18. Числівники.

Числівником називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові. Кількісними називаються числівники, котрі позначають кількість предметів і відповідають на питання скільки?Порядковими називаються числівники, які позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? котра? котре? Котрі? У реченні числівники можуть бути різними членами речення. Якщо кількісний числівник поєднується з іменником, то разом із ним входить до складу підмета, присудка, додатка, означення, обставини. За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені Простими називаються числівники, що мають один корінь. Складними називаються числівники, що у своєму складі мають два корені. Складеними називаються числівники, які містять в собі два і більше простих чи складених числівників. У них розгалужена система відмінювання, котру можна умовно поділити на шість основних типів. 1. Кількісні числівники один, одна, одно (одне) відмінюються, як займенники той, та, те. У родовому та орудному відмінках однини виступають дві паралельні форми жіночого роду: однієї, однією (подібно до тієї, тією) та одної, одною (подібно до нової, новою, доброї, доброю). Форми середнього роду одно, одне — паралельні. Але одне частіше вживане. Використання слова одно в науковому й офіційно-діловому стилях не допускається. 2. Числівники два (дві), три, чотири відмінюються так: родовий — двох, трьох, чотирьох, давальний — двом, трьом, чотирьом, орудний — двома, трьома, чотирма. До цього ж типу словозміни належать: а) збірні числівники двоє, обидва, обидві, обоє, троє, четверо; б) неозначено-кількісні та займенникові числівники багато, небагато, кілька, скільки, стільки. 3. Числівники п’ять — двадцять, тридцять — вісімдесят мають у непрямих відмінках однакові закінчення. Наприклад: родовий — п’яти, п’ятьох, семи, сімох, шістдесяти, шістдесятьох; давальний — п’яти, п’ятьом, семи, сімом, шістдесяти, шістдесятьом; орудний — п’ятьма, п’ятьома, сьома, сімома, шістдесятьма, шістдесятьома. Як бачимо, всім числівникам цього типу відмінювання у непрямих відмінках властиві паралельні (стилістично нейтральні) форми. Сюди також відносять збірні числівники п’ятеро, шестеро (і далі). Їхні вторинні (паралельні) форми розвинулися під впливом два, три, чотири (дев’ятеро учнів, дев’ятьох учнів, дев’ятьом учням, дев’ятьма (дев’ятьома) учнями). Неозначено-кількісні числівники кільканадцять, кількадесят відмінюються за зразком п’ять — десять, одинадцять, п’ятдесят і, отже, мають варіантні відмінкові форми. Вживання форми знахідного відмінка регулюється іменниковою лексико-граматичною категорією істот-неістот, приміром: зустрів (двох, трьох, вісьмох) однокурсників, прочитав (дві, три) книжки, шість книжок. У числівниках — назвах десятків (п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят) в українській мові на відміну від російської перший компонент складного слова не змінюється. Порівняймо: шестидесяти — шістдесяти (шістдесятьох), шестьюдесятью — шістдесятьма (шістдесятьома). 4. Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх непрямих відмінках (крім знахідного, що збігається з називним) мають закінчення -а: сорока, дев’яноста, ста. 5. У числівниках, які позначають сотні, відмінюються обидві частини: називний — триста, сімсот, родовий — трьохсот, семисот, давальний — трьомстам, семистам, орудний — трьомастами, сьомастами (сімомастами), місцевий — (на) трьохстах, (на) семистах. Не мають форм словозміни дробові числівники пів, півтора (півтори), півтораста, неозначено-кількісні мало, немало, чимало, а також рідковживані збірні двійко, трійко, четвірко, п’ятірко. Як числівник два відмінюються обидва, обидві, обоє. Збірні троє, четверо в непрямих відмінках мають форми відповідних кількісних числівників: трьох, трьом... чотирьох, чотирьом... У складених числівниках відмінюються всі частини:

Н. триста п’ятдесят вісім

Р. трьохсот п’ятдесяти (п’ятдесятьох) восьми (вісьмох)

Д. трьомстам п’ятдесяти (п’ятдесятьом) восьми (вісьмом)

З. триста (трьохсот) п’ятдесят (п’ятдесятьох) вісім (вісьмох)

О. трьомастами п’ятдесятьма (п’ятдесятьома) вісьма (вісьмома)

М. (на) трьохстах п’ятдесяти (п’ятдесятьох) восьми (вісьмох).

