6. Суб’єкти та об’єкти економічних відносин на мікрорівні.

Об’єктом дослідження мікроекономіки як науки є мікрорівень господарської системи. Мікроекономічний рівень господарської системи відіграє надзвичайно важливу роль у забезпеченні її функціонування. На цьому рівні підприємства створюють товари та послуги, які задовольняють потреби окремих індивідів, домогосподарств, інших приватних та державних підприємств, установ, організацій, а також урядових структур. Мікрорівень – це система функціонуючих економічних суб’єктів та галузевих ринків, що мають свою структуру, специфіку ціноутворення, механізм саморозвитку та регулювання. Об’єктами дослідження мікроекономіки є також різні типи ринкових структур, на яких зустрічаються та вступають у ринкові зв’язки покупці та продавці. Об’єктом мікроекономічного аналізу можуть бути умови часткової та загальної рівноваги тощо. Основними суб'єктами мікроекономіки є домогосподарства, підприємства (фірми) та держава, які, у свою чергу, можуть виступати продавцями й покупцями, заощаджувачами та інвесторами, виробниками і споживачами і т.д. Домогосподарство – об'єднання свідомо організованих індивідів (осіб) на основі спільного формування й використання ресурсного потенціалу та бюджету на принципах взаємодопомоги. Найхарактернішим прикладом домогосподарства є сім'я. Домогосподарство може бути одноосібним і багатоосібним. Кожна сім’я розглядається як окреме домогосподарство, і економічні відносини всередині сім’ї не є предметом традиційного економічного аналізу. До основних функцій домогосподарства як суб'єкта мікроекономіки слід віднести: постачання факторів виробництва; отримання та розподіл сукупного доходу; споживання; створення умов для відтворення життєвих сил, здатності до праці.

Підприємства (фірми) – це будь-які господарюючі суб’єкти, які виробляють економічні блага (товари та послуги) з метою отримання прибутку, використовуючи обмежені економічні ресурси.

Одна людина може одночасно відігравати дві ролі – фірми та домогосподарства, бути споживачем і виробником. Класичний приклад – Робінзон Крузо: ми можемо відокремити його аналіз рішень як виробника від аналізу рішень Робінзона як домогосподарства – споживача благ власного виробництва та власника виробничих факторів (коли він, наприклад, робить вибір між працею та відпочинком).

Держава як суб’єкт мікроекономіки – це сукупність органів влади всіх рівнів, які впливають на діяльність окремих господарських одиниць, регулюючи відносини між домогосподарствами і підприємствами, між самими підприємствами та взаємини підприємств і домогосподарств з державою.

7. Методологія мікроекономіки.

Панівною методологічною основою сучасної мікроекономіки є маржиналізм, адже виокремлення мікроекономіки в самостійну науку збігалося з періодом маржинальної революції, яка ознаменувала перехід від класичної політичної економії до неокласичної економічної теорії (кінець XIX ст.).

Основні теоретичні засади маржиналізму:

• суб'єктивно-психологічний підхід до дослідження економічних явищ і процесів;

• перетворення політичної економії з науки про об'єктивні закони економічного розвитку в науку про поведінку економічних суб'єктів;

• примат сфери обміну та споживання над виробництвом;

• егоїстичний інтерес індивіда визначає його економічну поведінку;

• джерелом формування цінності (вартості) є корисний ефект блага;

• розмежування сукупної та граничної корисності.

Досягнення цілей мікроекономіки пов’язане з використанням певних методів пізнання економічного життя суспільства. Одними з основних методів дослідження в мікроекономіці є:

1. Індукція – це хід дослідження від окремих фактів до загальних висновків і узагальнень. Фактами слугують статистичні дані, результати анкет, спостереження та ін.;

2. Дедукція – це висування гіпотез на основі несистематичних спостережень, практичного досвіду, інтуїції, логічних роздумів із подальшою їх перевіркою на фактах. Тобто хід дослідження йде від попередніх висновків(гіпотез) до фактів. Гіпотеза – це попереднє судження про існування певної залежності між економічними явищами. Вивчаючи якесь економічне явище, економісти не можуть досліджувати всі його деталі.

3. Аналіз – уявне розчленування об'єкта дослідження на частини (сторони, ознаки, властивості, риси, функції, відно­шення), вивчення кожної із частин окремо.

4. Синтез – це уявне поєднання в єдине ціле розчленованих аналізом частин. Уявне (мисленне) розчленування та поєднання елементів (складових) об'єкта здійснюється за допомогою абстрактних понять.

5. Абстрагування – це навмисне спрощення досліджуваного об’єкта шляхом виключення з аналізу деяких його деталей. Наприклад, при розгляді домогосподарства ми не враховуємо смаки, уподобання та переваги кожного члена сім’ї, а вважаємо домогосподарство єдиною неподільною одиницею.

6. Функціональний аналіз. У ході його здійснення в досліджуваному явищі виділяється головна риса, яка нас цікавить, а потім розпочинається пошук факторів, що на неї впливають. Після встановлення таких факторів визначається спосіб їх взаємодії з виділеною головною рисою, тобто функція. Необхідно зазначити, що з’ясування функціонального взаємозв'язку важливе навіть тоді, коли чітке визначення причинно-наслідкових зв’язків між досліджуваними явищами ускладнене.

7. Методи статики й динаміки. Метод статики передбачає порівняння різних рівноважних станів, при цьому перехід від однієї рівноваги до іншої залишається поза аналізом. Метод динаміки, навпаки, вимагає аналізу власне переходу від одного стану рівноваги до іншого.

8. Граничний аналіз – це дослідження того, як кожна додаткова операція, здійснена за певний період, впливає на мету, досягти якої прагне людина. Прикладами таких граничних величин можуть бути граничні витрати (витрати, необхідні для збільшення результату на одиницю) чи гранична корисність (корисність, яку приносить споживання додаткової одиниці блага).