Розділ 1 Сучасні наукові уявлення щодо змісту та формування ціннісних орієнтацій особистості
Перший розділ присвячено теоретико-методологічним засадам вивчення аксіопроблематики. Розглядаються загальні уявлення про розвиток ціннісно-смислової сфери людини як у сучасній психологічній науці, так і у теології. Вивчаються тенденції до поєднання теологічного та наукового тлумачення аксіопроблематики у сучасній психологічній літературі. Окрема увага приділяється питанню формування духовно-моральних цінностей у підростаючого покоління.
1.1. Теоретичний аналіз наукової психологічної літератури з проблеми аксіогенезу особистості
1.1.1. Аксіопроблематика у сучасних наукових дослідженнях
Як виявив здійснений нами аналіз наукової літератури, у психологічних розробках останніх 10-15 років простежуються тенденції до виокремлення двох головних напрямків досліджень з аксіопроблематики:
дослідження генези професійної системи цінностей (М.В. Шевчук, Т.А. Кадикова, Н.І. Іванцев, В.М. Мицько, О.Б. Мартинюк, Ю.Л. Горбенко, Н.О. Антонова, Н.П. Максимчук);
вивчення динаміки системи цінностей у різних вікових та соціальних групах (З.В. Спринська, Х.О. Порсева, Н.В. Юнг, К.О. Островська).
Так, М.В. Шевчук у своєму дослідженні [192] намагалася дати цілісне уявлення про структуру ціннісно-смислової сфери особистості майбутнього професіонала, розкрити питання про сутність та ієрархічну структуру ціннісних орієнтацій сучасного студентства. Авторка вважає, що система ціннісних орієнтацій формує особистість та впливає на її розвиток. Вона схильна розглядати ціннісні орієнтації як «інтегративну (інформаційно-емоційно-вольову) властивість та готовність особистості до того, щоб свідомо визначити та оцінити своє місцезнаходження в часі та просторі певного природного та соціального середовища, обрати стиль поведінки та напрямок діяльності, спираючись на індивідуальний досвід та у відповідності до конкретних умов постійно змінюваної ситуації.
У цьому визначенні відзначається найважливіша роль ціннісних орієнтацій особистості в якості одного із регуляторів її поведінки та діяльності» [192, c. 3]. З наведеної авторкою дефініції витікає, що ціннісні орієнтації складаються з трьох компонентів:
інформаційного;
емоційного;
вольового.
Водночас, дослідниця виділяє три головні рівня системи ціннісних орієнтацій особистості:
цінності-ідеали;
цінності-якості;
цінності-засоби.
На нашу думку, таке визначення вказує на те, що ціннісно-смислову сферу людини слід розглядати як складну, полірівневу систему. Відповідно, процес інтеграції цінності у структуру особистості також обумовлюється індивідуальними особливостями «засвоєння» цієї цінності на кожному рівні. Схематично це можна зобразити наступним чином: цінність, на інформаційному рівні, стає надбанням особистості. Далі вона чуттєво переживається особистістю (емоційний рівень). Таким чином, будучи засвоєна, цінність стає детермінантою поведінки та й, загалом, всієї активності особистості (вольовий рівень).
При виборі дослідницької стратегії М.В. Шевчук виходила з позицій системно-інтегративного підходу (Б.Ф. Ломов). Саме тому, експериментальне дослідження, проведене нею, було здійснене за наступними напрямками:
діагностика індивідуальної структури системи ціннісних орієнтацій (авторська методика);
діагностика якостей особистості (Г. Айзенк);
діагностика способів та форм поведінки (анкета М. Смекали та М. Кучери);
діагностика мотиваційної сфери.
На нашу думку, підібрані авторкою методики дозволяють стверджувати про розуміння нею особистості як єдиної холічної системи (взаємозв’язок ціннісного, мотиваційного, поведінкового та характерологічного рівня особистості). У цьому її погляди збігаються з позицією А. Маслоу [109].
Методологічна основа її дослідження базується на положеннях теорій «установки» Д.М. Узнадзе, «ставлень» В.М. Мясіщева, діяльності О.М. Леонтьєва.
М.В. Шевчук говорить про зв’язок ціннісних орієнтацій особистості та установки. Однак, вона зазначає, що «універсалізуючи саме поняття «установка» як дещо несвідоме, представники психологічної школи Д.М. Узнадзе позбавляють цю теорію можливості бути застосованою для вивчення регуляції вищих форм діяльності людини, оскільки стверджують про несвідомий характер ціннісних орієнтацій (адже установки особистістю не усвідомлюються)» [192, c. 6].
