8.Структурні компоненти уроку читання в початкових класах, передбачуваний зміст. Етапи опрацювання прозового тексту.

1. Повторення вивченого. Актуалізація опорних знань, умінь і навичок (8 — 10 хв).

Повторення, закріплення та розвиток знань, одержаних на попередньому уроці; актуалізація мовленнєвих умінь та навичок . Орієнтовний зміст роботи: «орфоепічне» та «тлумачне» читання, вибіркове за пунктами плану; словникова робота; з’ясування композиційної структури тексту; робота за малюнком, діафіль­мом; вибірковий, стислий та твор­чий перекази; словесне малювання; перебудо­вування діалогів у розповідну форму; виразне читання тексту; драматизація (читання в осо­бах, колективна декламація); екранізація; ви­значення головної думки твору; характеристика дійових осіб, оцінка, зіставлення з іншими ге­роями; повторення вивченого напам’ять вірша.

II. Мотивація навчальної діяльності учнів, повідомлення теми і завдань уроку(2-3хв). Орієнтований зміст роботи: виховна установка; актуалізація, уточнення та поповнення знань і уявлень про факти та події, які зображуються у творі підготов­ка до емоційного сприйняття тексту; словнико­ва робота. Ство­рення відповідних проблемних ситуацій до вивчення нового матеріалу.Постановка мети уроку — «Знати» , «Вміти». III. Сприйняття та усвідомлення нового на­вчального матеріалу. Розвиток мовленнєвих умінь та навичок (до 20 хв) Орієнтовний зміст роботи: 1) Первинне читання тексту: читання тексту учнями класу мовчки, відповіді на запитання; читання тексту учнями класу разом. відповіді на запитання, зразкове і виразне в орфоепічному відношенні читання тексту вчителем за партитурою. 2)Повторне читання тексту – поглиблення сприймання, розвиток техніки читання. 3) Аналіз фактичного і образного змісту тексту у поєднанні із розбором художніх засобів та мовних особливостей разом з читанням. 4) Узагальнююча бесіда за текстом. 5) Виразне читання тексту. IV.Творче застосування знань учнів (до 10 хв) V.Підсумки уроку. Завдання додому (1-2 хв)

Етапи опрацювання прозового тексту: 1. Читання тексту учнями класу мовчки, відповіді на запитання.2. Читання тексту учнями класу разом напівголосу або пошепки, хором – у слабшому класі, відповіді на запитання .3. Зразкове орфоепічне і виразне читання тексту вчителем за опрацьованою партитурою.

6.Культура мовлення

Культура мовлення (спілкування)— це дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Критеріями культури мовлення і спілкування є: змістовність, логічність, точність, багатство, виразність, чистота, правильність, комунікативне спрямування.

Змістовність мовлення виражається в тому, що, незалежно від типу й обсягу висловлювання, воно має розкривати певну тему, нести важливу інформацію, цінну ідею тощо.

Логічність мовлення — послідовність, обгрунтованість викладу думок, відсутність пропусків і повторів, наявність висновків, які випливають зі змісту.

Точність мовлення забезпечується не тільки вмінням мовця точно передавати факти, спостереження чи почуття, але й здатністю вибирати з цією метою такі мовні засоби — слова і словосполучення, які найточніше передають істотні риси того, про що або про кого йдеться у висловлюванні.

Виразність. Під виразністю слід розуміти не тільки дотримання розділових знаків та інтонації, а й уміння мовця яскраво, переконливо і стисло висловлювати думку, здатність впливати на людей відбором фактів, побудовою фраз, добором слів, настроєм розповіді.

Чистота - передбачає уникнення в мовленні так званих слів-паразитів, діалектизмів, русизмів тощо.

Особливе значення має критерій правильності мовлення, тобто відповідність його літературній нормі.

Культура мовлення й етика мовного спілкування учнів початкової школи повинні відповідати таким вимогам:

1. висловлювання мають бути правильними, точними, виразними.

2. слова слід правильно наголошувати;

3. в усному мовленні не можна заміняти слова жестами, мімікою, вигуками;

4. щоб висловлений зміст сприймався іншими людьми, в усному мовленні необхідно виразно вимовляти слова, уміло користуватися інтонацією, а в писемному — розділовими знаками;

5. у спілкуванні з іншими людьми прийнято вживати слова ввічливості.

6. слова ввічливості слід добирати залежно від того, кому вони адресовані (товаришам, батькам, учителям, знайомим чи незнайомим людям);

у розмові потрібно вміти вислухати до кінця співбесідника, не перебивати його без потреби, а якщо є така необхідність, то попросити вибачення.

1. Поняття про мовлення

Мовлення — це спілкування людей між собою за допомогою мови; мовна діяльність людини. У процесі мовлення за допомогою мовних засобів (слів, словосполучень, речень) реалізується мислення. Мовлення виконує функції спілкування, повідомлення, емоційного самовираження, впливу на інших людей, а для учнів — це ще й засіб успішного навчання в школі.

Виділяють такі періоди мовленнєвого розвитку людини:

період немовляти (перший рік життя) — гудіння, белькотіння;

ранній вік (від 1 до 3 років) — опанування складової і звукової будови слова, найпростіше пов'язування слів у речення; мовлення діалогічне, ситуативне;

дошкільний вік (від 3 до 6 років) — поява монологічного, контекстного мовлення; виникнення форм внутрішнього мовлення;

молодший шкільний вік (від 6 до 10 років) — опанування звукового складу слова, лексики, граматичного ладу мови, уявлення про літературну мову, оволодіння писемним мовленням, інтенсивний розвиток монологу;

середній шкільний вік (від 10 до 15 років) — оволодіння літературною нормою, функціональними стилями мовлення, початок формування індивідуального стилю мовлення;

старший шкільний вік (від 15 до 18 років) — удосконалення культури мовлення, оволодіння професійними особливостями мови, становлення індивідуального стилю.

Успішність розвитку мовлення школярів залежить від ряду факторів.

1-й - потреба в спілкуванні, комунікації.

2-й - зразки мовлення, або створити мовленнєве середовище.

3-й – життєвий досвід школяра, обсягу його знань.

4-й - предмет розмови має бути значущим .

5-й - спланована система роботи над розвитком мовлення.

Види мовлення

Розрізняють мовлення внутрішнє і зовнішнє.

Внутрішнє мовлення — це мовлення в думках, яке відбувається без участі органів мовлення; воно уривчасте, позбавлене чітких граматичних форм. Це ніби розмова із собою.

Зовнішнє мовлення— це мовлення для інших. Воно розраховане на сприймання слухачами. Зовнішнє, озвучене мовлення поділяється на чотири види: слухання (аудіювання), говоріння, читання, письмо.

Слухання (аудіювання)— це сприймання усного мовлення та його розуміння.

Говоріння— це вираження думки за допомогою слів в усній формі, тобто усне мовлення. Розрізняють два види усного мовлення — діалог і монолог.

Читання— це зорове сприйняття і розуміння написаного чи надрукованого.

Письмо— це вираження думки на письмі за допомогою графічних знаків.

Перші два види мовлення — аудіювання й говоріння — належать до усного мовлення, а читання й письмо — до писемного.