6. Дробові числівники мають мішаний тип відмінювання. Чисельник відмінюється як власне кількісний числівник, а знаменник — як прикметник у множині.

Н. дві третіх три цілих п’ять сьомих

Р. двох третіх трьох цілих п’яти сьомих

Д. двом третім трьом цілим п’яти сьомим

З. дві третіх три цілих п’ять сьомих

О. двома третіми трьома цілими п’ятьма сьомими

М. (на) двох третіх (на) трьох цілих п’яти сьомих

Після прийменника близько кількісний числівник неодмінно ставиться у родовому відмінку: близько вісімдесяти кілометрів, близько десяти кілограмів. Треба обирати правильну форму кількісних числівників при творенні складних слів (іменників і прикметників). Основними правилами є такі:

а) числівник один у складних словах набуває форми одно-: одноліток, однолюб, одноколірний;

б) у двох формах виступають у складних іменниках та прикметниках числівники два, три, чотири.

Елементи дво-, три-, чотири- приєднуються до кореня, що починається на приголосний: двотижневик, двоколісний, триборство, тритомний, чотирикутник, чотириденний. Форми двох-, трьох-, чотирьох- уживаються в окремих словах, другий компонент яких починається на голосний: двохатомний, двохосьовий, трьохелементний, трьохелектродний, чотирьохактний, чотирьохетапний, а також двохсотліття, двохмільйонний тощо, хоча: двоокий, двоокис, двооксид, двоопуклий, двоутробний;

в) числівники п’ять — десять, числівники на -дцять і на -десят у складі прикметників та іменників мають форму родового відмінка (із закінченням -и): п’ятигодинний, шестиденка, десятилітровий, дев’ятнадцятиденний, п’ятдесятиметровий;

г) числівники дев’яносто, сто у складних словах зберігають форму називного відмінка: дев’яносторіччя, дев’яностопроцентний, стоголосий, стоквартирний;

д) числівники сорок, двісті — дев’ятсот виступають у складних словах у формі родового відмінка: сорокавідерний, сорокаденний, двохсотлітній, п’ятисотрічний;

є) числівник тисяча входить до складу іменників та прикметників у формі тисячо-: тисячоватний, тисячоголосий, тисячогранний, тисячократний. Порядкові числівники відмінюються як прикметники твердої групи (шостий, шостого, шостому). Тільки третій відмінюється як прикметник м’якої групи (третього, третьому...) У складених порядкових числівниках відмінюється лише останній компонент: тисяча дев’ятсот п’ятдесятий рік, тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року, дві тисячі четвертий рік, дві тисячі четвертого року.

19. Лексика української мови з погляду вживаності. Терміни та професіоналізми. + 20. Термін та його ознаки. Класифікація. Шляхи утворення.

Поділ лексики з погляду активності її вживання ґрунтується на позаісто-ричному підході: береться вся сукупність слів, які існували, існують і можуть існувати в мові, і розподіляється на частину слів, що сприймаються як сучасні, та частину, що сприймаються як застарілі або не активно вживані. Відповідно до цього лексичний фонд поділяється на пасивну та активну лексику. Пасивна лексика — слова, які стали неактуальними в певний період розвитку суспільства, або слова, які ще не набули ознак активно вживаних. Архаїзми — це слова, які на певному етапі розвитку суспільства вийшли з активного вжитку, а замість них почали вживатися інші зі схожим значенням: глас — голос, десниця — права рука, ланіти — щоки, перст — палець та ін. Слова-архаїзми співвідносяться зі своїми сучасними відповідниками як синоніми. Історизми — це слова, уживані на позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв’язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами й на сьогодні сприймаються як знаки певної історичної епохи. Наприклад, слова січ, паланка, курінь, сотня, десяцький, хорунжий, сотник, булава, бунчук, пірнач повертають нас у часи козаччини, а слова ревком, розкуркулення, непман, білі, більшовик, стахановець нагадують про епоху панування більшовицької влади. Неологізми, або слова-новотвори, — це слова, які виникають у мові за необхідності позначити якийсь новий предмет, явище, факт тощо. Неологізмами можна називати слова до часу, поки вони ще не стали звичайними для носіїв мови. Щойно слово починає сприйматися як звичайне більшістю певної спільноти, як воно переходить із розряду неологізмів — слів пасивного шару лексики — до слів активного шару. Крім неологізмів, прийнято говорити також про індивідуально-авторські неологізми, або оказіоналізми.