Цінність авторка визначає як оцінку особистістю певного об’єкта чи явища. «Система ціннісних орієнтацій — індивідуальна ієрархічна структура взаємозалежностей ціннісних орієнтацій, які відіграють як пасивну, так і активну роль у становленні індивіда як особистості» [192, c. 6].
Дослідниця вважає, що ціннісні орієнтації впливають як на свідомость, так і на підсвідомість особистості (у цьому твердженні її позиція збігається з О.Г. Здравомисловим та І.С. Коном). Саме тому авторка пов’язує ціннісні орієнтації зі спрямованістю особистості.
Проаналізувавши у своїй роботі значну кількість класифікаційних моделей цінностей, М.В. Шевчук розробила власну класифікацію (див. мал. 1.1).
-
цінності
|
|
соціальні |
|
матеріальні |
духовні
пізнавальні |
|
соціальної поваги |
|
здоров‘я |
естетичні |
|
соціального статусу |
|
матеріального благополуччя |
гуманістичні |
|
соціальної активності |
цінності любові |
-
спілкування
задоволення
Мал. 1.1. Класифікація цінностей за М.В. Шевчук.
На нашу думку, наведена класифікаційна модель має багато спільного з класифікацією цінностей М.О. Бердяєва. Однак, заслуговує на увагу виділення дослідницею у окремі класи цінностей-спілкування та цінностей-задоволення. Можна погодитись з авторкою, що ці цінності є важливою складовою інших класів цінностей. Як засвідчує практика, саме цінності-задоволення й чинять коригуючий вплив на ступінь актуальності для людини інших цінностей.
Цікавим, з точки зору теми нашого дослідження, є поділ авторкою духовного класу цінностей на пізнавальні, естетичні, гуманістичні цінності та цінності любові. Подібні погляди на духовно-моральні цінності простежуються й у працях М.Й. Боришевського [20] та М.В. Савчина [160].
М.В. Шевчук вважає, що індивідуальна система цінностей є інтеріоризацією системи цінностей соціуму. Заслуговує на увагу її думка про те, що криза розвитку, внутрішньоособистісний конфлікт (обумовлений як внутрішніми, так і зовнішніми факторами) є головною рушійною силою трансформації системи ціннісних орієнтацій особистості [192, с. 12]. Та й саме слово «криза» в перекладі з грецької означає суд, переоцінку.
Н.О. Антонова більш поглиблено розглядає взаємозв’язок системи ціннісних орієнтацій з характерологічною (особистісні якості, акцентуації характеру) та вольовою (спрямованість, рівень суб’єктивного контролю) сферами особистості [10]. Аналіз отриманих результатів емпіричного дослідження дозволив їй визначити змістовні та структурно-динамічні характеристики структури ціннісних орієнтацій, їх взаємозв’язок та взаємозалежність з якостями особистості.
Систему ціннісних орієнтацій авторка також розглядає як складну багаторівневу ієрархічну систему. На думку дослідниці, особистість характеризує, вирізняє з-поміж загалу наявність індивідуальної, тільки їй притаманної, стрижневої структури у системі її ціннісних орієнтацій. Ця структура складається з декількох базових цінностей, та вирізняється найбільшою стабільністю у динамічному процесі розвитку. Вона найбільш стійка до впливу психологічних та соціальних чинників.
Проаналізувавши різноманітні підходи до розуміння цінностей та ціннісних орієнтацій особистості у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі, Н.О. Антонова стверджує, що «цінність – це форма прояву певного відношення між суб’єктом та об’єктом, — а ціннісну орієнтацію здійснює конкретний суб’єкт, для якого цінності набули особистісного сенсу, стали значущими» [10, с. 8]. На її думку цінності, та ціннісні орієнтації «формуються у процесі соціалізації особистості та виражають спрямованість на регулювання діяльності та поведінки» [10, с. 8].
Авторка розробила власну класифікацію цінностей. За основу вона взяла систему М. Рокіча, об’єднавши цінності в певні групи:
Цінності-цілі (термінальні): цінності особистого життя; міжособистісного спілкування; професійної самореалізації; цінності матеріальні; естетичні; цінності самовдосконалення.
