’ятнадцяти держав-лідерів і посідає скромне 17-е місце (0,925 у 2001 р.).

Разом з тим, позиції Франції, як однієї із засновниць Європейського Союзу, є визначальними у цій організації, які передусім складаються з її стратегічної мети щодо формування нової моделі об’єднаної Європи, із збереженням в ній національної самоідентифікації окремих держав та регіонів, що отримало назву “голлістська Європа” (за ім’ям першого післявоєнного президента Франції генерала де Голля).

58.Роль Великобританії у світовому господарстві на сучасному етапі.

Об’єднане Королівство Великої Британії та Північної Ірландії є одним з найбільш розвинутих країн світу, що входить до «Великої сімки», і має впливові позиції на світовому та європейському рівнях. На прикладі цієї держави можна досить добре проілюструвати етапи розвитку капіталізму взагалі. Саме тут зародилися ринкові відносини, а упродовж XVIII-XIX ст.. країна стала провідною індустріальною і морською державою світу. Площа її колоній у цей період у декілька десятків разів перевищувала територію метрополії, дорівнюючи тим самим ј площі суходолу всієї планети. У ХХ ст. значення «промислової майстерні світу» стало зменшуватися. Частково це пояснювалося ослабленням економічних позицій країни внаслідок двох світових війн, збільшенням частки державної власності у 50-60 рр. ХХ ст., високим ступенем дотаційності виробництва тощо. Застосування нової неоліберальної моделі розвитку у 80-х роках століття, що минуло дозволило країні частково відродити свій потенціал та імідж провідної держави світу. За оціночними даними у 2004 році країна посідатиме друге місце в ЄС (після ФРН) за виробленим ВВП – 1785 млрд. євро (у переводі з англійських фунтів), обігнавши таким чином Францію. Показник ВВП на душу населення вже зараз перевищує середній по ЄС на 15%. За індексом розвитку людського потенціалу країна посідала у 2001 році 13 місце у світі (0,93 при максимальному рівні 0,944). Її ВВП (за ПКС) 24160 дол. у тому ж році у 4 рази перевищував середній світовий індикатор.

У ХХІ століття Великобританія увійшла з доволі високими інноваційними показниками. Так, серед 46 найбільших технологічних центрів світу чотири (Лондон, Кембрідж, Долина Темзи, Глазго-Едінбург) знаходяться саме в ній (у Франції – їх 2, у ФРН – 3, Японії – 2). За індексом технологічних досягнень країна посідала у 2000-му році сьоме місце у світі (0,606, максимальний у Фінляндії – 0,744). Проте в експорті високих і середніх технологій країна поступалася багатьом постіндустріальним державам, маючи частку 61,9% від загального експорту, пропускаючи перед собою не тільки країни-лідерам, а й деяким інші держави (Південна Корея, Угорщина, Мексика тощо). За мікроекономічним індексом конкурентоспроможності (МСІ) – країна вийшла на 6-е місце в світі.

За обсягами промислового виробництва Великобританія посідає п’яте місце в світі, а ось за розмірами зарубіжних інвестицій знаходиться на другому місці в світі, маючи при цьому досить сильні позиції не тільки в європейських країнах, а й у своїх колишніх колоніях (Індія, Пакистан та ін.), які зацікавлені в британських інвестиціях до цілого ряду галузей національної економіки.

Водночас з цим, Великобританія має відмінні від багатьох європейських держав політичні та економічні позиції в Європейському Союзі, з одного боку сприяючи подальшому зближенню країн цього регіону та нарощуванню загального потенціалу ЄС, з другого – відмовляючись від вступу до євро зони. Масовий рух громадськості, що розвернувся в країні у ХХІ ст.. «Європі так! Євро – ні!», досить переконливо говорить про те, що погляди уряду та народу цієї держави й у подальшому будуть різнитися від загальноєвропейських підходів.

59.Тенденції розвитку американської економіки на межі тисячоліть. Становлення та розвиток постіндустріального суспільства та нової (постіндустріальної) економіки.

В кінці 80-х в ек-ки країни стали проявлятися негативні тенденції. Перш за все ек-ка відчувала перегрузку від накопиченої за роки останнього ек. підйому заборгованості. По-друге, як це не парадоксально, але кінець “холодної війни” призвів до скорочення попиту на продукцію ВПК, що призвело до падіння промислового виробництва. Загальний спад тривав 10 місяців – з жовтня 1990 – березень 1991, коли промислове вир-во скоротилося на 2 %. Особливо спад торкнувся автомобільної промисловості (скорочення на 14 % порівняно з 1988), що потяглоза собою спад в металургійній промисловості на 9,7 %. В кращому становищі опинилися експортноорієнтовані гаузі: заганльне, електротехнічне машинобудування, пріборобудівництво. Взагалі кризу початку 90-х можна пояснити перш за все загальною циклічною світовою кризою.

Незважаючи на швидкий вихід з кризової ситуації, гострою економічною проблемою країни залишався дефіцит державного бюджету, який складав на початку 90-х – 290 мільярдів доларів, та зростаючий державний борг – біля 4 мільярдів доларів. США, найбільший світовий кредитор, став і найбільшим в світі боржником.

