69. Капітал, інвестиції та інвестиційний попит.

Під капіталом у мікроекономіці розуміють створені засоби виробництва, що використовуються у виробничому процесі протягом певного часу. До поняття капіталу відносять не лише будівлі, машини, обладнання, оборотний капітал (фізичний капітал), але й знання, навички, досвід робітників (людський капітал).

Інвестиції – це процес створення капіталу, який вимагає витрат ресурсів.

У класичній економічній теорії ринок капіталу розглядається як ринок інвестиційних ресурсів – коштів, необхідних для здійснення інвестицій. У найпростішій класичній моделі ринку капіталу – моделі ринку позичкових коштів – одні економічні агенти (кредитори) надають іншим (позичальникам) можливість використання ресурсів для здійснення інвестицій (створення капіталу) в обмін на зобов'язання повернення ресурсів у майбутньому з деякою винагородою – позичковим відсотком.

Під попитом на капітал розуміють загальний обсяг ресурсів, який готові позичати фірми і домашні господарства при кожному у рівні ціни – процентної ставки. Пропозиція відображає, який обсяг коштів (заощаджень) готові запропонувати домашні господарства при кожному значенні процентної ставки. Якщо ринок позичкових коштів характеризується досконалою конкуренцією, то процентні ставки і обсяг інвестицій в економіці встановляться на такому рівні, коли обсяги попиту на інвестиційні ресурси і пропозиції заощаджень будуть рівними.

Рівень процентної ставки впливає на обсяги інвестування в економіку. Низькі процентні ставки сприяють підвищенню ділової активності підприємців, а чим вища норма відсотка, тим рідше господарські агенти будуть використовувати позичковий капітал як засіб інвестування.

Інвестиційний попит з боку фірм не єдиний, але головний фактор попиту на позичкові кошти. Фірма, створюючи капітал, робить це з метою максимізації прибутку. Стимули створення нового капіталу з'являються у фірми, коли інвестовані кошти дозволяють отримати додатковий прибуток. Цей додатковий прибуток може бути охарактеризований показником дохідності інвестицій (віддачі на інвестовані кошти) – приросту прибутку в розрахунку на одиницю інвестованих коштів. Доходність інвестицій може бути різною залежно від виду діяльності, розміру фірми чи інших факторів, але існує загальна закономірність, обумовлена законом спадної граничної продуктивності факторів виробництва – із збільшенням обсягу інвестицій їхня дохідність у межах окремої фірми зменшується.

Рішення про інвестиції, як і будь-яке інше економічне рішення, визначається співставленням вигід і витрат. Витратами, або точніше – вартістю створення капіталу, – виступає в моделі позичкових коштів ринкова процентна ставка. Якщо фірма використовує запозичені кошти, процентна ставка – це явні витрати, які необхідно понести для створення капіталу. У випадку використання власних ресурсів процентна ставка відіграє роль упущених вигід (неявних витрат), пов'язаних з тим, що кошти використані на створення капіталу, а не надані в користування іншим учасникам ринку.

Таким чином, рішення фірми про обсяг інвестицій визначається, з одного боку, ефективністю (дохідністю) власних інвестиційних проектів, з іншого –ринковою ставкою процента, яка в даній моделі відіграє роль альтернативної вартості створення капіталу. Це ілюструє рис. 13.1 – фірма збільшує обсяг інвестицій доти, поки дохідність інвестицій не стане рівною ринковій процентній ставці.

Крива І(r) відображає граничну ефективність інвестицій: норму віддачі (дохідність) інвестицій залежно від обсягу. Обсяг інвестицій оптимальний, коли дохідність інвестицій дорівнює ринковій процентній ставці і. Крива І(r) є кривою попиту фірми на інвестиційні ресурси.