Цінності-засоби (інструментальні): вольові; інтелектуальні; емоційні; цінності міжособистісного спілкування; професійної самореалізації; самовдосконалення.
У своєму дослідженні Н.П. Максимчук робить акцент на вивченні динаміки становлення саме професійної системи цінностей, впливу процесу професіоналізації на формування системи ціннісних орієнтацій [108]. Авторка стверджує, що зміст та динаміка професійної системи цінностей пов’язані з рівнем самоактуалізації особистості.
Проаналізувавши різноманітні підходи до проблеми цінностей у психологічній літературі, Н.П. Максимчук дає наступні дефініції:
Цінності — «це форма відносин між суб’єктом та об’єктом, яка допускає свідоме відтворення суб’єктом ціннісних якостей об’єкта. При цьому враховується, що цінності мають здатність набувати значущості у суспільному житті й практиці людини.
Ціннісні орієнтації є засобом диференціації особистістю об’єктів довкілля за їх значущістю та визначають стійке ставлення суб’єкта до оточуючого світу, яке формується в процесі свідомого вибору ним життєвозначущих для нього об’єктів. Джерелом формування ціннісних орієнтацій виступає смисложиттєва активність особистості, що визначає рівень її домагань та орієнтацію в процесі діяльності на досягнення конкретних цілей.
Поняття «система цінностей» означає предметне втілення системи діяльності та суспільних відносин, які відображають сутність життєдіяльності, конкретно-історичний образ життя конкретної соціальної спільноти [108, с. 8].
Н.П. Максимчук вважає, що ціннісні орієнтації, система яких є структурним компонентом спрямованості особистості, «являють собою серцевину свідомості» [108, с. 3], детермінанту всієї активності особистості. Ціннісні орієнтації формуються та розвиваються в процесі соціалізації.
На думку дослідниці, ціннісні орієнтації досягають найбільшої вираженості, найбільшої актуальності для конкретної особистості починаючи з юнацького віку. Вона відводить важливу роль цінностям в загальному процесі функціювання особистості.
На нашу думку, авторка більше розуміє ціннісні орієнтації як ідеали, що регулюють та детермінують активність особистості у напрямку самоактуалізації. Сам процес формування ціннісних орієнтацій дослідниця розуміє як детермінований такими соціально-психологічними чинниками:
професійна спрямованість;
стать;
рівень матеріального забезпечення;
місце проживання;
референтні групи;
життєво-професійні цілі [108, с. 5].
Формування професійної системи цінностей Н.П. Максимчук напряму пов’язує з провідною мотивацією особистості, образом «ідеального фахівця». Зміст ціннісних орієнтацій — з рівнем спрямованості особистості. Проведене нею емпіричне дослідження підтвердило цю думку.
Цікавим, з точки зору нашого дослідження, є емпірично підтверджений висновок авторки про те, що чим вищий рівень розвитку особистості, тим більшим стає її прагнення до культивування високих моральних та духовних цінностей [108, с. 10].
Доцільним, на нашу думку, буде зробити висновок, що сповідування духовних цінностей детермінує самореалізацію людини, сприяє розкриттю всіх її можливостей. Недаремно ж теологічна наука стверджує, що тільки високодуховна людина і є справжньою людиною. Отже, духовність — це чинник розвитку та становлення особистості.
Б.С. Братусь також зазначає, що неодмінним атрибутом особистого психологічного здоров’я є спрямовування «власного життя на осягнення людської сутності (Образу Божого в людині)» [26]. Він стверджує: «Найбільш сприятливі умови для розвитку особистості, що вже давно відмічено відомими психологами, створює протилежна егоцентричній — альтруїстична орієнтація» [25, с. 92] .
З метою формування системи професійних цінностей Н.П. Максимчук розробила спецсемінар «Ціннісні орієнтації вчителя», в основу якого був покладений системоутворюючий чинник самопізнання, створення системного характеру значущості. На нашу думку, подібний підхід є доцільним для роботи саме з віковою категорією студентства.
На особливу увагу заслуговує твердження авторки, що ефективність формування ціннісних орієнтацій напряму залежить від відповідності, гармонії зовнішніх та внутрішніх впливів. Цей момент обов’язково слід враховувати при розробці програм, спрямованих на формування системи цінностей.
Залежність аксіогенезу особистості та професійного самосприйняття досліджує В.М. Мицько [117]. Базовою для його дослідження стала аксіопсихологічна концепція особистості З.С. Карпенко (принцип інтегральної суб’єктності).
