- •Психологія творчості.
- •Предмет і проблеми психології творчості як наукової дисципліни
- •Тенденції історичного розвитку психології творчості (с. О. Грузенберг).
- •Розкрити зміст понять: «творчість», «творчі здібності», «креативність», «здібності», «інтелект», «обдарованість», «талант», «геніальність».
- •Категорії методів дослідження творчості. Об'єктивні умови експериментальної задачі з дослідження творчості (я.О.Пономарьов і ін.).
- •Методи самооцінки творчих здібностей (о. Є. Тунік і ін.).
- •Вербальні методи діагностики креативності (є. П. Торранс, с. Меднік та ін.).
- •Невербальні методи діагностики креативності (Дж. Гільфорд, є. П. Торранс і ін.).
- •Загальна структура здібностей. Ознаки наявності здібностей до ревного виду діяльності (творча діяльність).
- •Творчість в структурі здібностей.
- •Розуміння обдарованості в психологічній науці. Параметри визначення обдарованості (розвиток пізнання, психосоціальний розвиток, фізичні данні).
- •Взаємозв'язок творчості і діяльності (г. С. Батіщев, я. О. Пономарьов, в. М. Дружинін і ін.).
- •Харківська школа психології творчості (о. О. Потебня, о. М. Веселовський, д. М. Овсянико-Куліковський, б. О. Лезін, п. К. Енгельмейєр та ін.).
- •13.Загальна природа творчості з точки зору представників різних концепцій (3. Фрейд, а. Адлер, к. Роджерс, в. М. Вильчек, т. Рібо, м. Вертгеймер...).
- •Творчість з рефлексологічної точки зору (в. М. Бехтерев, в. В. Савіч та ін.).
- •Гуманістична психологія: креативність як самоактуалізація (а. Маслоу, к. Роджерс, в. Сатір).
- •Біологічні корені творчості (г. Гутман та ін.).
- •Психоаналітичний напрям дослідження творчості (3. Фрейд, а. Адлер і ін.).
- •Теорія бісоціації у психології творчості (а. Кестлер).
- •Взаємозв'язок свідомих і несвідомих компонентів в творчому процесі.
- •Креативність як проблема творчості. Основні напрямки дослідження креативності.
- •21.Зарубіжні концепції креативності (Дж. Гільфорд, є. П. Торранс, м. Валлах і н. Коган і ін.).
- •22.Інвестиційна теорія креативності (р.Стернберг).
- •Дослідження творчості і креативності в працях російських і українських психологів (в.А.Роменець, в.О.Моляко, в.М.Дружинін, м.А.Холодная та ін.)
- •Синтетичний підхід у вітчизняній психології творчості (д. Б. Богоявленська, н. С. Лейтес, а. М. Матюшкін).
- •Взаємозв'язок інтелекту і творчих здібностей (креативності).
- •Креативність як різновид інтелектуальної поведінки (д. Векслер, г. Айзенк, р. Стернберг, л. Термен, у. Уайсберг)
- •27.Інтелект і основні підходи до його розуміння (ч. Спірмен, л. Терстоун, г. Айзенк, ф. Вернон).
- •Характеристика творчого процесу: стадії творчого процесу, творчий акт і його складові (я. О. Пономарьов, г. Уоллес і ін.).
- •Уява і творчість (творча діяльність, творчі здібності особистості).
- •Творча діяльність і особистість. Обумовленість творчих здібностей властивостями особистості.
- •Дослідження креативності через продукти творчої діяльності. Критерії оцінки творчого продукту.
- •Види творчості (наукова, художня, педагогічна та ін.)
- •Типи (види) креативності та креативних особистостей.
- •Проблема формування креативної особистості та розвитку творчих здібностей.
- •Вікові особливості креативних здібностей.
- •36.Чинники, що впливають на розвиток творчих здібностей особистості: спадковість.
- •37.Чинники, що впливають на розвиток творчих здібностей особистості: середовище.
- •38.Чинники, що впливають на розвиток творчих здібностей особистості: особливості виховання.
- •Сутність і специфіка педагогічної творчості. Основні напрямки творчої діяльності вчителя.
Розуміння обдарованості в психологічній науці. Параметри визначення обдарованості (розвиток пізнання, психосоціальний розвиток, фізичні данні).
Поняття обдарованості не дістало загальновизнаного визначення. Найпоширенішим є визначення німецького психолога В. Штерна. Він формулює його так: "Обдарованість - це загальна здатність індивіда свідомо орієнтувати своє мислення на нові вимоги; це загальна здатність психіки пристосовуватися до нових завдань і умов життя". Воно зазнало критики, зокрема, з боку англійського психолога Ч. Спірмена, який спрямував свої заперечення проти "пристосування" і теологічності штернівського визначення. Незважаючи на це, визначення В. Штерна залишається провідним у сучасному трактуванні проблеми обдарованості.
Обдарованість - це ніби природний дар, який людина одержує, щось спадково зумовлене. Обдарованість є функцією всієї системи умов життєдіяльності в її єдності, функцією особистості. Вона нерозривно пов'язана з усім життям особистості й тому виявляється на різних етапах її розвитку. Природні задатки організму самі собою не детермінують однозначно обдарованості людини. Вони лише є невід'ємним компонентом тієї системи умов, які визначають розвиток особистості, її обдарованість. Обдарованість виражає внутрішні можливості розвитку не організму як такого, а особистості. Однак якщо обдарованість виражає внутрішні особливості особистості, то до неї повною мірою можна віднести концептуальне положення: внутрішнє завжди опосередковане зовнішнім і невіддільне від нього.
