28. Уява і творчість (творча діяльність, творчі здібності особистості).

Уява - форма психічного відображення, що складається в створенні образів на основі раніше сформованих уявлень. Розрізняють мимовільне ідовільне, репродуктивне і творчу уяву. 

Творчість - діяльність людини або колективу людей по створенню нових оригінальних суспільно значущих цінностей.  Творча уява - вид уяви, спрямоване на створення нових суспільно значущих образів, що становлять основу творчості. 

У психології розроблена детальна класифікація типів уяви: мимовільна та довільна, відтворююча і творча, конкретна й абстрактна. В більшості людей розвивається уява типу "сни наяву" -- здатність занурюватися у власні фантазії, відліт від реальності, про що ми вже писали.

Треба сказати, що в невеликих дозах приємні фантазії справ-ляють стимулюючий ефект, який спонукає до дії. Та коли лю-дина, віддаючись нездійсненним мріям, починає в них серйоз-но вірити, створені уявою образи стають для неї самодостатні-ми; вони заміняють реальні досягнення, займають місце дії і людина втрачає активність, уява паралізує її природну здат-ність до дії. Людина починає концентруватися на своєму вну-трішньому житті і активно відходить від зовнішнього світу. В окремих випадках це виробляє особливий тип мислення -- аутистичний, коли людина живе в штучно створеному внутрішньо-му світі, відмежовуючись від реальності.

Розрізняється уява і за видом діяльності: художня, науко-ва, технічна, релігійна. На відміну від аналітичного мислення, яке розчленовує предмет, концентруючи увагу на окремих його деталях, уява дає синтетичний образ -- враження від предмета в цілому. Аналітичне мислення -- особлива навичка, яка ви-робляється тренуванням. Буденне мислення тісно пов'язане з уявою і не потребує дисципліни. Тому і вплив на свідомість важче контролювати логікою.

Гра уяви дуже залежить від ступеня задоволення потреб людини. Задоволені потреби уяви не породжують, але коли людині чогось не вистачає, в її свідомості виникають образи -- як предмета, якого бракує, так і шляхів до оволодіння ним. Штучна зміна стану задоволеності найголовніших потреб лю-дини -- сильний спосіб контролю над її уявою і, таким чином, над її поведінкою. Поміркована нестача якогось ресурсу про-буджує активну уяву, змушує діяти, вирішувати проблему. Той, хто прагне контролювати поведінку людей, намагається заго-стрити невдоволення людей до стадії фрустрації -- відчуття пригніченості та безвихідності, розраховуючи, що людина свідо-мо займе залежну позицію і виступить в ролі прохача, що дає змогу таким чином тримати її в підвішеному стані.

Тут особливо слід акцентувати увагу на тому, що незадоволена потреба може бути штучно спровокованою або "наведе-ною" (навіяною), що визначається цілями маніпулятора. Вправ-но постачаючи поживу уяві, можна "навести" людині будь-яку потребу, наслідком чого може бути "звуження свідомості" -- коли вся увага зосереджується саме на незадоволеній потребі, і сприйняття дійсності різко спотворюється. Фрустрація породжує таку впертість і завзятість у людини, які збоку здаються патологічною тупістю. Як кажуть, коли тисне черевик, люди-на не думає, як приємно гріє пальто. В ролі об'єктів можуть виступати потреби, які називаються невротичними. До них належать потреби: у співчутті і схваленні, у владі, престижі, володінні, славі, популярності, сексі, при реалізації яких грань між нормою і патологією дуже тонка. Найбільший інтерес в цьому плані становлять такі потреби, як секс і самолюбство, в основі яких лежать певні неусвідомлені комплекси; з такими потребами пов'язані найсильніші, найгостріші і найбільш непередбачувані емоції, почуття й переживання. Люди, в яких загострені подібні потреби, схильні впадати в стан афекту.

Афект -- короткочасна, бурхлива, надзвичайно інтенсив-на емоційна реакція; для нього характерна надзвичайна сила прояву, внаслідок чого він захоплює людину повністю. Надзвичайна сила та яскравість афекту поєднуються з короткочас-ністю його прояву.

У стані афекту люди нерідко змінюють звичні свої установ-ки; події, що відбуваються, сприймаються незвично, у зовсім іншому світлі ("затуманюється мозок"), звичайна поведінка ламається. До таких афектів переважно схильні люди з неврівноваженою психікою, коли процеси збудження домінують над процесами гальмування. Афект розвивається в критичних умовах при нездатності людини знайти адекватний вихід із ситуацій, що виникають несподівано. Проблема ускладнюєть-ся ще й тим, що певна частина людей не навчилася уникати ситуацій, які породжують стан афекту.

Один із законів життя твердить, що як тільки зачиняються одні двері, відкриваються інші. Але вся проблема в тому, що ми дивимося на зачинені двері і не звертаємо увагу на ті, що відкриваються.

Відоме розвинуте Г. С. Костюком та його учнями трак-тування діяльності як процесів розв'язування задач. Зро-зуміло, що досить логічним є екстраполювання його на творчу діяльність, що постає як процес розв'язування твор-чих задач.

Ще Л. С. Виготський: - обгрунтована потреба у виділенні в психологічному дослідженні одиниці як структури меншого обсягу, що зберігає водночас усі основні риси цілого. Таке виділення творчої задачі як кванта, одиниці творчої діяль-ності надає можливість дослідити творчість, яка поглинає всі особистісні сили людини, всю її діяльність і часто саме з цієї причини важко піддасться науково-психологічному до-слідженню.

Закономірності й механізми творчого процесу сьогодні проаналізовані далеко не повністю, відповідні дослідження тривають. Однак визначено центральну ланку психологіч-ного механізму творчості (дослідження Я. О. Пономарьова). Згідно з його підходом, ця ланка характеризується єдністю логічного (що розуміється як дії зі знаковими моделями) та інтуїтивного (що в даному разі розуміється як дії з оригі-налами). Функціонування механізму творчості проходить, за Я. О. Пономарьовим, кілька фаз, а саме:

1) логічного ана-лізу проблеми -- використання наявних знань, виникнення потреби в новому;

2) інтуїтивного розв'язування -- задово-лення потреби в новому;

3) вербалізації інтуїтивного рішення -- набуття нового знання;

4) формалізації нового знання --формулювання логічного рішення.

Принципове значення у творчому процесі має так зва-ний непрямий (або побічний) продукт творчої діяльності, який не відповідає безпосередній усвідомленій меті і є здебільшого неусвідомленим. Для роз'яснення цього поняття можна навести такий приклад. Скажімо, листи паперу, що лежать на столі, здуває вітер. У людини виникає бажання чимось їх придавити (книгою, папкою тощо). Виконавши відповідну дію, людина часто не може відповісти, яким пред-метом скористалася, де саме поклала його (це і є непрямий продукт). Деякі властивості цього предмета, суттєві з точки зору мети дії (обсяг, маса), людина усвідомлює. Тут ідеться про прямий продукт дії.

Цікаво, що людина не може безпосередню використати непрямі продукти в усвідомленій регуляції подальших дій. Безпосередню цей продукт виступає лише в об'єктивно за-фіксованому результаті дії -- перетвореннях об'єкта. Такі неусвідомлені перетворення, неусвідомлений досвід інколи містять у собі шлях до розв'язання творчої задачі (Я. О. Пономарьов).