Автор виділяє такі форми репрезентації цінностей:
інтенція;
значущість;
позитивна значущість та користь;
ідеал, усвідомлений смисл;
спрямованість та мотив;
мета;
ціннісна орієнтація.
Детермінантами аксіогенезу майбутніх психологів дослідник вважає: «турботу про власне психосоматичне здоров’я, прагнення до пізнання природи людини, власний економічний інтерес, розвиток почуття справедливості, прийняття соціального розуміння добра як критерія моральної поведінки, розвиток творчих здібностей та самоактуалізацію, знаходження автентичного життєвого покликання» [117, с. 9].
У становленні професійної системи цінностей В.М. Мицько виділяє чотири стадії:
Допрофесійна підготовка особистості.
Професійне самовизначення.
Професійна підготовка.
Професійна зрілість та самореалізація.
Результати емпіричного дослідження дозволили автору говорити про три головні детермінанти розвитку системи професійних цінностей:
мотивація результатом;
мотивація сенсом;
мотивація процесом.
Дослідженням особливостей становлення професійної системи цінностей займається й Ю.Л. Горбенко [49]. Автор особливо підкреслює принципову різницю у підходах до формування професійної системи цінностей. Якщо у студентів мета формування цієї системи полягає у підготовці їх до праці та життя, то для військових — це підготовка до бойових дій та готовності пожертвувати своїм життям. Саме тому, дослідник акцентує свою увагу на вивченні ролі та впливу різних чинників на морально-психологічну готовність військових до захисту Батьківщини. Він наголошує на взаємозв’язку динаміки ціннісних орієнтацій особистості та процесу адаптації особистості до військового середовища. Автор стверджує, що негативний вплив соціального середовища призводить до формування суперечливих ціннісних орієнтацій.
На основі проведеного теоретичного аналізу питання цінностей та ціннісних орієнтацій особистості, Ю.Л. Горбенко розробив власне бачення структури ціннісних орієнтацій. На його думку, ця система складається з двох компонентів: свідомого та підсвідомого (тобто, існують дві системи ціннісних орієнтацій). «Свідомий компонент ціннісної орієнтації включає когнітивну складову, утворюється завдяки процесу осмислення та усвідомлення важливості даних цінностей для людини, задає загальну спрямованість діяльності і є способом диференціації об’єктів за їх значущістю; результат ціннісної орієнтації може проявлятись у вигляді переконань.
Підсвідомий компонент ціннісної орієнтації виявляє значення для людини певної цінності на підставі сили та інтенсивності переживань, які виникають при підготовці до діяльності або в самій діяльності, також може виявлятися в обмеженні діяльності, що не сумісна із диспозиціями та установками особистості (ця структура ніби задає межі, у рамках яких може розгортатись та чи інша діяльність), при цьому зміна значущості цінностей може відбуватись і на підсвідомому рівні» [49, с. 8-9].
Ціннісні орієнтації автор розуміє як сам процес оцінювання, так і як його результат, який завершується формуванням відповідних диспозицій та установок. Цей процес відбувається паралельно на свідомому та підсвідомому рівнях.
Увагу дослідника привернув той факт, що ціннісні орієнтації не завжди детермінують поведінку. Він пояснює його наявністю «декларованої» системи цінностей. На нашу думку, це ще можна розуміти як те, що цінності вирізняються не тільки за своїм місцем у ієрархічній системі, але й за ступенем інтеграції у загальну структуру особистості.
Цікавими виявились такі результати емпіричного дослідження: громадянські якості тим більше виражені, чим нижче в ієрархії знаходиться цінність «високе матеріальне забезпечення», та навпаки, чим вище в ієрархії знаходиться ця цінність, тим менше виражені громадянські якості. На нашу думку, спостереження за сучасним станом суспільства теж підтверджує цей кореляційний зв’язок. Саме тому, при розробці програм, спрямованих на формування цінностей, необхідно враховувати цей факт. Слід не протиставляти високі моральні, громадянські цінності цінностям практично-житейського плану.
О.Б.Мартинюк досліджує вплив вивчення психологічних дисциплін на формування професійної системи цінностей майбутніх вчителів [110]. Вслід за С.Л. Рубінштейном, Б.С. Братусем та ін. авторка стверджує, що психологія має світоглядноформуючу функцію та орієнтує особистість на загальнолюдські цінності.
