40. Розвиток волі.

Розвиток вольової регуляції поведінки у людини здійснюється в декількох напрямках. З одного боку - це перетворення мимовільних психічних процесів у довільні, з іншого - набуття людиною контролю над своєю поведінкою, з третього - вироблення вольових якостей особистості. Всі ці процеси починаються з того моменту життя, коли дитина опановує мову і вчиться користуватися нею, як ефективним засобом психічної та поведінкової саморегуляції. Всередині з кожного цих напрямків розвитку волі у міру зміцнення відбуваються свої, специфічні перетворення, поступово піднімають процес і механізми вольової туляціі на більш високий рівень. Приміром, усередині пізнавальних процесів воля спочатку виступає у формі зовнішньо-мовленнєвої регуляції і тільки потім - у плані внутріречевого процесу. В області формування вольових якостей особистості, розвиток волі можна уявити, як рух не від первинних до вторинних і далі - до третинним вольовим якостям. Ще один напрямок у розвитку волі виявляється в тому, що людина свідомо ставить перед собою усе більш важкі задачі і переслідує усе більш віддалені цілі, що вимагають додатки значних вольових зусиль протягом досить тривалого часу. Наприклад, школяр у підлітковому віці може поставити перед собою завдання розвинути у себе такі здібності, до формування яких у нього немає виражених природних задатків. Одночасно він може поставити перед собою мету зайнятися в майбутньому складним і престижним видом діяльності, для успішного виконання якого необхідні такого роду здатності. Розвиток волі в дітей тісним чином співвідноситься зі збагаченням їх мотиваційної і моральної сфери. Включення в регуляцію діяльності більш високих мотивів і цінностей, підвищення їхнього статусу в загальній ієрархії стимулів, керуючих діяльністю, здатність виділяти й оцінювати моральну сторону чинених учинків - усе це важливі моменти у вихованні волі в дітей. Мотивація вчинку, у яку включається вольова регуляція, стає свідомої, а сам вчинок довільним. Така дія завжди відбувається на базі довільно побудованої ієрархії мотивів, де верхню ступінь займає високоморальне спонукання, що дає моральне задоволення людині у випадку успіху діяльності.

Удосконалення вольової регуляції поведінки у дітей пов'язано з їх загальним інтелектуальним розвитком, з появою мотиваційної й особистісної рефлексії. Тому виховувати волю в дитини у відриві від його загального психологічного розвитку практично неможливо. В іншому випадку волі та наполегливості, як, безсумнівно, позитивних і цінних особистісних якостей, можуть виникнути і закріпитися їхні антиподи: упертість і ригідність. Особливу роль у розвитку волі у дітей по всіх перерахованих напрямках виконують гри, причому кожен вид ігрової діяльності вносить свій, специфічний внесок в удосконалювання вольового процесу. Конструктивні предметні ігри, що з'являються першими у віковому розвитку дитини, сприяють прискореному формуванню довільної регуляції дій. Сюжетно-рольові ігри ведуть до закріплення в дитини необхідних вольових якостей особистості. Колективні гри з правилами, крім цього завдання, вирішують ще одну: зміцнення саморегуляції вчинків. Вчення, що з'являється в останні роки дошкільного дитинства і які перетворюються в провідну діяльність у школі, найбільший внесок вносить у розвиток довільної саморегуляції пізнавальних процесів.

№13.Акцентуйований характер.

