ПЕРЕЛІК ЗАПИТАНЬ ДО ЗАЛІКУ

1. Службові телеграми, їх реквізити та правила написання.

Під час оформлення документів слід дотримуватися головних правил їх складання, які передбачають правильне написання рек­візитів, їх розміщення на бланку документа. Додержання цих вимог надає документові юридичної чинності.Загальні вимоги до складання та оформлення до'ку

ь	Реквізити	Розташування та правили оформлення
)	Емблема організації     чи підприємства	Поряд з назвою організації. Як емблему можна  використовувати товарний  знак, зареєстрований у встановленому порядку
$	Зображення державних нагород	У верхньому лівому кутку або посередині документа
\	Код підприємства, установи, організації	У верхньому правому кутку
)	Код форми документа	У  верхньому правому кутку під кодом підприємства, організації, установи
	нізації  або підприємства — автора документа	друкарським способом
!	Назва структурного підрозділу	У верхньому лівому кутку.  Дозволяється друкувати машинописним способом
)	Індекс     підприємства    зв'язку, поштова й телеграфна     адреса, номер телетайгіу, номер телефону, факсу, номер рахунка в банку	У верхньому лівому кутку, оформляється відповідно до поштових правил: 01054, м. Київ-54, вул. Пирогова, 9, т.221-99-33. На  бланку для  листів вказується  номер розрахункового    рахунка   у    відділенні банку: розрахунковий рахунок № 1 1632516 в Укрінбанку м. Києва МФО№ 321518

2. Мова, як засіб спілкування. Етапи походження усного та писемного мовлення.

Найважливішими особливостями усної форми мовленняє: 1.    Усна форма мовлення відрізняється від писемної насамперед матеріальною формою реалізації: вона витворюється мовним апаратом людини й сприймається на слух (як цілісний відрізок мовного потоку, а не як „ланцюжок” графічних знаків. 2.    Усне мовлення характеризується ще й такою особливістю, як непідготовленість, спонтанність. Адже усне мовлення людини – це напівусвідомлений процес: людина дуже рідко замислюється над тим, як вона розмовляє, а починаючи говорити,  не завжди думає над тим, що вона каже. Лише до участі в обговоренні певного питання на засіданнях, зборах можна спеціально підготуватися перед тим, як говорити. Мало уваги приділяється формі висловлення, зокрема пошукам нових форм. Звідси й виникає в нашому усному мовленні стільки готових синтаксичних конструкцій. Сюди належать „формули” привітання, прощання, поздоровлення, розмов про здоров”я, погоду. Ці своєрідн „штампи” настільки полегшують нам процес спілкування, що ми не помічаємо цієї „штампованості”. 3.    Усне мовлення, порівняно з писемним, характеризується надлишковою інформативністю. Дійсно, додаткова інформація усного мовлення міститься в інтонації, в міміці, жестах, а головне – в обставинах живого спілкування мовців. Іноді пауза у розмові несе більше інформації, ніж усе висловлене попередньо. 4.    Надлишковість усного мовлення проявляється в тому, що в наших репліках під час розмови або у виступі звучить багато слів, смислове навантаження яких мінімальне. От і виходить, що слів було вжито значно більше, ніж це потрібно для висловлення думки. Наявність у мовленні багатьох повторів – це теж надлишковість. При цьому повторюються як окремі слова, так і цілі словосполучення; повторюється той самий зміст, висловлений лише дещо іншими словами, дублюються емоції – вигуком.  ПИСЕМНЕ МОВЛЕННЯ       Усі книги, статті, газети, журнали        Одиницею писемного мовлення, тобто реальним проявом його, є текст (це „ланцюг” речень, які дають в результаті певну якісно нову цілість). Текст виразно членується на абзаци – чітко об”єднані змістом і будовою відрізків тексту. Речення всередині абзаца перебувають в досить тісних смислових і граматичних зв№язках між собою.       Особливостями писемного мовлення є: 1.    Писемне мовлення є вторинним стосовно до усного мовлення (воно й виникло пізніше і загалом спирається на усне мовлення як на своє джерело) 2.    Писемне мовлення фіксується графічними, матеріальними знаками й сприймається зором. Це і літери українського алфавіту, цифри, наукові символи, умовні позначки, графіки, малюнки. 3.    Писемне мовлення дає нам можливість фіксувати кимось висловлене, а це забезпечує збереження й відтворення чийогось  мовлення у просторі і часі ( тобто значно пізніше від того, як воно було висловлене). 4.    дд 5.    Користуючись писемною формою мовлення людина має можливість перечитати написане, виправити, поліпшити текст. Тому й писемне мовлення відзначається  більшою регламентацією мовних засобів, ніж усне. Отож, невдалий вибір слова, слово неточне, невідповідне в даному контексті, слово випадкове – не повинні мати місця в писемному тексті, де є можливість повернутися до написаного й виправити невдалі місця. 6.    У зв”язку з тим, що в писемній формі мовлення відсутні такі важливі елементи усного мовлення, як інтонація, жест, міміка, безпосередня ситуація мовлення та ін., важливу роль у писемних текстах починають відігравати засоби суб”єктивно-емоційних оцінок. Вони досить яскраво проявляються у художньому стилі. 7.    У писемному  мовленні діють загальнообов”язкові норми графіки, орфографії, пунктуації. Набагато більше уваги та праці витрачається на спеціальну обробку тексту. Автор повинен пам”ятати, що твір, який він створює, виступає одностороннім контактом  по відношенні до невизначеної аудиторії. Тому слід дбайливо, ретельно добирати мовні засоби. 8.    У писемній формі особливо чітко проявляється диференціація текстів за сферами спілкування.  9.    Значну  роль в житті суспільства відіграє й така особливість писемної форми мовлення, як потенціально необмежена кількість відтворення й дублювання того чи  іншого тексту. 10. У писемному тексті наявна ще така його особливість,       здатність бути відтвореним у живій звуковій мові. Звукове       відтворення тексту не завжди буває точною копією писемного       тексту