Своє дослідження О.Б. Мартинюк проводила впродовж 1999-2006 року. Тому отримані результати, так би мовити, пройшли «випробовування часом».
Дослідниця стверджує, що цінності мають складну, «багатозмістовну психічну репрезентацію». Авторка розуміє цінності одночасно як мотиваційне, когнітивне та регуляційне утворення. Вона вважає доречним розглядати цінності як особистісні смисли. В цьому її позиція збігається з О.Г. Асмоловим, О.В. Запорожцем.
У структурі професійних цінностей О.Б. Мартинюк виділяє такі групи:
цільові (орієнтація на термінальні функції професійної діяльності);
інструментальні (орієнтація на цінності-засоби та цінності-прийоми) цінності.
Вона також виділяє три компоненти: емотивний, когнітивний, конативний. Авторка пропонує визначати сформованість професійної системи цінностей за наступними критеріями:
високий (творчо-рефлексивний рівень);
середній (формально-рольовий);
низький (декларативний) рівні.
В авторській експериментальній програмі визначаються напрямки формування ціннісних орієнтацій через самопізнання, рефлексію, смислотворення. Проаналізувавши результати емпіричного та експериментального дослідження, О.Б. Мартинюк доходить висновків, що оптимізації процесу формування професійних цінностей сприяють наступні чинники:
рефлексія цінностей;
актуалізація їх для особистості;
мотивація професійного самовизначення;
розвиток активної професійної позиції;
збагачення суб’єктного досвіду;
комплексна теоретична та практична підготовка [110].
Т.А. Кадикова вивчає особливості динаміки ціннісних орієнтацій у студентів-психологів [80].
Проаналізувавши наукову літературу з проблеми цінностей, дослідниця стверджує про безпосередній зв’язок цінностей із мотиваціями та потребами особистості. Вона відводить цінностям роль регулюючого чинника.
За результатами проведеного нею емпіричного дослідження, можливо зробити наступне узагальнення. Зміна звичних транзакцій у системі «особистість — соціум», спричиняє якісні зміни особистості та детермінує трансформацію ціннісних орієнтацій. Іншими словами, авторка стверджує про провідну роль соціальних чинників у динаміці ціннісних орієнтацій.
Н.І. Іванцев [75], досліджуючи вплив професіоналізації на динаміку ціннісних орієнтацій особистості, стверджує, що при вивченні механізмів трансформації ціннісних орієнтацій слід акцентувати увагу на внутрішніх детермінантах. Дослідниця вважає, що ціннісні орієнтації взаємопов’язані з усіма структурами особистості. Однак, найбільше впливає на динаміку ціннісних орієнтацій процес самоідентифікації (професійної, особистісної). Авторка доводить, що виявлена залежність «має відносно усталений характер, що дозволяє надати їй статус психологічної закономірності».
Як й інші дослідники, Н.І. Іванцев відмічає факт домінування в ієрархічній системі цінностей сучасної молоді саме «постматеріальних цінностей» [75].
Ряд інших вчених працюють над вивченням динаміки ціннісних орієнтацій особистості у різних вікових та соціальних групах.
Так, З.В. Спринська [175], вивчивши співвідношення між агресивною поведінкою та ціннісними орієнтаціями особистості, виявила та обгрунтувала наявність зв’язків між показниками агресивної поведінки, ціннісних орієнтацій та якостями особистості: «Під агресивною поведінкою розуміється така поведінка особистості, яка може проявлятися у вигляді: реакції індивіда на загрозу його вітальним інтересам; захисту суб’єктивної реальності особистості; проявлення індивідом власних негативних почуттів у відповідь на різноманітні несприятливі, у фізичному і психічному відношенні, життєві ситуації; цілеспрямована дія, спрямована на задоволення значимих цінностей та сфер людського існування. Одна й та ж поведінкова реакція різними індивідами може сприйматися і як неприпустимо агресивна, і як нормальна – усе залежить від міри значимості цінностей для кожного індивіда. Чим важливішими є ціннісні орієнтації, тим вищий рівень агресії буде проявляти особистість, захищаючи власні цінності для досягнення поставленої мети» [175, с. 8-9].
Також й Н.В. Юнг [198], досліджуючи систему ціннісних орієнтацій особистості в пубертантному періоді та особливості аксіогенезу підлітків, схильних до соціальної дезадаптації, виявила «існування значущих зв’язків між показниками ціннісних орієнтацій та рис особистості» [198, с. 11].
