23. Креативність як різновид інтелектуальної поведінки (д. Векслер, г. Айзенк, р. Стернберг, л. Термен, у. Уайсберг)

деякі автори розглядають креативність лише в межах якісно високого інтелекту як різновид інтелектуальної поведінки (Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг, Л. Термен, У. Уайсберг й ін.). В. М. Русалов та Л. І. Полтавцева розглядають креативність як аспект інтелекту людини. М. О. Холодна визначає креативні здібності як один з чотирьох типів інтелектуальних здібностей або властивостей інтелекту поруч з конвергентними здібностями, здатністю до навчання й пізнавальними стилями.

в останні десятиліття виділяються інтелектуальний і соціальний різновиди креативності. Розглянувши існуючі дослідження з даної проблеми ми визначаємо соціальну креативність як комплексну якість особистості, яка дозволяє розуміти і аналізувати причини і динаміку різних соціальних ситуацій, а також приймати ефективні, творчі, нестандартні рішення ситуацій міжособистісної взаємодії.

в ситуації міжособистісної взаємодії у індивіда можливі 2 способи поведінки: творчий – коли проявляється соціальна креативність, і нетворчий – коли в більшій мірі проявляється соціальний інтелект? На користь такої гіпотези можна навести існуючу думку про первісні функції інтелекту і креативності. Коли інтелект розглядається як адаптація до навколишнього світу, а креативність – як його перетворення. На нашу думку, соціальні різновиди інтелекту і креативності утворюють єдиний чинник, що забезпечує ефективність людини у сфері комунікацій. При цьому інтелект можна розглядати як змістовну, а креативність як процесуальну характеристику міжособистісної взаємодії. Тобто знання людини про самого себе, про інших людей, про способи поведінки в різних ситуаціях (які є проявом соціального інтелекту) гнучко перетворюються адекватно комунікативній ситуації. Але як у випадку взаємозв'язку інтелекту та креативності суб'єкта (теорія інтелектуального порогу), високий соціальний інтелект не обов'язково передбачає високу соціальну креативність

27.Інтелект і основні підходи до його розуміння (ч. Спірмен, л. Терстоун, г. Айзенк, ф. Вернон).

 Інтелект - здатність до мислення. Мислення - процес, у якому реалізується інтелект.Інтелект (лат. intellectus - розум) (мислення) - когнітивний процес, характеризується здатністю до пізнання й ефективному вирішенню проблем, зокрема при оволодінні новим колом життєвих завдань. В основі інтелекту лежить процес моделювання невипадкових відносин навколишнього світу на основі аксіоматичних положень.   Інтелектуальні дії - система пізнавальних операцій людини, які спрямовані на виявлення ознак предметів, які не дані в перцептивному плані. Засновані на використанні певних пізнавальних знарядь, вироблених в ході суспільного розвитку.

 Існує ряд принципово різних трактувань інтелекту.   У структурно-генетичному підході Ж. Піаже інтелект трактується як вищий спосіб урівноваження суб'єкта з середовищем, що характеризується універсальністю.   При когнітивіському підході інтелект розглядається як набір когнітивних операцій.   У факторно-аналітичному підході на підставі безлічі тестових показників відшукуються стійкі чинники (Ч. Спірмена, Л. Терстоун, Х. Айзенк, С. Барт, Д. Векслер, Ф. Вернон). У Айзенка, загальний інтелект розглядається як універсальна здатність, в основі якої може лежати генетично обумовлена властивість нервової системи переробляти інформацію з певною швидкістю і точністю. У психогенетических дослідженнях показано, що частка генетичних чинників, розрахована по дисперсії результатів виконання інтелектуальних тестів, достатньо велика, цей показник має значення від 0.5 до 0.8. При цьому найбільш генетично залежним виявляється вербальний інтелект.   Ч. Спірмена розробив факторно-аналітичну теорію інтелекту. У ній виділив "генеральний фактор", відповідно до якого інтелект розглядається як якась "розумова енергія", рівень якої визначає успішність вирішення тестових завдань будь-якого характеру. Генеральний фактор інтелекту має найбільшу вагу при виконанні завдань на абстрактні відносини, а найменший - при виконанні сенсорних завдань. Крім генерального, існують також і "групові" фактори інтелекту, до яких можна віднести механічну, лінгвістичну, математичну компетентність, а також "спеціальні" фактори, які роблять свій внесок лише в окремі інтелектуальні тести.

