1. Предмет, основні проблеми та функції мікроекономіки.

Мікроекономіка як наука – це розділ економічної теорії, що вивчає поведінку та механізм прийняття рішень окремими господарськими одиницями (індивідами, домашніми господарствами, підприємствами, громадськими організаціями і державними агенствами), тобто мікросистемами. Предметом мікроекономіки є економічна поведінка суб'єктів господарювання, на основі якої вони здійснюють свій вибір стосовно того, які товари (що) виробляти; як їх виробляти; як мають бути розподілені ресурси для виробництва належного обсягу благ належної структури; длякого виробляти блага в умовах обмежених економічних ресурсів. Мікроекономіка вивчає, як окремі суб’єкти вирішують такі основні економічні проблеми: 1. ЩО виробляти, тобто які блага виробляти і якому обсязі. 2. Проблема ЯК виробляти? 3. Проблема ДЛЯ КОГО виробляти? При вирішенні проблеми прийняття оптимальних рішень економічними суб’єктами мікроекономіка реалізує функції: 1) пояснення явищ, які спостерігаються; 2) прогнозування поведінки економічних суб’єктів; 3)розробка найкращих варіантів розв’язання економічних проблем.

2. Характеристика базових підручників з мікроекономіки.

Як самостійний розділ економічної теорії мікроекономіка сформувалась в кінці ХІХ – на початку ХХ століття. Однак її становлення пройшло довгий шлях еволюційного розвитку. Засади мікроекономічного аналізу виявляються ще в класичній політичній економії. Основоположниками мікроекономіки вважаються вчені Томас Мальтус і Жан-Батіст Сей. Закон спадної доходності Мальтуса та теорія трьох факторів виробництва Сея і нині використовуються в мікроекономіці. Однак при всій значущості відкриттів мікроекономічного характеру представниками пізнього класицизму становлення мікроекономіки як науки відбулось значно пізніше і пов’язується передусім з неокласицизмом. У другій половині ХІХ ст. завершується становлення економіки з переважно ринковим механізмом її регулювання. За цих умов особливо актуальним стає дослідження практичних питань економічного життя суспільства, що спричинило зміщення аспектів від з’ясування загальних принципів політичної економії до аналізу конкретних проблем господарської практики.

Мікроекономічний аналіз пройшов такі етапи еволюційного розвитку:

І етап (1845 – 1890). Закладаються основи мікроекономіки, формуються основні методологічні принципи дослідження. Найвідомішими представниками цього етапу є Г. Госсен (Німеччина), К. Менгер, Ф.Візер, Е.Бем-Бамверк (австрійська школа), Дж.Б. Кларк (американська школа).Головними здобутками І етапу є [14, 35-36]:

• відкриття та формування двох законів Госсена: закону насичення потреб (спадної граничної корисності) та закону вирівнювання граничних корисностей;

• вчення про блага; суб'єктивна теорія цінності, згідно з якою цінність речей вимірюється їх граничною корисністю; вчення про взаємовигідність, а не еквівалентність обміну (К. Менгер);

• тлумачення політичної економії як розділу прикладної психології, яка пояснює економічні явища за допомогою аналізу мотивів економічної діяльності;

• теорія альтернативних витрат, згідно з якою:

• обмеженість ресурсів визначає альтернативність способів їх використання;

• витрати виробництва залежать від альтернативних можливостей, якими доводиться жертвувати, виробляючи певне благо;

• витрати виробництва – плата за відволікання ресурсів від інших можливих способів використання;

• цінність певного блага – це недоотримана корисність інших благ, які могли б бути вироблені за допомогою цих ресурсів, витрачених на виробництво цього блага.

• перехід від кардиналістського (кількісного) до ординалістського (порядкового) виміру корисності (Ф. Візер);

• розгорнутий виклад теорії цінності, яка ґрунтується на ідеї граничної корисності, виокремлення суб'єктивної (індивідуальної) та об'єктивної (ринкової) цінності (Е. Бем-Баверк);

• модифікація теорії граничної корисності в теорію граничної продуктивності (Дж.Б. Кларк).

II етап (1890 – 1933). На цьому етапі мікроекономіка виділяється в окрему галузь економічних досліджень на основі систематизації і узагальнення ідей пізньої класики, австрійської та американської шкіл. Представниками другого етапу є: А. Маршалл (Англія, кембриджська школа) та представники математичної школи B.C. Джевонс (Англія), Ф. Еджворт (Англія), Л. Вальрас (Швейцарія), В. Парето (Італія). Ця школа вперше широко використала апарат математики як інструмент економічних досліджень і спробувала описати ринок конкурентних товарів як замкнуту систему жорстких кількісних взаємозалежностей.

Внесок А. Маршалла (Англія) в теорію мікроекономіки полягає у:

• визнанні рушійними силами економічного розвитку економічної свободи та конкуренції;

• розмежуванні індивідуального та ринкового попиту;

• дослідженні цінової еластичності попиту і пропозиції;

• здійсненні аналізу „споживчого надлишку”;

• відкритті та формуванні законів: спадної, зростаючої та постійної продуктивності;

• виділенні довго- та короткострокових періодів;

• розвитку теорії ринкової рівноваги.

B.C. Джевонс (Англія):

• запропонував суб'єктивну теорію пропозиції праці;

• ввів до економічного аналізу фактор часу.

Л. Вальрас (Швейцарія):

• виділив із загальної системи економічних наук:

• чисту економічну теорію (позитивну);

• прикладну економічну теорію (нормативну);

• соціальну економічну теорію (теорію політики);

• розробив мікроекономічну модель загальної економічної рівноваги.

Внесок А. Пігу (Англія) в мікроекономічну теорію полягає в розробці економічної теорії добробуту:

• обґрунтуванні поняття "економічний добробут" та найважливіших його факторів;

• дослідженні проблеми узгодження інтересів індивідів, фірм та суспільства в аспекті відносин розподілу;

• започаткуванні сучасної теорії зовнішніх ефектів (екстерналій);

• обґрунтуванні необхідності доповнення економічної політики "laissez faire" державним регулюванням з виокремленням прямих та непрямих засобів впливу держави на економіку;

• доведенні, що більш рівномірний розподіл доходу максимізує суспільний добробут.

III етап (з 1933 р. – до сьогодення). На цьому етапі мікроекономіка розвивається на власній основі й поповнюється новими відкриттями. Здобутками в мікроекономічній теорії цього періоду є:

• відкриття ефекту доходу та ефекту заміщення (Є. Слуцький, Д. Хікс);

• розробка теорії монополістичної та недосконалої конкуренції (Е. Чемберлін та Дж. Робінсон);

• розробка теорії ігор (Дж. Неш, О. Моргенштерн, Дж. фон Нейман);

• розробка теорії невизначеності, інформації (Дж. Стігліц);

• розробка теорії суспільних благ (П. Самуельсон, Д.Х. Б’юкенен);

• розробка інституціональної теорія фірми (Р.Х. Коуз).