14. Творчість з рефлексологічної точки зору (в. М. Бехтерев, в. В. Савіч та ін.).

Своєрідна позиція розуміння творчості представлена в працях В.М.Бехтєрєва, в його розумінні творчості з рефлексологічної точки зору. Творчу ситуацію –проблему – В.М.Бехтєрєв трактує як подразник, а творчість, в наслідок цього, є не що інше, як реакція на такий подразник. В своєму продуктивному виразі творчість виступає як результат остаточного розв’язання реакції, або певної сукупності рефлексів. Одночасно В.М.Бехтєрєв підкреслює важливу роль природних обдарувань. “Для будь-якої творчості, - пише В.М.Бехтєрєв,- необхідною є певна ступінь обдарованості і відповідне виховання, що створює навички в роботі. Останнє розвиває схильність в сторону виявлення природних обдарувань, завдяки чому в кінці виникає майже непереборне прагнення до творчої діяльності”

14. Гуманістична психологія: креативність як самоактуалізація (а. Маслоу, к. Роджерс, в. Сатір).

На сучасному етапі розвитку людської цивілізації значний внесок в розкриття суті зазначеної проблеми був здійснений представниками гуманістичної психології (А. Маслоу, Г. Оллпорт, К. Роджерс), які одні з найперших акцентували взаємозв‘язок між творчістю та самоактуалізацією особистості.  Для сучасної вітчизняної психології та соціальної педагогіки проблема самоактуалізації не є новою, але мало привертає увагу психологів, представляючи переважно сферу роздумів для філософів.

Гуманістична психологія виходить з положення про те, що прагнення до осягнення справжніх цінностей буття та їх здійснення в практичній діяльності є необхідним чинником повноцінного розвитку людини. Вона вважає головним напрямком перетворення суспільства та його соціальних інститутів таке, яке дозволить кожному хто входить в світ дитині протягом життя максимально розвинути свої задатки і реалізувати їх на благо суспільства і на користь собі. У центрі її уваги знаходиться проблема виховання та розвитку гармонійної і компетентної особистості, максимально реалізує свій потенціал в інтересах особистісного й суспільного зростання. Вона пропонує теорію самоактуалізації як метод вирішення цієї проблеми.

Самоактуалізації (етимологічно від слова «актуалізація») означає перехід зі стану можливості в стан дійсності, тому сенс самоактуалізації як процесу саморозвитку особистості найбільш точно виражає слово «прояв». Проявити себе - виявити свої можливості, здібності. Через активне прояв особистості пояснюють процес самоактуалізації провідні представники екзистенційно-гуманістичного спрямування (К. Гольдштейн, Е. Десі, А. Маслоу, Р. Мей, Г. Олпорт, Р. Райн, К. Роджерс, В. Франкл).

14. Біологічні корені творчості (г. Гутман та ін.).

Біологізаторський вихід за межі інтелектуалізму у визначенні творчості наявний у дослідженні Герберта Гутмана "Біологічні корені творчості". Як сферу прояву творчої активності він бере спочатку процес життя, а потім ікосмічний процес. Творча активність людини має корені в загаль­ному життєвому принципі самодуплікації, що означає самотворення, самовідтворення, а також подвоєння, розмноження і т. ін.

Людська творчість визначається як вираження біологічної творчості на поведінковому рівні і включає перетворення тілесної організації в ор­ганізовані розумові процеси (''екстраверсія соми у психіку"). Людська творчість як власневтілення репрезентує вищий рівень вияву принципу самодуплікації, який почав свій еволюційний шлях з активності молекули ДНК. У цьому процесі самопроекція означає дещо більше, ніж само-дуплікацію. Вона становить самотрансформацію,включаючи також збільшення, розширення. Різні продукти творчості постають як зовнішнє вираження окремих сторін людської природи: знаряддя і машини — тілесної організації, різні прилади — органів чуття і нервової системи, мис­тецтво — перцептивних образів, музика — емоцій, мова — поняттєвої діяльності, соціальна структура — функціональної структури як цілого.

