21. Склад української лексики з погляду походження.

Словниковий склад української мови об'єднує дві групи лексичних одиниць: 1) споконвічно українські (корінні українські) слова; 2) слова, запозичені з інших мов. Становлення споконвічно української лексики можна представити у такій хронологічній послідовності: індоєвропейський лексичний склад -► праслов'янський лексичний склад -> власне український лексичний склад. У складі споконвічної української лексики виокремлюють такі тематичні групи слів, успадковані з індоєвропейської мовної єдності: назви предметів і явищ довкілля; назви рослин, тварин, риб, птахів і комах; назви спорідненості й родинних зв'язків; назви житла та його частин, знарядь праці, продуктів харчування; назви дій і станів; назви органів і частин людського тіла; назви чисел. Наведені вище слова є спільними для усіх або більшості мов індоєвропейської сім'ї. До праслов'янської (спільнослов'янської) лексики належать слова. Основу праслов'янського словника склала праіндоєвропейська лексика. Протягом тривалого часу праслов'янська мова була єдиною, і цим пояснюється високий ступінь близькості між слов'янськими мовами. В останні тисячоліття історії в ній виникає ряд діалектів, на основі яких надалі сформувалися окремі слов'янські мови, зокрема східнослов'янська. До східнослов'янської лексики належать такі слова. Спільнослов'янські слова разом із східнослов'янськими становили словниковий склад давньоруської мови - державної, літературної і розмовної мови Київської Русі. У давньоруській мові з'являються слова, властиві лише українській мові, і називаються вони власне українськими, або специфічно українськими. Серед власне українських слів є й неповнозначні слова: якби, як, чи, хіба, хай, нехай, майже, саме, якраз, либонь, проміж, поміж, поза, з-посеред, щоб, зате, проте, ніби, нібито, немовби. Усі іншомовні слова поділяються на дві групи: а) запозичення із слов'янських мов; б) запозичення з неслов'янських мов. Запозичення зі слов 'янських мов. До найдавніших запозичень належать старослов'янізми - слова, що їх засвоїла українська мова із старослов'янської, що є найдавнішою літературно - писемною мовою слов'ян. Для старослов'янізмів характерні такі найголовніші особливості: а) фонетичні: б) словотвірні. Деякі старослов'янізми, вживаючись паралельно зі східнослов'янськими, відрізняються від них значенням (голова людини, голова зборів і глава книги, а деякі вживаються як загальновживані: (обласний, єдиний, учитель). В українській мові чимало запозичень з російської. Це слова суспільно-політичної лексики (партієць, більшовик, комсомол, народовець); виробничої (завод, рудник, електропоїзд); офіційно-ділової (законопроект, указ); побутової (сарафан, самовар, гармоніст). Українська мова запозичила через посередництво російської значну кількість іншомовної термінологічної лексики: конференція, декларація, канонада, кібернетика, синтез, біохімія, лауреат, аналіз. Лексика української мови поповнюється також за рахунок калькування, тобто шляхом точного перекладу багатьох російських слів: соцзмагання, законодавство, суднобудівник, приватновласницький. Калькування чужих слів як засіб номінації доречне тоді, коли для якогось поняття немає назви в рідній мові. Але багато хто гадає, що треба лише надати російським словам українського звукового оформлення, як їхня думка набуде українського втілення. Нерідко чуємо: краєугольний (замість наріжний) камінь, ігрок (замість гравець), упрямий (замість упертий). Усі ці недоладності є наслідком мовної невибагливості, нерозрізнення лексичних засобів української і російської мов, безоглядного перенесення в українську мову російських слів. А це засмічує і жує українську мову. Є в лексиці української мови і білоруські слова: жлукто (видовбана з дерева посудина для зоління білизни, полотна), дьоготь, бадьоро, бадьорий. В українському словниковому складі багато запозичень з польської мови. Це слова побутової лексики(повидло, жупан, келих); суспільно-політичного життя (герб, урядник); офіційно-ділового мовлення (скарга, вирок); військової справи (полковник, збруя, рота), а також слова зичити, квапитися, сподіватися, оминути, мешкати, пильнувати, обіцяти тощо. Запозичення з неслов'янських мов. Одну з найдавніших груп словниковому складі української мови становлять лексичні одиниці - тюркізми. Це слова переважно з мови половців, печенігів, турків, татар. До них належать назви предметів побуту і домашнього господарства (аркан, казан, батіг, топчан, торба), осіб різних соціальних груп (козак, султан, чабан, чумак, бурлака), продуктів харчування (балик, ковбаса, кумис, халва), одягу і взуття (каптан, халат, чалма), фінансово-економічних понять (казна, ярлик, базар,аршин)тощо.  Є в українській мові лексичні запозичення з інших мов. Окремі слова походять з іспанської (ананас, какао, сигари, кокаїн, карамель), португальської (кобра, макака, каста), румунської (бринза, мамалига, кукурудза), угорської (гусар, гуляш), арабської (алгебра, атлас, кава, гарем, мечеть, нашатир), китайської (чай, чесуча), фінської (камбала), іранської (булат, гиря, караван, тахта, шакал). Іншомовні слова можуть вживатися лише в кількох мовах або в усіх чи багатьох. Запозичення із західноєвропейських мов. У словниковому складі української мови значна кількість німецьких лексичних запозичень. Вони вживаються на позначення предметів, процесів і понять, пов'язаних з військовою справою (офіцер, солдат, єфрейтор, штаб, штурм, гауптвахта), культурою і мистецтвом (балетмейстер, камертон, мольберт, лейтмотив, танець), торгівлею і фінансовими справами (бухгалтер, маклер, касир, штраф), друкарством (кегль, шрифт, абзац), виробництвом (кран, шахта, крейда, фуганок, цех), предметами побуту (кітель, галстук, фартух, футляр, ширма). Слова, вживані в усіх чи багатьох мовах з однаковим чи близьким лексичним значенням і звуковим складом, називають інтернаціо-налізмами. Основну частину інтернаціоналізмів становлять наукові терміни, поняття, пов'язані з суспільно-політичним життям, освітою, спортом, побутом тощо.