Телефонограми, їх реквізити та правила написання.
Телефонограма — це службовий документ, який містить інформацію, передану по телефону. Телефонограму складають, коли потрібно опера-тивно направити до підвідомчої установи (філії або від-ділення) термінове розпорядження або оповістити адресата про щось: ділову нараду, зустріч, засідання, збори, зміну в запланованому заході тощо. Як правило, телефонограму складає, оформлює і передає секретар керівника або інший працівник під-приємства за дорученням керівництва.
Реквізити телефонограми:
— назва підприємства;
— назва виду документа (ТЕЛЕФОНОГРАМА);
— дата документа (датою телефонограми є дата її
передавання);
— реєстраційний індекс документа;
— адресат;
— текст документа;
— підпис;
— прізвище та номер телефону особи, яка переда-
ла документ;
— прізвище та номер телефону особи, яка прийня-
ла документ.
Підписує телефонограму керівник підприємства
або відповідальний виконавець
Поняття про літературну мову.
Українська мова – слов’янська мова. Вона є національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:
- у вищій формі загальнонародної мови – сучасній українській літературній мові;
- у нижчих формах загальнонародної мови – її територіальних діалектах.
Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
Функції мови: 1) комунікативна; 2) ідентифікаційна; 3) експресивна; 4) гносеологічна; 5) мислетворча; 6) естетична; 7) культуроносна; 8) номіна-тивна.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності. Усна форма обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П. Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим використав народно-розмовні багатства полтавських говорів і фольклору.
Довідки, їх реквізити та правила написання.
Довідка - документ інформаційного характеру, який описує та встановлює факти та події. Довідки поділяються на службового та особистого характеру.
Основні реквізити довідки:
1. Код підприємства, код форми документа. 2. Реквізити штампа загального бланку.
3. Назва виду документа. 4. Дата. 5. Індекс. 6. Заголовок до тексту.
7. Адресат. 8. Текст.
9. Відмітка про наявність додатків (якщо є). 10. Підпис.
11. Відмітка про направлення до справи.
В тексті довідки особистого характеру визначається назва організації, в яку подається довідка. Текст довідки особистого характеру оформляється на трафаретному бланку
Найважливіші риси, які визначають діловий стиль.
Офіці́йно-ділови́й стиль (ОДС) — функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю. Належить до виразно-об'єктивних стилів; виділяється найвищою мірою літературності.
Ознаки офіційно-ділового мовного стилю
1. Офіційно-діловий стиль ґрунтується на логічній основі. Найважливішим у ньому є послідовність і точність викладу фактів, документальність, об'єктивність оцінок, гранична чіткість, емоційно-експресивна нейтральність вислову.
2. Цей стиль відзначається суворими вимогами до лексики й фразеології (широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб'єктивної оцінки тощо).
3. Діловий текст характеризується як рівнем стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій), так і своєрідністю синтаксису (прямий порядок слів: підмет — перед присудком і якомога ближче до початку речення; означення — перед означуваним; додаток — після керувального слова; обставинні слова — якомога ближче до пояснюваного; вставні слова вживаються на початку речення тощо).
4. Високий ступінь одноманітності, стандарту форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту.