18. Числівники.

Числівником називається частина мови, яка позначає кількість предметів або їх порядок при лічбі і відповідає на питання скільки? котрий? За значенням і граматичними ознаками числівники поділяються на кількісні і порядкові. Кількісними називаються числівники, котрі позначають кількість предметів і відповідають на питання скільки?

Порядковими називаються числівники, які позначають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? У них розгалужена система відмінювання, котру можна умовно поділити на шість основних типів

1. Кількісні числівники один, одна, одно (одне) відмінюються, як займенники той, та, те. У родовому та орудному відмінках однини виступають дві паралельні форми жіночого роду. Форми середнього роду одно, одне паралельні. Але одне частіше вживане. Використання слова одно в науковому й офіційно-діловому стилях не допускається.

2. Числівники два (дві), три, чотири відмінюються так: родовий двох, трьох, чотирьох, давальний — двом, трьом, чотирьом, орудний — двома, трьома, чотирма. До цього ж типу словозміни належать: а) збірні числівники двоє, обидва, обидві, обоє, троє, четверо; б) неозначено-кількісні та займенникові числівники багато, небагато, кілька, скільки, стільки.

3. Числівники п’ять — двадцять, тридцять — вісімдесят мають у непрямих відмінках однакові закінчення. Сюди також відносять збірні числівники п’ятеро, шестеро (і далі).

4. Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх непрямих відмінках (крім знахідного, що збігається з називним) мають закінчення -а: сорока, дев’яноста, ста.

5. У числівниках, які позначають сотні, відмінюються обидві частини.У складених числівниках відмінюються всі частини.

6. Дробові числівники мають мішаний тип відмінювання. Чисельник відмінюється як власне кількісний числівник, а знаменник — як прикметник у множині. Після прийменника близько кількісний числівник неодмінно ставиться у родовому відмінку.

Треба обирати правильну форму кількісних числівників при творенні складних слів (іменників і прикметників). Основними правилами є такі:а) числівник один у складних словах набуває форми одно-: одноліток, однолюб, одноколірний;б) у двох формах виступають у складних іменниках та прикметниках числівники два, три, чотири.в) числівники п’ять — десять, числівники на -дцять і на -десят у складі прикметників та іменників мають форму родового відмінка (із закінченням -и): п’ятигодинний, шестиденка, десятилітровий, дев’ятнадцятиденний, п’ятдесятиметровий; г) числівники дев’яносто, сто у складних словах зберігають форму називного відмінка: дев’яносторіччя, дев’яностопроцентний, стоголосий, стоквартирний;д) числівники сорок, двісті — дев’ятсот виступають у складних словах у формі родового відмінка: сорокавідерний, сорокаденний, двохсотлітній, п’ятисотрічний;є) числівник тисяча входить до складу іменників та прикметників у формі тисячо-: тисячоватний, тисячоголосий, тисячогранний, тисячократний.

Порядкові числівники відмінюються як прикметники твердої групи (шостий, шостого, шостому). Тільки третій відмінюється як прикметник м’якої групи (третього, третьому...) У складених порядкових числівниках відмінюється лише останній компонент: тисяча дев’ятсот п’ятдесятий рік, тисяча дев’ятсот п’ятдесятого року, дві тисячі четвертий рік, дві тисячі четвертого року. Неозначено-кількісні числівники, які називають точно не визначену, приблизну кількість: багато, небагато, кілька, декілька, кільканадцять, кількадесят, кількасот. Числівники кільканадцять, кількадесят, кількасот в офіційному стилі не вживають. На приблизну кількість у діловому мовленні вказують прийменники понад, до, прислівники більше, менше; Збірні (крім обидва, обидві) та незмінювані числівники на -к(о) вживаються з іменниками в родовому відмінку множини: двоє колег.

Збірні числівники мають обмежену сферу функціонування, вони не властиві науковому та офіційно-діловому стилям мовлення. Збірні числівники поєднуються: а) з іменниками чоловічого та подвійного роду на позначення осіб: десятеро громадян, п'ятеро учнів, семеро сусідів.

Не сполучаються із збірними числівниками іменники на позначення високих та офіційних осіб: сполучення на зразок п'ятеро президентів, троє академіків вважаються уснорозмовними й у літера­турній мові не вживаються;б) з особовими займенниками: їх було двадцятеро, нас було тридцятеро;в) з іменниками середнього роду на позначення істот та неістот: троє ведмежат, п'ятеро відер, г) з іменниками, що вживаються в множині і позначають на­зви конкретних предметів: двоє брюк, четверо окулярів.Збірні числівники не поєднуються:а) з іменниками жіночого роду (крім назв свійських тварин), б) з назвами неістот чоловічого роду: семеро столів, двоє конспектів

.Числівники, які позначають парність (обидва, обидві), у певних сполученнях використовуються в публіцистичному та науково­му стилях: в обох висновках, в обох випадках, в обох експериментах.