У кубічної моделі структури інтелекту американського психолога Дж.П. Гілфорда (1897-1987), інтелект представлений трьома вимірами: операціями (пізнання, пам'ять, оцінювання, дивергентна і конвергентна продуктивність), змістом (образотворчий матеріал, символічний, семантичний і поведінковий), результатами (елементи, класи, відносини, системи, типи змін і висновки). Разом із співробітниками йому вдалося ідентифікувати і забезпечити діагностичними засобами '98 із 120 можливих чинників, утворених клітинами цього куба.   У теорії інтелекту Х. Айзенка виділяють такі елементи, як швидкість інтелектуальних операцій, наполегливість і схильність до перевірки помилок, на основі вираженості яких визначають рівень IQ.   У факторно-аналітичної теорії інтелекту Р. Кеттела визначають два види інтелекту: "текучий" (fluid), який істотно залежить від спадковості і "кристалізований" (cristallized), в якому відображений минулий досвід. Крім загальних факторів інтелекту в цьому підході виділяють окремі фактори, обумовлені роботою аналізаторів, як, наприклад, фактор візуалізації, обсяг пам' яті, швидкість переробки інформації та її відтворення з довготривалої пам'яті. Як показали дослідження, з віком, особливо після 40-50 років, відбувається зниження показників "текучого" інтелекту, але не "кристалізованого".  

У теорії Р. Стернберга розглядають три види розумових процесів:

- вербальний інтелект, який характеризується запасом слів, ерудицією, умінням розуміти прочитане;

- здатність вирішувати проблеми;

- практичний інтелект, як вміння домагатися конкретних цілей.

 Модель Х. Гарднера складається з незалежних один від одного модулів: формально-лінгвістичного, просторового, логіко-математичного, музичного, рухового, міжособистого, внутрішньоособистого. У різних культурах робиться акцент на формуванні різних модулів. Кожен з них представлений вертикально розташованими рівнями: сприйняття, запам'ятовування, вчення.   Е.П. Торренс запропонував модель інтелекту, де виділив такі елементи, як вербальне розуміння, просторові уявлення, індуктивні міркування, лічильна здатність, пам'ять, перцептивна швидкість, мовна швидкість.  

Інтелектуальні операції (лат. intellectus - розум і operatio - дія) - дії, що перейшли у внутрішній план (інтеріорізовані) і стали зворотніми завдяки координації з іншими розумовими діями . Основним законом розвитку операторних структур є закон саморегуляції.  

У кубічної моделі структури інтелекту американського психолога Дж.П. Гілфорда (1897-1987), інтелект представлений трьома вимірами: операціями (пізнання, пам'ять, оцінювання, дивергентна і конвергентна продуктивність), змістом (образотворчий матеріал, символічний, семантичний і поведінковий), результатами (елементи, класи, відносини, системи, типи змін і висновки). Разом із співробітниками йому вдалося ідентифікувати і забезпечити діагностичними засобами '98 із 120 можливих чинників, утворених клітинами цього куба.   У теорії інтелекту Х. Айзенка виділяють такі елементи, як швидкість інтелектуальних операцій, наполегливість і схильність до перевірки помилок, на основі вираженості яких визначають рівень IQ.   У факторно-аналітичної теорії інтелекту Р. Кеттела визначають два види інтелекту: "текучий" (fluid), який істотно залежить від спадковості і "кристалізований" (cristallized), в якому відображений минулий досвід. Крім загальних факторів інтелекту в цьому підході виділяють окремі фактори, обумовлені роботою аналізаторів, як, наприклад, фактор візуалізації, обсяг пам' яті, швидкість переробки інформації та її відтворення з довготривалої пам'яті. Як показали дослідження, з віком, особливо після 40-50 років, відбувається зниження показників "текучого" інтелекту, але не "кристалізованого".  

У теорії Р. Стернберга розглядають три види розумових процесів:

- вербальний інтелект, який характеризується запасом слів, ерудицією, умінням розуміти прочитане;

- здатність вирішувати проблеми;

- практичний інтелект, як вміння домагатися конкретних цілей.

 Модель Х. Гарднера складається з незалежних один від одного модулів: формально-лінгвістичного, просторового, логіко-математичного, музичного, рухового, міжособистого, внутрішньоособистого. У різних культурах робиться акцент на формуванні різних модулів. Кожен з них представлений вертикально розташованими рівнями: сприйняття, запам'ятовування, вчення.   Е.П. Торренс запропонував модель інтелекту, де виділив такі елементи, як вербальне розуміння, просторові уявлення, індуктивні міркування, лічильна здатність, пам'ять, перцептивна швидкість, мовна швидкість.  

Інтелектуальні операції (лат. intellectus - розум і operatio - дія) - дії, що перейшли у внутрішній план (інтеріорізовані) і стали зворотніми завдяки координації з іншими розумовими діями. Основним законом розвитку операторних структур є закон саморегуляції.