В 1993 році до влади прийшов новий уряд демократів на чолі з Клінтоном, який оголосив наступні стратегічні напрямки:

1)акцентування уваги на довгострокових проблемах, активне вживання фіскальних заходів замість монетарної політики;

2)державна підтримка НДДКР, розвиток інфраструктури, створення сприятливих умов для розвитку малого та середнього бізнесу;

3)активна участь держави у вирішенні соціальних проблем.

Разом з цим була розроблена низка кроків щодо поліпшення соц.-ек. ситуації в країні: створення нових робочих місці, бо криза 1990-91 призвела до росту безробіття (було виділено 30 мільярдів доларів); створення сприятливих умов для інвестиційної діяльності (виділено 140 мільярдів); ліквідація дефіциту державного бюджету – скоречення долі дефіцити від 5,4 % в обсязі ВНП до 2,7 % в 1997 році.

Така програма принесла позитивні результати, бо зростання ВВП склало в 1992-96 роках 2-2,7 %, обсяги закупівлі населенням товарів тривалого використання зріс порівняно з 1991 на 33,5 %, а обсяг інвестицій в житло – на 42 %. Завдяки підвищунню податків були досягнуті надзвичайні успіхи в ліквідації дефіциту державного бюджету. Вже профіцит бюджету 1999 року дорівнював 60 мільярдам доларів, чого ніколи не знала американська історія. Все це дало привід казати про досягення Америкою найбільшого рівня розвитку.

Що стосується зовнішньоек. політики, то після розпаду СРСР в 1991 Сполученній Штати залишилися єдиною супердержавою, яка в змозі визначати правила світової політики. Постсоціалістичні країни стали для американської адміністрації полем новою діяльності. По-перше це нові ринки для американських товарів, по-друге вони звернулися до США безпосередньо та до МВФ, МБРР за фінансовою допомогою. Але одночасно після зникнення СРСР стали помітні протиріччя між Америкою та іншими центрами сили – Європою, яка в 90-ті роки все більши стала нагадувати єдину ек. зону, та Японією, яка значно випереджає США в багатьох накоємких гаузях економіки. Особливи гострими стали протиріччя з Європейським союзом, які насмперед викликані введенням Євро в 1999 році. Нова грошова одиниця створила серйозну загрозу долару, який став з 70-х років фактично світовою валютою. Кількість доларів в світовому обігу значно перевищує потреби економіки США, але весь цей надлишок використовується іншими країнами світу. Якщо Євро витіснить хоча б частково долар, як світову вілюту, то надмірна кількість доларової маси призведе до краху амер. ек-ки. Саме тому політика США спрямована на дискредитацію Євро та створення на Західній півкулі доларового простіру (офіційне введення долару в Еквадорі, Сальвадорі чи жорстка прив’язка до нього національних валют Аргентини, Бразилії, Мексикі).

Таким чином, незвазаючи на те що США зараз є наймогутнішою державою в світі вона має велику кількість ек. проблем, які потребують термінового вирішення.

"Концепція постіндустріального суспільства".

 Методологічною основою цієї концепції постіндустріального суспільства є еволюційний підхід до історичного розвитку і принцип технологічного детермінізму. При цьому слід додати, що принцип технологічного детермінізму доповнюється іншими принципами.

Термін "постіндустріалізм" був запропонований англійським соціологом А. Пенті ще на початку XX ст. Ним було введено його перше визначення як "стан суспільства, яке наступить за розвалом індустріалізму". Вчений пропонував використати цей термін для роздумів про майбутнє. Ідеологом концепції постіндустріального суспільства вважається професор соціології Гарвардського університету Даніель Белл, який сформулював її основні положення в 70-х роках. В 1973 році з’явилась праця Белла "Настання постіндустріального суспільства", де представлено найбільш розроблений варіант концепції.Белл поставив двоєдине завдання:

1дати соціальний прогноз розвитку суспільства розвиненої ринкової системи;

2утвердити новий концептуальний підхід до цього аналізу.

На думку Белла, перехід "індустріального суспільства" до "постіндустріального" замовлюється більшою мірою соціальними інститутами, ніж матеріальними факторами. Крім того, Белл висуває ідею про те, що розвиток будь-якого суспільства відбувається одночасно уздовж ряду "осьових ліній", які визначають його економічну, політичну та культурну еволюцію. Сам Белл бере за основу схему, яка побудована уздовж "осі виробництва і типів використовуваних знань".Белл характеризує п’ять ознак "постіндустріалізму". Перша – це перехід від виробництва товарів до виробництва послуг. Друга – переважання серед працюючих "класу професійних фахівців і техніків.Третя полягає в тому. що теоретичні знання розглядаються як основи нововведень в економіці, політиці, соціальній структурі суспільства. Четверта риса характеризує орієнтацію в майбутньому на методи контролю і оцінки можливих напрямків розвитку технології.П’ята риса – прийняття рішень на основі нової "інтелектуальної технології". На думку вченого ці процеси вже набувають реальних життєвих форм.

Белл вважав, що зміна соціальної структури суспільства змінює і характер суперечностей та їх направленість. Центральною ознакою "постіндустріального суспільства", за Беллом, є панування науки, наукових знань. При цьому Белл проголошує автономність науки та економіки. Нова структура суспільства не нав’язується економікою, а виводиться із науки з застосуванням теоретичних знань. "Велику науку Белл протиставляє "великому бізнесу".