19. Лексика української мови з погляду вживаності. Терміни та професіоналізми. + 20. Термін та його ознаки. Класифікація. Шляхи утворення.

Пасивна лексика — слова, які стали неактуальними в певний період розвитку суспільства, або слова, які ще не набули ознак активно вживаних.

Архаїзми — це слова, які на певному етапі розвитку суспільства вийшли з активного вжитку, а замість них почали вживатися інші зі схожим значенням.

Історизми — це слова, уживані на позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв’язку із соціально-побутовими та суспільно-політичними змінами й на сьогодні сприймаються як знаки певної історичної епохи.

Неологізми, — це слова, які виникають у мові за необхідності позначити якийсь новий предмет, явище, факт тощо. Неологізмами можна називати слова до часу, поки вони ще не стали звичайними для носіїв мови

Активна лексика — це 1) сукупність слів, уживаних у певний період розвитку суспільства всіма носіями мови, незалежно від стилістичної належності та функціональної специфіки слів; 2) сукупність слів, активно вживаних окремо взятим носієм мови.

За сферами вживання словниковий склад української мови поділяється на за­ гальновживану і спеціальну лексику, або лексику обмеженого вживання. Загальновживану лексику називають ще загальнонародною. До її складу нале­жать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Крім основного лексичного фонду української мови, є слова, використання яких обмежене або територією, або тією чи іншою сферою науки, техніки, мистецтва, виробництва. Це діалектна лексика, терміни, професіонапізми, жаргонізми, арготизми.

Професіоналізми слова й звороти, властиві мові людей певного фаху. Професіоналізми виступають як неофіційні (отже,експресивно забарвлені) синоніми до термінів. Вони ніби деталізують загальновідомі назви. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні, професійно виробничі, просторічно-жаргонні.На відміну від термінів, професіоналізми не мають виразного наукового визначення й не становлять цілісної системи. Здебільшого професіоналізми застосовують в усному неофіційному мовленні людей певного фаху. В офіційно-діловому стилі мовлення професіоналізми вживають із певними застереженнями.

Терміни - це слова або словосполучення, які вживаються в специфічній сфері мовлення і створюються для точного вираження спеціальних предметів, понять, явищ, ознак, дій.

Терміном називається слово, якому відповідає якесь одне точно визначене поняття з галузі науки, техніки, мистецтва.

Характерні ознаки терміна: а) належність до певної термінологічної системи; б) наявність дефініції (визначення); в) однозначність в межах однієї терміносистеми; г) точність; д) стилістична нейтральність; е) відсутність синонімів та омонімів у межах однієї терміносистеми; є) відсутність експресивності, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків. Значення термінів зафіксовано в спеціальних словниках, довідниках, і відповідно їх потрібно вживати лише в тій формі та в тому значенні, які подано у словниках. Загалом серед термінологічної лексики можна виділити: суспільно-політичну, науково-технічну, природничу, адміністративно-ділову тощо .Терміни також поділяють на загальнонаукові та вузькоспеціальні Загальнонаукові терміни - це звичайні слова, які набули значного поширення, найменування предметів, якостей, ознак, дій, явищ, які однаково використовуються в побутовій мові, художній літературі, ділових документах. Вузькоспеціальні терміни - це слова чи словосполучення, які позначають поняття, що відображають специфіку конкретної галузі. Для цих термінів характерна семантична конкретність, однозначність. У термінології представлено усі способи українського словотворення. Як і більшість слів української мови, терміни творяться морфологічним способом. У творенні термінів беруть участь суфікси, напр.: -нн(я); -ість; -ач; -ств(о; -аці(я) та ін. Багато термінів із нульовим суфіксом. Інші способи творення-додавання префіксів (українських та іншомовних), або префіксів і суфіксів одночасно.Активні способи творення термінів з різних галузей - осново- та словоскладання. Більш популярним та виправданим є шлях утворення термінів шляхом запозичення з інших мов. Особливий тип запозичень — вживання слів і словотворчих моделей грецької та латинської мов. Такі терміни утворювалися на різних етапах розвитку мови і в різних терміносферах. Необхідно зазначити, що цілком нові терміни, як правило, не «вигадуються». За всю історію розвитку науки та техніки можна навести лише кілька випадків такого утворення термінів. Як окремий випадок термінотворення можна навести шлях запозичення одиниць з інших наукових сфер. При цьому термін нерідко набуває нового значення (наприклад, «морфологія» у мовознавстві та біології; «мовлення» у мовознавстві, риториці, психології, фізіології та медицині).