Включаючи в себе процеси перетворення, кількісні та якісні зміни, твор­ча активність, за Гутманом, є формою самоекспансії. Людина не тільки створює свій зовнішній світ у рамках суб'єктивно-образної діяльності, а й утілює ці образи в життєво-реальну форму.

Інтелект людини, породжений єдністю всіх функціональних структур організму, виражає загальну цілісність останнього. Інтелект використовує конструктивні енергії та прагнення організму, які сприяють саморозвиткові цілого. Сфера підсвідомого у цьому процесі виступає як посередник між психікою та сомою. Творчість, таким чином, залежить від системи ко­мунікацій в організмі, починаючи від рівня ДНК-молекули аж до свідомого інтелекту. Створений людиною світ культури, цивілізації тлумачиться Гут­маном у цілому як перехід внутрішнього у зовнішнє, як процес екстраверсії, що приводить людину до розширення її самості.

Але Гутман іде ще далі, переносячи поняття творчості на космічні про­цеси, які керуються принципом періодичності. Циклічний процес відтворює себе знову і знову. Він є основою не тільки живого, а й неживого світу. Цикли життя і смерті, запліднення та плодоносіння тощо пов'язані з циклічними подіями нашої планетної системи. Таким чином, за Гутманом, життя може бути зрозуміле як унікальне використання принципу періодичності, який перетворюється в принцип самовідтворення — основу всіх творчих процесів. Завдяки творчості життя використовує космічні принципи, розгортаючи міріади власних варіацій.

У творчій активності людина екстравертує спот біологічну природу. Пов'язана своєю матеріальною основою з неживим космосом, людина має можливість брати участь в процесах цього космосу. Це і є реалізацією таких відношень, які надають найглибшого значення інсайту, сформульованому Протагором у словах: "Людина є мірою всіх речей".

У теорії самовідтворення Гутман робить спробу показати корені твор­чості у зв'язку двох сторін людської природи — матеріальної та ідеальної. Ця ідея заслуговує на увагу, проте має бути конкретизованою.

Проте широкий набір філософсько-біологічної, а потім і "космічної" термінології не врятовує теорію Гутмана від порожньої абстрактності. Якщо інтелектуалістична теорія не доходить до проблем власне творчості, то біологічна теорія переступає будь-які пороги творчості, її предмет стає дуже розпливчастим і розпорошується космічним пилом у просторі.

Будь-які спроби розширити предмет творчості до меж еволюційного процесу і тим більше — до меж космічних перетворень є лише термінологічною грою. Невже творчість може бути предметом механіки. астрономії, фізики, хімії, біології і т. д.? Сказати, що утворення води на ос­нові сполучення кисню та водню є творчим процесом, означає не сказати нічого. Релігійні уявлення про створення світу мають більшу рацію, тому що передбачають існування суб'єкта творчості, хай і в містифікованому ви­гляді.

Справжня мотивація творчого процесу не може бути винайденою ні в рамках ''психології проблеми", ні в біолого-космічній проблематиці. Най­глибша мотивація творчості відображає найглибшу суперечність людської природи. В ідеалістичній філософії цю суперечність бачили у протилеж­ності між теоретичним і практичним інтелектом. Насправді це суперечність між світом ідеалізованих відношень та відношень практично-матеріальних. Людина хоче подолати цю суперечність і не має жодних інших засобів, крім творчого встановлення відповідностей між матеріальним та духовним світом. Розмови про творче мислення або навіть фантазію або інтуїцію, відірвані від реально-практичної сфери, безпідставні. Це ще не творчість, а може й зовсім не творчість.

Певну рацію має відомий дослідник творчості О.Я.Поиомарьов: пси­хологія творчості за кордоном — і насамперед у США — має радше кількісний вираз, ніж якісний.