Активна лексика — це: 1) сукупність слів, уживаних у певний період розвитку суспільства всіма носіями мови, незалежно від стилістичної належності та функціональної специфіки слів; 2) сукупність слів, активно вживаних окремо взятим носієм мови.

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на за­ гальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання. Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу нале­жать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Це назви предметів), процесів труцової діяльності, явищ природи, людей, звірів, птахів, риб, рослин, кольорів, смаків, почуттів, розміру, ваги, військових понять, понять культури, суспільно-політичних понять , чисел тощо. Використання цих слів нічим не обмежене, вони становлять актив­ний словник української мови і використовуються у всіх стилях, тому називаються стилістично нейтральними. Крім основного лексичного фонду української мови, є слова, використання яких обмежене або територією, або тією чи іншою сферою науки, техніки, мистецтва, виробництва. Такі слова належать до пасивного словника, використовуються лише в певних стилях і тому називаються стилістично маркованими. Це діалектна лексика, терміни, професіонапізми, жаргонізми. Близькими до жаргонізмів є арготизми (від франц. аг%оі — замкнутий) — слова, які зазнали навмисних змін вставленням складів, додаванням звуків тощо з метою утаєм­ничити, зробити незрозумілим для інших їхній смисл. Наприклад: дулясник — вогонь, ботень — борщ, зивро — відро, хаза — хата, морзуля — цибуля.

Професіоналізми — слова й живомовні звороти, властиві мові людей певного фаху. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише в царині того чи іншого фаху, ремесла, промислу, вони не завжди відповідають нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже,експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різноманітні щодо семантичних характеристик. На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це зазвичай абстрактні поняття, то професіоналізми — конкретні, тому, що детально диференціюють ті предмети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідного фаху, для прикладу:

• слова та словосполуки, притаманні мові моряків: кок (кухар), камбуз (кухня), кубрик (кімната відпочинку екіпажу), бак (носова частина корабля), чалитися(приставати до берега), ходити в море (плавати), компа́с, Мурма́нськ, рапо́рт тощо;

• професіоналізми працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних галузей: зняти касу, підбити, прикинути баланс, тверда валюта (стабільний курс),відмивання грошей (легалізація протизаконних коштів), брудні гроші (протизаконно отримані кошти);

• назви фігур вищого пілотажу: штопор, бочка, петля, піке й інше;

• професіоналізми користувачів ПК: мама (материнська плата), клава (клавіатура), скинути інформацію (переписати), глюк (збій програми), вінт — вінчестер(твердий диск накопичування інформації);

• професіоналізми музикантів, наприклад: фанера (фонограма), ремікс (нова версія відомої мелодії), розкрутити (розрекламувати пісню, ім'я).

