12. Харківська школа психології творчості (о. О. Потебня, о. М. Веселовський, д. М. Овсянико-Куліковський, б. О. Лезін, п. К. Енгельмейєр та ін.).

Значним етапом у розвитку вітчизняної психології мистецтва з'явилася і діяльність так званої харківської психологічної школи, основоположником якої був  Олександр Опанасович Потебня (1835-1891).  Головні зусилля Потебні були спрямовані на з'ясування питання: якою мірою концептуальні форми поезії та літератури залежать від їх граматичних форм? Багато зусиль вчений витратив на те, щоб дослідити механізми переробки чуттєвого досвіду людською свідомістю, що ведуть до утворення поетичної мови особливої ??якості. Істинно поетична мова «є засіб не виражати готову думку, а  створювати  її ». Нові сполуки, незвичні комбінації слів народжують нову форму, істотно змінює зміст обозначаемого. Істина поетичного образу, на думку Потебні, полягає в  здібності збудження поетичної діяльності у того, хто цей образ сприймає.  Між поетичним образом і його внехудожественних значенням завжди існує нерівність, знищення якого призвело б до знищення поетичного якості. Поетичність образу тим вище, чим більше він розташовує читача чи слухача до  співтворчості.

 У процесі повсякденною і поетичної мови вже отримані враження піддаються новим змінам, вторинне сприйняття явища відбувається на основі ототожнення пояснювати й пояснювати. Як звук отримує значення? Через внутрішню форму  слова. Внутрішня форма показує, який представляється людині її власна думка. Це пояснює, чому в одній мові може бути багато слів для пояснення одного і того ж предмета.

 А.А. Потебня бачить три джерела утворення слів. Перший виходить з  зближення сприйнять слуху та зору. Низький тон ми так чи інакше порівнюємо з темрявою, високий - зі світлом, в ряду голосних знаходимо схожість з гамою кольорів. Наступним джерелом словотворення є  звуконаслідувальні поєднання.  Слово «кукушка» імітує звук кування, горобець - від з'єднання «злодія бей» і т.д. В якості третього джерела Потебня виділяє  символізм звуку.  Слово «стіл» народилося від слова «стлать», сир - від слова «сирий» і т.п. При уявній довільності в освіті літературно-художніх образів і метафор більшість з них несе на собі відбиток дії позначених механізмів.

 А.А. Потебня приділяв багато уваги і вивчення психології художнього сприйняття, відзначаючи, як  всякий раз щось змінюється в самої думки, коли вона входить у свідомість.  До числа продуктивних необхідно віднести розроблений ним механізм  апперцепції,  розкриває роль об'єктивних і суб'єктивних чинників у процесі сприйняття. У Потебні було чимало послідовників, до числа яких належить насамперед Д.Н. Овсянико-Куликовський, який створив ряд праць з психології творчості.

 Помітний вплив на розвиток інтересу до психології художньої творчості надав Н.А. Бердяєв. Дослідник тлумачить творчий акт як процес самопревишенія, як здатність виходу за межі власної суб'єктивності й за кордону даного світу. Відстоюючи гуманістичні та антіраціоналістіческіе мотиви творчого акту, філософ різко поділяє адаптовані форми діяльності і власне творчість, здатне прориватися в світ неявленная сутностей. Всупереч відомій позиції Гете («класичне - здорове, романтичне - хворе») Бердяєв стверджує: «Романтизм здорово хоче одкровення людини; класицизм болісно хоче прикриття людини». * У творчості романтиків відбувається внутрішнє саморозкриття людини, звільнення від классицистских шаблонів, від рутинного, загальноприйнятого .

 Головний пафос теорії творчості Бердяєва - у відстоюванні права людини на індивідуальність, самобутність. Він високо оцінює ті типи творчості, які всіляко стимулюють внутрішню активність людини, розвивають його індивідуальне самосвідомість. Філософа критикували за применшення принципу соборності в трактуванні процесів художнього сприйняття і творчості. У свою чергу Бердяєв наполегливо продовжував стверджувати, що саме в соборній свідомості кореняться витоки індивідуальної безвідповідальності, нейтралізуються поняття особистої честі і особистої гідності. Цінність природи творчості полягає в тому, що воно завжди розвивається в опозиції до нормативності і ширше - в опозиції до будь-якого раціоналізму.