20. Мотивована поведінка як характеристика особистості

Со временем ведущие мотивы поведения человека становятся настолько характерными для человека, что превращаются в черты его личности:     - мотив достижения успехов,     - мотив избегания неудач,     - мотив власти,     - альтруизм (мотив оказания помощи),     - агрессивные мотивы,     - мотив познания и другие. 

Доминирующие мотивы начинают входить в ядро характера человека. Как ядерная характеристика они оказывают воздействие на поведение в целом и влияют на формирование других психических свойств.     Например от характера доминирующих мотивов зависит самооценка человека и особенности его картины мира. Экспериментально доказано, что люди, ориентированные на успех, в большей степени склонны к формированию у себя реалистичной, научной картины мира, а также обладают более объективной самооценкой. Люди, мотивированные на избегание неудач, часто имеют нереалистическую, фантастическую картину мира, при этом имеют завышенную или заниженную самооценку. 

Мотив аффилиации — побуждение, определенная психическая энергия, активность, направленная на установление (или прекращение) определенных межличностных отношений. Мотив аффилиации складывается из разных сил приближения и отдаления от людейМотив аффилиации обычно проявляется как стремление человека наладить добрые, эмоционально положительные взаимоотношения с людьми. Внутренне, или психологически, он выступает в виде чувства привязанности, верности, а внешне — в общительности, в стремлении сотрудничать с другими людьми, постоянно находиться вместе с ними. Любовь к человеку — высшее духовное проявление данного мотива.

В качестве противоположного мотиву аффилиации выступает мотив отвержения,проявляющийся в боязни быть непринятым, отвергнутым значимыми для личности людьми. Доминирование у человека мотива аффилиации порождает стиль общения с людьми, характеризующийся уверенностью, непринужденностью, открытостью и смелостью

Мотивация достижения, может быть определена как попытка увеличить или сохранить максимально высокими способности человека ко всем видам деятельности, к которым могут быть применены критерии успешности и где выполнение подобной деятельности может, следовательно, привести или к успеху, или к неудаче.

Мотив власти направлен на приобретение и сохранение ее источников/либо ради связанного с ними престижа и ощущения власти, либо ради влияния (оно может быть как основной, так и дополнительной целью мотива власти) на поведение и переживания, других людей, которые, будучи предоставлены сами себе, не поступили бы желательным для субъекта образом.

Альтруизм — качество, диаметрально противоположное эгоизму. Альтруист неравнодушен и готов помочь совершенно бескорыстно, даже тогда, когда ему не предлагают ничего взамен и когда он не ждет никакой благодарности.

22. Динамічна теорія мотивації к.Левіна.

Основне поняття в теорії К.Левіна — це поняття психологічного (динамічного) „поля". Психологічне поле — це сукупність актуальних („тут і тепер") спонук активності суб'єкта, тобто сукупність тих чинників (предмети, люди), які впливають на нього в конкретний проміжок часу. Наприклад, до психологічного поля людини, котра перебуває в кімнаті, належать лише ті предмети і люди, які активізують її, впливають на неї; все інше, що фізично оточує її, але позбавлене безпосереднього впливу на неї, в психологічне поле цієї людини не включається. Всю сукупність факторів, які впливають на суб'єкта в конкретний проміжок часу, Левін назвав життєвим простором. Життєвий простір — це особистість і середовище в їх взаємодії. При цьому К.Левін підкреслював, що середовище в його теорії — це „зовнішнє поле конкретних сил і впливів", а особистість — це „внутрішнє поле" систем напруження. Усі фізичні й соціальні фактори можуть включатись у „життєвий простір" у міру того як вони впливають на людину і її стан у даний момент. Ті об'єкти і фактори, які не впливають на людину у конкретний проміжок часу (тут і тепер), до її життєвого простору не належать. Індивід діє в деякому середовищі, одні райони (чи предмети) якого притягують його, а інші відштовхують від себе. Цю властивість об'єктів притягувати або відштовхувати К.Левін назвав валентністю. Валентність може бути позитивною (коли об'єкт притягує до себе) і негативною (коли об'єкт або пункт поля відштовхує від себе). Наприклад, картина може мати позитивну валентність для людини (притягує до себе і зумовлює прагнення людини розглянути чи проаналізувати її); а підручник чи книга з математики має для декого з вас негативну валентність (відштовхує, викликає відразу тощо). Положення К. Левіна щодо існування світу речей з позитивною і негативною валентністю відображено у науковому фільмі „Ханна сідає на камінь" (1928). У ньому розповідається про півторарічну дівчинку, котра намагається сісти на камінь. Дівчинка кружляє навколо каменя, притискається до нього, плескає по ньому ручками, але не сідає. Учений пояснює: камінь, на який хоче сісти дитина, має для неї позитивний характер (тобто притягує, приваблює її), а для того, щоб сісти на камінь, необхідно здійснити дії, протилежні цій позитивній валентності, тобто відвернутися від каменя. Дитина не може сісти на камінь тому, що не в стані подолати силу його притягання. Валентність речей К.Левін продемонстрував також у такому досліді: людей запрошували до кімнати, де на столі були розкладені різні предмети: дзвіночок, книга, олівець, аркуш паперу. Обстежуваного, якого запросили ніби з метою дослідження його інтелекту або пам'яті, просили хвилинку зачекати. Експериментатор виходив з кімнати, а сам спостерігав через скло Гізела за тим, що буде робити людина, котру залишили наодинці. Всі без винятку піддослідні проводили деякі маніпуляції з предметами: калатали дзвіночком, перегортали книгу тощо. Виникало питання: чому ж дорослі поважні люди здійснювали такі маніпуляції? Левін пояснював це тим, що в ситуації, коли суб'єкт не займається осмисленою дією (тобто коли у нього не формувалося наміру), поведінка ставала „ситуативно зумовленою", тобто „польовою". К.Левін стверджував: психологічне „поле", що оточує суб'єкта, викликає дії в напрямку предмета з позитивною валентністю і спонукає уникати, відходити від предмета з негативною валентністю. Це означає, що особистість з її внутрішніми зарядженими системами і навколишня ситуація („психологічне оточення") складають одне ціле.