16. Синтаксичні норми української мови (правила узгодження підмета з присудком у ділових і наукових текстах).

При складанні документів слід звернути увагу на правила узгодження підмета з присудком у ділових паперах: 1. Якщо підмет має у своєму складі числівник, який закінчується на одиницю (21, 81), то присудок ставиться в однині: Двадцять один працівник об’єднання подав заяву про звільнення з роботи. Вісімдесят один студент взяв участь у конференції. 2. Якщо числівник у підметі закінчується на два, три, чотири, присудок ставиться у множині: були переведені три працівники, чотири студенти пропустили заняття. 3. Підмет зі словами більшість, меншість, ряд, частина, багато, кілька в діловому стилі вимагають від присудка форми однини: Ряд пропозицій буде враховано. Більшість студентів буде зарахована на стипендію. Частина товару буде реалізовано. Кілька промовців буде запрошено до роботи конференції. Але, якщо головні члени речення розділені підрядним реченням, або коли головні члени речення є однорідними, то присудок ставиться у множині: Ряд питань, які внесені на обговорення, будуть поставлені на голосування. Кілька пунктів і параграфів будуть змінені. 4. Однорідні підмети із означенням, наприклад значна частина, велика кількість, цілий ряд вимагають від присудка однини: Значна частина верстатів і механізмів відповідає сучасним вимогам. 5. При підметі, вираженому займенниками хто, дехто, ніхто, ніщо та ін. присудок ставиться у формі однини: Усі, хто пройшов реєстрацію, повинні з’явитися. 6. Якщо до складу підмета входить прикладка, виражена іменником іншого, ніж підмет, роду, присудок узгоджується в роді з підметом, а не з прикладкою: Виставка-продаж відбулася... Школа-інтернат відкрита з ініціативи... Недалеко від вокзалу знаходиться вагон-лабораторія, який веде контроль за станом повітря та води. 7. Присудок ставиться в однині, коли однорідні підмети розділені протиставними сполучниками не - а, не лише - а й: Не лише економічного, а й юридичного обгрунтування, потребує... 8. Коли підмет - символічна або умовна назва, присудок узгоджується із загальною, родовою назвою: Об’єднання «Світанок» уклало угоду... Фірма “Світоч” допомогла… Банк “Україна” надав пільги… 9. Якщо підмет абревіатура - присудок узгоджується в роді, числі, що й головне слово в словосполученні, від якого утворено абревіатуру: УАН (Українська академія наук) була заснована в 1918 році. ЗДУ (Запорізький державний університет) провів… У 1999 році ПДВ (податок на додану вартість) становив…

17. Форми та особливості звертань у діловому спілкуванні.