Акцентуації - надмірно виражені риси характеру. Залежно від рівня виразності виділяють дві ступеня акцентуації характеру: явну і приховану. Явна акцентуація відноситься до крайніх варіантів норми, відрізняється постійністю рис певного типу характеру. При прихованої акцентуації риси певного типу характеру виражені слабо або не виявляються зовсім, однак можуть яскраво проявитися під впливом специфічних ситуацій. Акцентуації характеру можуть сприяти розвитку психогенних розладів, ситуативно обумовлених патологічних порушень поведінки, неврозів, психозів. Виявлення акцентуйованих особистостей в колективі необхідно для вироблення індивідуального підходу до них, для професійної орієнтації, закріплення за ними певного кола обов'язків, з якими вони здатні справлятися краще за інших (в силу своєї психологічної схильності). Автор концепції акцентуації - німецький психіатр Карл Леонгард. Основні типи акцентуації характерів і їх поєднань: Істероїдний або демонстративний тип, його основні особливості - егоцентризм, крайнє себелюбство, ненаситна жага уваги, потреба в шануванні, у схваленні і визнання дій та особистих здібностей. Гіпертімний тип - високий ступінь товариськості, галасливість, рухливість, надмірна самостійність, схильність до пустощів. Астеноневротичний - підвищена стомлюваність при спілкуванні, дратівливість, схильність до тривожних побоюванням за свою долю. Псіхостеніческій - нерішучість, схильність до нескінченних міркувань, любов до самоаналізу, недовірливість. Шизоїдний - замкнутість, скритність, відстороненість від того, що відбувається навколо, нездатність встановлювати глибокі контакти з оточуючими, нетовариськість. Сенситивний - боязкість, сором'язливість, образливість, надмірна чутливість, вразливість, почуття власної неповноцінності. Епілептоідний (збудливий) - схильність до повторюваних періодів тужливо-злобного настрою з накопичується роздратуванням і пошуком об'єкта, на якому можна зірвати злість. Докладність, низька швидкість мислення, емоційна інертність, педантичність і скрупульозність в особистому житті, консервативність. Емоційно-лабільний - вкрай мінливий настрій, нестійке занадто різко і часто від нікчемних приводів. Інфантильно-залежний - люди, постійно грають роль «вічного дитини», що уникають брати на себе відповідальність за свої вчинки і віддають перевагу делегувати її іншим. Нестійкий тип - постійна тяга до розваг, отримання задоволень, неробство, неробство, безвілля в навчанні, праці і виконанні своїх обов'язків, слабкість і боягузтво.

№ Алекситимія - (alexithymia: а - отрицание lехis - речь, слово + thymos - настроение, чувства) це нездатність описати словами свої емоції.

Це обмеження чуттєвих зв'язків з світом і воно зменшує здатність відрізняти почуття від тілесних відчуттів, адекватно реагувати в стресових і конфліктних ситуаціях, розуміти світ у всій його складності і побудувати подібний контекст ситуації. Тому у людини виникає відчуття, що його переслідують невдачі в діяльності, можливо, реальні, а можливо, існують лише в його свідомості. Та ці невдачі починають набувати для людини більшу емоційну значимість і особистісний сенс, ніж досягнення мети. І тоді спотворюється мотиваційна сфера, смислові акценти зміщуються, а саме вони багато в чому визначають взаємовідносини людини з навколишньою дійсністю.

Феномен алекситимії почав вивчатися досить недавно. Перші спроби його вивчення відбувалися в медичній науці та психіатрії, і лише потім алекситимія стала розглядатися в психології. Першим цей феномен почав вивчати Пітер Сифнеос в 1967 році в рамках психосоматичної медицини, в подальшому, вивченням цієї проблеми займалися багато закордонних та вітчизняних психологів, таких як: Ж. Немиа, Х. Кристал, Д. Тейлор, В.В.Николаева, Н.Г.Гаранян, А.Б. Холмогорова та ін.

Для алекситимії характерне порушення в емоційній, когнітивній і особистісній сферах.

1) Емоційна сфера - характерна слабка диференційованість, нездатність до точного розпізнавання і опису своїх емоцій та емоцій інших людей.

2) Когнітивна сфера - відрізняється недостатністю уяви, переважанням наочно-дієвого мислення, слабкістю функцій категоризації та символізації мислення. 3) Особистісна сфера - характеризується примітивністю життєвої спрямованості, інфантильністю, недостатністю функцій рефлексії.

№28 Эмоции и деятельность

Эмоция с внутренней необходимостью зарождается из соотношения – положительного или отрицательного – результатов действия к потребности, являющейся его мотивом, исходным побуждением.