Обдарованість виявляється лише через свою співвіднесеність з умовами, в яких відбувається конкретна діяльність людини. Вона виражає внутрішні задатки й можливості людини, тобто внутрішні психологічні умови діяльності в їхньому співвіднесенні з вимогами, які ставить ця діяльність. Для динаміки обдарованості особливо суттєве значення має оптимальність рівня вимог, що висуваються під час діяльності людини, наприклад, вимог, які ставить учневі навчальна програма. Щоб стимулювати розвиток, ці вимоги мають бути досить високими, проте посильними.
Спеціальна обдарованість визначається співвіднесенням внутрішніх психічних умов із вимогами спеціальних видів діяльності. Це співвіднесення є не тільки абстрактним, а й реальним зв'язком, що зумовлює формування обдарованості. Спеціальні здібності визначаються нахилом до окремих спеціальних різновидів діяльності. Всередині тих чи інших спеціальних здібностей проявляється загальна обдарованість індивіда, що співвідноситься з більш загальними умовами провідних форм людської діяльності.
У літературі, присвяченій проблемі обдарованості, питання про загальну і спеціальну обдарованість є найбільш дискусійним.
Ч. Спірмен, обстоюючи положення про існування загальної обдарованості, у своїй теорії "двох чинників" розглядає її як "загальну обдарованість" (genetal ability), або "загальний чинник" (general factor), поряд із спеціальними здібностями. Існування загальної обдарованості визнають також В. Штерн, Е. Мейман та ін. Найрішучішими опонентами цього погляду є Т. Циген, Е. Торндайк, тобто представники асоціативної психології. Загальної здібності інтелекту або обдарованості не існує, стверджує Т. Циген. Під поняттям обдарованість слід розуміти певні інтелектуальні задатки, пам'ять з її численними підвидами, утворення понять і так зване "комбінування". Бувають не тільки спеціальні здібності, а й загальна обдарованість у спеціальних здібностях (С.Л. Рубінштейн). При визначенні обдарованості досягнутий рівень чи результат розвитку має співвідноситися з умовами розвитку.
Обдарованість є своєрідним поєднанням здібностей, від яких залежить можливість досягнення більшого або меншого успіху у виконанні тієї чи іншої діяльності. Розуміння обдарованості суттєво залежить від того, яка вага надається тим чи іншим різновидам діяльності і що розуміють під успішним виконанням кожної конкретної діяльності. Вчений зазначає, що поняття обдарованості традиційно розглядають головно як поняття кількісне, якісний підхід до обдарованості обмежується тим, що з'ясовується, про яку обдарованість ідеться: про так звану загальну обдарованість чи спеціальну. Щодо кожного з видів спеціальної обдарованості питання ставиться так: наскільки велика ця обдарованість у тієї чи іншої людини; який її рівень? Прикладом такого кількісного підходу до проблеми обдарованості є теорія Ч. Спірмена, згідно з якою "розумова обдарованість" визначається кількістю "розумової енергії".
Обдарованість і здібності людей відрізняються не в кількісному, а в якісному відношенні. Якісні відмінності обдарованості виражаються не тільки в тому, що одна людина обдарована в одній сфері, а інша - в другій, а й у рівні сформованості обдарованості. Пошук у здібностях якісних відмінностей - важливе завдання психології. Мета дослідження обдарованості полягає не в ранжуванні людей за рівнем обдарованості, а в розробленні способів наукового аналізу якісних особливостей обдарованості та здібностей. Основне питання не в тому, наскільки обдарована чи здібна конкретна людина, а в тому, якими є обдарованість, здібності цієї людини.
Талант - вищий рівень здібностей людини до певної діяльності. Це поєднання здібностей, які дають людині змогу успішно, самостійно й оригінально виконати певну складну трудову діяльність.
Талант - це високий рівень розвитку спеціальних здібностей; сукупність таких здібностей, що дають змогу одержати продукт діяльності, який вирізняється новизною, високим рівнем досконалості і суспільною значимістю. Вже в дитячому віці можуть виявитися перші ознаки таланту в галузях музики, математики, лінгвістики, техніки, спорту тощо. Разом з тим талант може проявитись і пізніше. Формування і розвиток таланту значною мірою залежить від суспільно-історичних умов життя і діяльності людини. Талант може проявитися в усіх сферах людської праці: в організаторській і педагогічній діяльності, в науці, техніці, в найрізноманітніших видах виробництва. Для розвитку таланту велике значення мають працьовитість і наполегливість. Для талановитих людей характерна потреба в занятті певним видом діяльності, яка часом виявляється у пристрасті до обраної справи.
Поєднання здібностей, які є основою таланту, в кожному випадку буває особливим, властивим тільки певній особистості. Про наявність таланту слід робити висновок за результатами діяльності людини, які мають вирізнятися принциповою новизною, оригінальністю підходу. Талант людини спрямований потребою у творчості.