Звертання - це слово чи словосполучення в реченні, що називає осіб, а також персоніфіковані предмети, до яких адресовано мовлення. Наприклад: Іване Миколайовичу, підготуйте будь ласка, звіт про роботу вашого управління. Звертання може стояти на початку, в середині і в кінці речення. Воно відокремлюється комою чи знаком оклику, якщо стоїть на початку речення; комами з обох боків, якщо стоїть у середині речення; комою від попередніх слів, якщо стоїть у кінці речення. Сьогодні реєстр слів-звертань офіційного вжитку складають пане (пані, панове), добродію (добродійко, добродії), друзі, товариство, колеги, громадо, громадянине (громадянко, громадяни), товаришу (товаришко, товариші), які супроводжують етикетні означення вельмишановний, вельмиповажний, глибокоповажний, високодостойний, шановний, дорогий, напр.: високоповажний пане Президенте, глибокоповажні пані та панове, дорогі друзі, високоповажна святочна громадо, шановні колеги. Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування. Вибір звертання значною мірою залежить від тональності спілкування. Офіційна величальна функція закріпилася сьогодні за звертанням пане (пані, панове). В офіційному, здебільшого усному, спілкуванні послуговуються цим звертанням у поєднанні з прізвищем або назвою особи за фахом чи родом діяльності, напр.: пане Ткачук, пане професоре, пане ректоре. Звертання добродію (добродійко, добродії) вважають давньою почесною назвою осіб, що роблять добро. Як етикетне звертання фіксує "Історичний словник української мови" Є. Тимченка з XVII ст. Поширене було здебільшого на сході України. Вживалось у сполученні з етикетними означеннями вельмишановний, вельмиповажний та з прізвищем, ім'ям, іменем по батькові, напр.: вельмишановний добродію Олексію Петровичу. У традиційному значенні варто вживати це звертання й сьогодні в різних сферах суспільного життя, зокрема діловій. Звертання товаришу з'явилося в українській мові наприкінці XIX-початку XX ст. і використовувалося в інтелігентському середовищі в значеннях "1. Людина, зв'язана з ким-небудь дружбою. 2. Людина, ідейно зв 'язана з іншими людьми". У радянський час це слово витіснило всі інші звертання, ідеологізувалося і функціонувало для називання соратника по партії. Дискусія про те, щоб замінити звертання товаришу лейтенанте (полковнику) на традиційне для українського війська звертання пане ще тільки починається. Більш поширеним є звертання Товариство! до групи людей, які пов'язані певною спільністю (інтересами, становищем у суспільстві тощо). Звертання громадянине (громадянко, громадяни) обмежується правовою, юридичною сферою і підкреслює рівність усіх членів суспільства перед законом як осіб, що користуються громадянськими правами і мають певні обов'язки. Однією з форм звертання до незнайомих людей, яким наперед виказуємо "кредит довіри", є слово друзі. Це звертання набуло особливого звучання через часте використання його Президентом Віктором Ющенком під час виборів Президента та Помаранчевої революції в Україні. У розмові з колегами, звертаючись до керівників установи, організації узвичаєною є форма звертання на ім'я та по батькові. Іменники – власні та загальні назви – можуть мати в кличному відмінку однини закінчення -о, -е, -є, -у, -ю. Вибір одного із цих закінчень залежить від роду іменника та його закінчення в називному відмінку, а за умови спільного нульового закінчення – від кінцевого приголосного основи або ж характеру іменникового суфікса. Форму із закінченням -о мають: Іменники – власні та загальні назви чоловічого та жіночого роду на -а1 Форму із закінченням -е мають: - Іменники – власні і загальні назви жіночого і чоловічого роду на -я, що пом’якшує попередній приголосний; - Іменники жіночого роду на -а, перед яким виступає шиплячий; - Іменники – власні та загальні назви чоловічого роду з твердим кінцевим приголосним основи (зокрема й основи на -р твердої та мішаної групи), що виступає перед нульовим закінченням або закінченням –о; - Іменники – загальні назви чоловічого роду мішаної групи на –р: столяре, маляре, дояре, каменяре, гусляре, тесляре, вугляре, газетяре, пісняре, скляре. Форму із закінченням -є мають: - Іменники – особові імена жіночого роду на -я, що виступає після голосного; - Загальні назви жіночого роду на -я, що виступає після голосного. Форму із закінченням -у мають: - Деякі іменники чоловічого роду (переважно односкладові) з твердим кінцевим приголосним основи, що виступає перед нульовим закінченням або закінченням –о; - Іменники чоловічого роду із суфіксами -к, -ок, -ик, що виражають здебільшого пестливе значення і суфіксами -ник, -ач та ін; - Іменники – особові імена чоловічого роду на -г, -х. Форму із закінченням -ю мають: - Іменники – загальні назви жіночого роду із значенням пестливості на -я, що пом’якшує попередній приголосний; - Іменники – загальні назви чоловічого роду із значенням пестливості, що мають м’який кінцевий приголосний основи; - Іменники – пестливі особові імена жіночого і чоловічого роду на -я, що пом’якшує попередній приголосний; - Іменники – загальні назви чоловічого роду на –й; - Іменники – особові імена чоловічого роду з м’яким кінцевим приголосним основи (зокрема і -й); - Іменники – загальні назви чоловічого роду із суфіксами -тель, -аль, -ень, -ань, -ець; - Іменники – загальні та власні назви чоловічого роду м’якої групи на –р.