Цікавим є той факт, що, за результатами проведеного нею емпіричного дослідження, у підлітків, схильних до соціальної дезадаптації (або підлітків групи підвищеної психологічної уваги, як їх називає авторка) перші місця в ієрархічній системі посідають цінності, пов’язані з емоційними зв’язками, прихильностями та взаєминами між людьми. Загально непривабливими виступають інтелектуально-естетичні цінності.
Особливості ціннісних орієнтацій у осіб похилого віку вивчала Х.О. Порсева [142]. Вона слушно зазначає, що ціннісні орієнтації у пізньому віці можуть виконувати одну із двох важливих функцій: «або набувають особистісного значення та виступають як опора життєдіяльності, або утруднюють адаптацію до нових соціальних умов» [142, с. 3].
Головною проблемою для літніх людей авторка вважає загальні розбіжності між цінностями та їх доступністю у цьому віці. Тобто, дисонанс між рівнем «прагну» та рівнем «можу».
Х.О. Порсева стверджує, що з віком особистість стає більш сензитивнішою до соціального впливу: «Регуляція соціальних відносин впливає на покращення почуття суб’єктивного благополуччя у пізньому віці» [142, с. 7]. Однак, вона зауважує, що віковою особливістю є трансформація, переростання соціальних чинників у особистісні. «Останні й виступають детермінантами наявної системи ціннісних орієнтацій.» [142, с. 10].
Авторка зазначає, що «люди похилого віку характеризуються амбівалентним ставленням до інтегральних цінностей «смерті» та «життя», саме ці поняття вони вважають найголовнішими для свого теперішнього існування. Провідною цінністю для літніх людей є «гармонійне життя» як прагнення до збереження рівноваги, балансу основних сфер життєдіяльності, увічнення, як формі соціально-ціннісної-персоналізації у наступних поколіннях» [142, с. 9]. Пріоритетними для них є етичні цінності.
На основі особливостей ціннісної сфери, дослідниця розробила типологію особистості в похилому віці. Вона виділяє три типи: оптимістичний, гармонійно-реалістичний, песимістичний.
У своєму дисертаційному дослідженні К.О. Островська [130] доводить, що для гармонійного розвитку компонентів самосвідомості особистості у молодшому шкільному віці необхідне створення специфічних психолого-педагогічних умов.
Варто відзначити наведену авторкою дефініцію цінностей: «Цінність — це відображені суб’єктом ланки його існування, через які відбувається виокремлення (а на певних етапах — усвідомлення) ним самого себе, власного «Я»» [130, с. 9].
Результати емпіричного дослідження дозволили дослідниці виокремити дві групи особистісного розвитку:
Особистості, спрямовані на розвиток духовності.
Особистості, спрямовані на себе.
Детермінують особистісний розвиток наступні провідні потреби:
потреба безумовної любові;
потреба свободи, прояву власної ініціативи;
потреба мудрого авторитету.
Серед ряду сучасних досліджень особливо вирізняється науковий доробок З.С. Карпенко [82]. Якщо інші дослідники говорять тільки про певний зв’язок, вплив ціннісних орієнтацій на загальне функціювання особистості, то З.С. Карпенко стверджує про «аксіопсихіку — ціннісно-смислову сферу особистості, що репрезентує цілісний зовнішньо-внутрішній, суб’єкт-об’єктний доцільний зв’язок явищ (принцип телеологізму)» [82, с. 24]. (Термін «аксіопсихологія» був введений Б.С. Братусем у 1990 році).
Вона виокремлює п’ять рівнів онтогенезу ціннісно-смислової свідомості суб’єкта: відносний суб’єкт (людина як об’єкт соціального впливу, індивід), моносуб’єкт (людина як активний діяч, суб’єкт відносноіндивідуальної діяльності), полісуб’єкт (суб’єкт групової взаємодії, особистість), метасуб’єкт (суб’єкт суспільно значущої творчої діяльності, індивідуальність) та абсолютний суб’єкт (суб’єкт духовної практики, універсальність). Їх змістова характеристика фіксується взаємозв’язками і взаємоперетвореннями в динамічній системі аксіопсихіки, центральними конструктами якої є ціннісно-смислове ставлення, смислоутворювальний мотив та диспозиція поведінки. Поступальний перехід з нижчих на вищі рівні ціннісно-смислової свідомості визначається поняттям «аксіогенез». Авторка вважає, що «аксіогенез» — розвиток системи ціннісних орієнтацій — являє собою цілісний процес розвитку людини (біологічної, психічної, соціокультурної та духовної сфер), розгортання її індивідуальних можливостей та здібностей. Вона стверджує про нерозривну єдність об’єктивних та суб’єктивних джерел цього процесу. На думку дослідниці, «загальнопсихологічним механізмом аксіогенезу особистості виступає діалогічне спілкування, в процесі якого відбуваєтся включення Іншого в духовний світ «Я» як повноважного партнера, можливого взірця саморозвитку» [82, с. 4].