Это связь взаимная: с одной стороны, ход и исход человеческой деятельности вызывают обычно у человека те или иные чувства, с другой – чувства человека, его эмоциональные состояния влияют на его деятельность.

Так как объективный результат человеческих действий зависит не только от побуждений, из которых они исходят, но и от объективных условий, в которых они совершаются; так как у человека много самых различных потребностей, из которых то одна, то другая приобретает особую актуальность, результат действия может оказаться либо в соответствии, либо в несоответствии с наиболее актуальной для личности в данной ситуации на данный момент потребностью. В зависимости от этого ход собственной деятельности породит у субъекта положительную или отрицательную эмоцию, чувство, связанное с удовольствием или неудовольствием. Поскольку человек как сознательное существо в соответствии со своими потребностями, своей направленностью ставит себе определенные цели, можно сказать также, что положительное или отрицательное качество эмоции определяется соотношением между целью и результатом действия.

В зависимости от отношений, складывающихся по ходу деятельности, определяются и другие свойства эмоциональных процессов. В ходе деятельности есть обычно критические точки, в которых определяется благоприятный для субъекта или неблагоприятный для него результат, оборот или исход его деятельности. Человек как сознательное существо более или менее адекватно предвидит приближение таких критических точек. При приближении к ним в чувстве человека – положительном или отрицательном – нарастает напряжение. После того как критическая точка пройдена, в чувстве человека – положительном или отрицательном – наступает разрядка.

Выделяют три качества, или измерения, чувства. Вундт выделял именно эти измерения (удовольствия и неудовольствия, напряжения и разрядки [разрешения], возбуждения и успокоения). Каждую из пар он попытался соотнести с соответствующим состоянием пульса и дыхания, с физиологическими висцеральными процессами.

Многообразие чувств зависит от многообразия реальных жизненных отношений человека, которые в них выражаются, и видов деятельности, посредством которых они осуществляются.

Характер эмоционального процесса зависит далее и от структуры деятельности. С развитием деятельности трудового типа эмоциональный характер приобретает не только процесс потребления, использования тех или иных благ, но также и прежде всего их производство, даже в том случае, когда – как это неизбежно бывает при разделении труда – данные блага непосредственно не предназначены служить для удовлетворения собственных потребностей. У человека эмоции, связанные с деятельностью, занимают особое место, поскольку именно она дает положительный или отрицательный результат.

Точно так же, когда эмоциональные переживания вызывает сам процесс деятельности, то радость и увлечение процессом труда, преодоление трудностей, борьба не являются чувствами, связанными лишь с процессом функционирования. Наслаждение, которое доставляет нам процесс труда, – это в основном наслаждение, связанное с преодолением трудностей, т.е. с достижением частичных результатов, с приближением к результату, который является конечной целью деятельности, с движением по направлению к нему.

К.Бюлер выдвинул закон, согласно которому по ходу действия положительные эмоции перемещаются от конца к началу. Закон, так сформулированный, не вскрывает подлинных причин явлений, которые обобщает. Подлинные причины перемещения положительных эмоций от конца действия к его началу лежат в изменении характера и строения деятельности. По существу, эмоции, как положительные, так и отрицательные, могут быть связаны со всем ходом действия и с его исходом. Если для ученого или художника с особенно интенсивной радостью может быть сопряжен начальный этап замысла своего произведения, то это объясняется тем, что разработка замысла или плана превращается в предваряющую, относительно самостоятельную и притом очень напряженную, интенсивную деятельность, ход и исход которой поэтому доставляют свои очень яркие радости и – иногда – муки.

Таким образом, раскрывается многообразная и многосторонняя зависимость эмоций человека от его деятельности.

В свою очередь эмоции существенно влияют на ход деятельности. Как форма проявления потребностей личности эмоции выступают в качестве внутренних побуждений к деятельности. Эти внутренние побуждения, выражающиеся в чувствах, обусловлены реальными отношениями индивида к окружающему его миру.