19. Планування бізнесу міжнародних компаній.

Існює чотири стратегічні профілі діяльності міжнародних корпорацій: етноцентризм, поліцентризм, регіоцентризм і геоцентризм.

Етноцентризм — цінності та інтереси материнської компанії є головними в стратегічних рішеннях.

Поліцентризм — стратегічні рішення змінюються від країни до країни, в яких діє компанія.

Регіоцентризм — поєднання власних інтересів фірми з інтересами своїх регіональних відділень.

Геоцентризм — інтегрування рішень в єдину глобальну систему.

Транснаціональні корпорації у процесі свого розвитку проходять через три основні етапи інтернаціоналізації: 1) початковий; 2) локальної ринкової експансії; 3) транснаціональний.

Кожний з цих етапів характеризується не лише специфікою завдань зарубіжної діяльності, але й відмінностями в орієнтації вищого менеджменту, що детально пояснено Говардом Перлмуттером за допомогою моделі EPRG. Відповідно до цієї моделі домінуючим ставленням управлінського персоналу фірми, що не має міжнародного досвіду, є етноцентризм (Е), що передбачає розгляд зарубіжних операцій як підпорядкованих діяльності на внутрішньому ринку. При цьому повністю

зберігаються критерії оцінки результативності, що використовуються при аналізі роботи фірми всередині країни. Поліцентрична орієнтація (Р) підкреслює важливість урахування специфіки соціально-культурного середовища бізнесу в різних країнах і використання розроблених на місцях

та адаптованих до локальних умов процедур оцінки й контролю. Регіоцентрична орієнтація (R) фокусується на регіональній організації повноважень і комунікаційних потоків, у той час як геоцентрична, або глобальна, орієнтація (G) передбачає співробітництво між штаб-квартирою і філіями для розробки стандартів і процедур, які відповідають як загальним, так і локальним завданням фірми.

20. Бізнес-стратегії міжнародних компаній.

Напрями міжнародного стратегічного розвитку. Існує ряд специфічних стратегічних альтернатив, які можуть бути корисними в міжнародному контексті: • дочірнє підприємство в повній власності;• спільне підприємство;• договір про франшизу;• офшорне виробництво;• експорт і імпорт.

Дочірнє підприємство в повній власності Коли застосовується цей тип міжнародної стратегії, організація - в даному випадку це буде транснаціональна компанія (ТНК) - створює зарубіжне підприємство, яке повністю їй належить і нею контролюється. Дочірнє підприємство може виникнути на порожньому місці - в цьому випадку утворюється нове підприємство в іноземній державі, або бути створено в результаті часткового або повного поглинання зарубіжних підприємств.

Спільні підприємства (СП) Іншою поширеною міжнародною стратегією є створення спільних підприємств. Спільне підприємство базується на угоді, згідно якій два або більш за партнера володіють і управляють зарубіжним підприємством. Це підприємство зазвичай розміщується в рідній країні одного з партнерів. Спільні підприємства забезпечують учасникам бізнесу наступні переваги: • партнери можуть доповнювати один одного і завдяки цьому знижувати ризик, пов`язаний з веденням бізнесу; прикладом може бути маленька компанія, яка володіє технологією, але не має виробничих потужностей. Вона, найймовірніше, увійде до угоди з іншою компанією, яка такі потужності має в своєму розпорядженні; • фірма, що має обмежені грошові кошти, але значний міжнародний досвід, може скласти команду з компанією, у якої багато засобів, але мало досвіду; • спільне підприємство може забезпечити швидкий доступ до мереж розподілу;

Договір про франшизу (франчайзинг) Договір про франшизу може приймати безліч форм, він в своїй основі представляє ділову угоду, по якій одна сторона вирішує інший вести діяльність, використовуючи її товарний знак, логотип, продукцію, а також методи ведення операцій в обмін на винагороду. Часто такі договори використовуються в роздрібній торгівлі, роботі закусочних, готельній справі і широко застосовується в міжнародному масштабі (наприклад, Mcdonald`s або мережа готелів Holiday Inn). Договір про франшизу зазвичай вимагає виплати винагороди вперед, а потім відсотків з прибутку. У обмін на це корпорація, що надає привілей, забезпечить необхідну допомогу, а в деяких випадках може зажадати закупівлі товарів у певних виробників, щоб підтримувався рівень якості. Офшорне виробництво Офшорне виробництво означає, що одна стадія виробничого процесу розміщується за кордоном для того, щоб зменшити витрати. Офшорна фірма зазвичай розміщується в країні з невисокою вартістю робочої сили, а кінцевий продукт продається на внутрішньому ринку країни, в якій зареєстрована корпорація. Це досить поширена стратегія в області, наприклад, електроніки і текстиля. Офшорне виробництво доцільно використовувати у випадках, коли: • продукція вимагає значних витрат із-за великих об`ємів некваліфікованої праці; • вага продукції відносно мала порівняно з її вартістю. Це необхідно для зниження транспортних витрат; • у країні, вибраній для виробництва продукції, низькі тарифи на сировину і енергію; продукція стандартизована і має стандартний виробничий процес, тому контроль за якістю продукції полегшений.  

Експортні і імпортні операції Участь в експортно-імпортних операціях часто є єдиним вибором для малої фірми, яка прагне вийти на міжнародний ринок. Це також варіант для крупніших компаній, які хочуть прорватися на міжнародний ринок з мінімальним об`ємом вкладень. Як правило, установка на експорт-імпорт є лише перехідною стратегією, першим кроком залучення до міжнародного бізнесу. Відзначимо основні переваги і недоліки експортно-імпортного варіанту міжнародної стратегії. Переваги: • це відносно дешевий і малоризиковий метод продажу за кордон; • паперова робота з документацією і іноземною валютою, що вимагає певних навиків, може проводитися зовнішніми експертами; • це стратегія, відкрита для компанії будь-яких розмірів; • банки можуть бути підготовленіші для надання фінансової допомоги для компанії, що здійснює експортно-імпортну стратегію. Недоліки: • можливі значні витрати на адаптацію виробництва, його пристосування до вимог споживачів з іншої країни або країн; • якщо іноземний дистриб`ютор (розповсюджувач продукції) працює погано, фірма може виявитися не здатною звільнитися від нього, оскільки в деяких країнах існують строгі закони, що створюють перешкоди для припинення відносин з ним; • компанія часто стикається з митними труднощами; • компанія може бути слабо представлена на іноземному ринку.