У своєму дослідженні авторка наводить власне розуміння [82, с. 13] структури ціннісно-смислової свідомості особистості (див. мал. 1.2)
Мал. 1.2. Структура ціннісно-смислової свідомості особистості за З.С. Карпенко.
Вона обгрунтовує цю структуру наступним чином: «підсвідома предиспозиція «передчуваю» («підсвідомий Бог», за В. Франклом, «внутрішній локус оцінювання», за К. Роджерсом, архетипи «колективного несвідомого», за К. Юнгом та т.п.) опосередковано, через переважно усвідомлені диспозиції ціннісного характеру («треба», «мушу», «буду») переходить (або не переходить) у надсвідому супердиспозицію «приймаю», що репрезентує духовне сходження (дорогу) особистості до висот Досконалості (тотожнiсть Абсолюту)» [82, с. 12].
Заслугою З.С. Карпенко, на нашу думку, є:
обгрунтування механізмів аксіопсихологічної герменевтики (інтуїцію-емпатію і дискурсивне мислення-рефлексію), що становлять феноменологічну технологію роботи з аксіопсихікою;
розкритття потенціалу експресивної психотехніки для розвитку та корекції ціннісно-смислової сфери особистості.
Експресивну психотехніку авторка дефінує як «таку сферу психологічної практики, що об’єднує діагностику виразних проявів властивостей особистості, особливостей її мотиваційно-смислової сфери та вплив на їх корекцію і розвиток за допомогою експресивних мистецтв» [82, с. 23].
Розроблена нею система діагностичних і корекційно-розвивальних заходів спрямована на подолання вад особистісного розвитку дітей 5-11 років. Виходячи з проголошеної у її роботі методологічної орієнтації — пріоритетності телеологічного підходу над каузальним, психотерапії над психокорекцією, бажаних духовних устремлінь над середньостатистичною нормою, З.С. Карпенко був складений емпіричний блок негативних властивостей дітей 5-11 років, що стоять на заваді аксіогенезу їх особистості: тривожності, імпульсивності, агресивності, замкнутості, невпевненості, екстернальності та естетичної нечутливості, схильності до нечесної й асоціальної поведінки. Перелічені вади виражають найбільш шкідливі тенденції соціалізації, становлять певну загрозу для поступального аксіогенезу. Джерела цих вад знаходяться в неподоланих суперечностях ранніх стадій особистісного розвитку та основного вікового завдання даної стадії онтогенезу.
Дослідницею був складений опитувальник для дорослих (ДВОР), який діагностує рівень вираженості вад особистісного розвитку рідних дітей або дітей, яких вони знають в силу своєї професійної діяльності як вихованців дитсадка, школярів. Аналогічний варіант був розроблений для опитування самих дітей, який рекомендовано застосовувати не раніше, як з 9 років.
Ми погоджуємось з думкою З.С. Карпенко про те, що вади особистісного розвитку, певні особистісні якості — є важливими корелятами у динаміці ціннісних орієнтацій. Саме тому, доцільно працювати над усуненням цих вад, паралельно актуалізуючи позитивні моральні цінності. Тоді самореалізація, психологічне здоров’я будуть мати позитивний взаємозв’язок з духовно-моральними цінностями.
Особливо варто наголосити на тому, що дослідниця не розділяє людину на іпостасі «індивід», «особистість», «суб’єкт», «індивідуальність», а розуміє її як єдину цілісність. Вона вважає неприпустимим зведення людини до її атрибутивних ознак. Авторка теоретично обгрунтовує наявність «конституюючої здатності» — вільного духу — що «випереджає та опосередковує біологічні та соціальні впливи» [82, с. 7]. Ознакою, передумовою духовності вона називає «вроджену іманентну орієнтацію «Ти»».
Можливо вважати дослідження З.С. Карпенко одним з щаблів, що об’єднують гуманістичне та релігійне розуміння природи людини.