Здебільшого професіоналізми застосовують в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важливу номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють ліпшому взаєморозумінню. У писемній мовіпрофесіоналізми використовують у виданнях, призначених для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах). Професіоналізми використовують також літератори, щоб створити фаховий колорит, відтворити життєдіяльність певного фахового середовища у своїх творах. В офіційно-діловому стилі мовлення професіоналізми вживають із певними застереженнями. Термін - це спеціальне слово, яке мас дефініцію. Конкретний зміст поняття, визначеного терміном, стає зрозумілим лише завдяки цій дефініції - лаконічному логічному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або значення поняття, тобто його зміст і межі. Характерні ознаки терміна: а) належність до певної термінологічної системи; б) наявність дефініції (визначення); в) однозначність в межах однієї терміносистеми; г) точність; д) стилістична нейтральність; е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми; є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках. Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо. Існують такі вимоги до використання термінів у діловому мовленні: 1) термін мусить бути стандартним, тобто його потрібно вживати лише в тій формі, яка зафіксована у словнику, напр.: діловодство, справочинство, але не діловедення, справоведення; автобіографія, а не життєпис; меню, а не стравоспис та ін.; 2) термін має вживатися з одним значенням, теж зафіксованим у словнику. Наприклад, циркуляр - це лише директивний лист, а не будь-якого іншого типу; 3) якщо термін є багатозначним, автор документа має будувати текст так, щоб одразу було зрозуміло, яке значення терміна він має на увазі, напр.: справа - особова справа, судова справа. Терміни також поділяють на загальнонаукові та вузькоспеціальн.і Загальнонаукові терміни - це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах. Такі терміни прості, доступні, зрозумілі, вони ніякого спеціального змісту не мають. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі, наприклад, юридичної: правовідносини, юридична особа, речовий доказ, неправдиве свідчення, законопроект, свідок; економічної: інвестиційні ресурси, комерційний банк, обіг коштів, прибуток-нетто, надком-пенсація тощо. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність. У термінології представлено усі способи українського словотворення. Як і більшість слів української мови, терміни творяться морфологічним способом. У творенні термінів беруть участь суфікси, напр.: -нн(я): оподаткування, страхування, кооперування, знецінення, депонування, прикорочування, розжарювання; -ість: рентабельність, заборгованість, платоспроможність, самоокупність селективність, теплобарвність; -ач: підсилювач, переривач, вмикач, заломлювач; -ств(о): підприємство, казначейство, банкрутство, законодавство, рабовласництво; -аці(я): пеленгація, індексація, міграція, ревальвація та ін. Багато термінів із нульовим суфіксом, напр: обіг, примус, вклад, оборот, актив, пасив, пере-заряд, випар, осад. Інші способи творення-додавання префіксів (українських та іншомовних); надприбуток, перевиробництво, перепродукція, непружний, піддіапазон, протиструм, антидемократичний, ретрансляція, іммобілізація, дисбаланс, іррегуляція, дезінфекція, або префіксів і суфіксів одночасно: безстроковий, безготівковий, безвалютний, підважок, відосередник, сузір'я, бездротяний.Активні способи творення термінів з різних галузей - осново- та словоскладання, напр..' електрострум, ампер-секунда, автоколивання, держава-монополія, прем'єр-міністр, тест-матриця, лікар-терапевт, госпрозрахунок, високоприбутковий, супермаркет; абревіація, напр.: лавсан, піар, рація, біоніка. Більш популярним та виправданим є шлях утворення термінів шляхом запозичення з інших мов. На різних етапах становлення суспільства терміни запозичуються з різних мов, що зумовлюється різними історичними умовами. Особливий тип запозичень — вживання слів і словотворчих моделей грецької та латинської мов. Такі терміни утворювалися на різних етапах розвитку мови і в різних терміносферах. Церковна термінологія у народів, що сповідують католицизм, складається, в основному, з латинських елементів, у православних народів — з грецьких. В деяких субмовах не завжди можна віддати перевагу будь-якій одній мові. Надто у теперішній час нові терміни нерідко утворюються за змішаним типом: один корінь грецького походження, інший — латинського (наприклад, слово «термінологія» складається з латинського елементу terminus — межа, та грецького logos — наука). Необхідно зазначити, що цілком нові терміни, як правило, не «вигадуються». За всю історію розвитку науки та техніки можна навести лише кілька випадків такого утворення термінів. Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, «морфологія» у мовознавстві та біології; «мовлення» у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).