Серед багатьох сучасних робіт привертають увагу напрацювання В.Ю. Дмитрієва [57-60]. Він теж розглядає людину як цілісну систему, при цьому вважаючи ціннісну сферу «основним каналом засвоєння духовної культури суспільства, перетворення культурних цінностей в стимули та мотиви практичної поведінки людини» (див. мал. 1.3) [57].
Дослідник подає наступну дефініцію цінностей: «Цінність — це актуалізована для іншого (активно-спрямована та соціально-детермінована) цілісна реакція особистості, що переживається нею як відчуття «зустрічі» з предметом потреби, і що потребує у відповідь взаємного, співпереживання — як розуміння, прийняття та спільну презентацію оцінки (у її пізнавально-діяльнісному аспекті)» [60]. Він стверджує, що при «зустрічі» особистості з певним об’єктом одразу ж виникає відповідна емоція, яка й стає першоосновою, з якої, в подальшому, й виникає чуттєве уявлення та розуміння.
Мал. 1.3. Концептуально-операціональна модель особистісного аксіогенезу за В.Ю. Дмитрієвим.
В.Ю. Дмитрієв пропонує наступну схему трансформації цінності в ціннісну орієнтацію особистості (іншими словами, це процес трансформації ноумена у феномен, якщо користуватись понятійно-категоріальним апаратом феноменології Гусерля): цінність → емоційний рівень → когнітивний рівень → діяльнісно-вольовий рівень → ціннісна орієнтація.
Відповідність даної схеми реальному процесу аксіогенезу особистості знаходить підтвердження у експериментальних дослідженнях як В.Ю. Дмитрієва, так й у проведених нами. До подібного розуміння приходять й інші сучасні дослідники (М.В. Шевчук [192], О.Б. Мартинюк [110] та ін.). Саме тому, цю схему ми будемо використовувати й у нашому дослідженні.
Посилаючись на думку Р. Рикера, дослідник виділяє 7 змістовних класів цінностей: буденно-житейські, соціальні, ідеологічні, пізнавальні, етичні, естетичні, релігійні. Фактично, подібна класифікація, в тій чи іншій мірі, простежується в усіх наукових дослідженнях з аксіопроблематики у психології, філософії та педагогіці. Саме тому, цей змістовний поділ цінностей доцільно взяти за основу в нашому дослідженні. Виділення релігійних цінностей у окремий клас, змістовне наповнення цього класу вбачається нами неправильним (також й з теологічної точки зору). Можливо вести мову про містичний клас цінностей. Це дозволить більш адекватніше висвітлити ставлення людини до містично-трансцендентальної сфери.
Новий напрямок у психології — моральну психологію (християнську психологію) — обгрунтовує Б.С. Братусь [24-27]. «Філософія та релігія дають вичерпні відповіді на питання «в чому сенс?», «заради чого?». Наукова психологія прагне відповісти на «як?», «які механізми?». Поєднання їх більш ніж необхідне» [26, с. 46]. Він наводить думку М.М. Бахтіна про те, що справжнє життя особистості відбувається у точці виходу за межі матеріального буття.
Вчений вважає, що «психічні процеси (сприйняття, пам’ять, мислення) існують, діють, розвиваються, в кінцевому плані, не заради самих себе, а як апарат, інструмент досягнення людської суті» [26, с. 46]. Він робить спробу вирватись з вузьких рамок «психічного» за допомогою категорії «людина». Дослідник будує «цілісне уявлення, де частина буде передбачати загальний погляд, а загальний погляд буде неможливий без цієї частини» [26, с. 42].
Говорячи про цінності, Б.С. Братусь вважає за доцільне вжити термін «особисті цінності», дефінуючи їх як «усвідомлені та прийняті людиною загальні сенси її життя. Їх слід відрізняти від чисто декларованих, називних цінностей, не забезпечених «золотим запасом» відповідного смислового, емоційно-чуттєвого ставлення до життя» [25, с. 89].
Усвідомлені ціннісно-смислові стосунки, на його думку, можуть бути не лише позитивними, тобто визначати те, що за сприйняттям людини добре, але й негативними, тобто займати на суб'єктивній ціннісній шкалі негативні значення, бути «негативними цінностями», визначати сприйняття чого-небудь як негідного, поганого. «Не слід думати, проте, що лише перші правильні, а другі завжди неправильні і повинні підлягати викоріненню. Негативні смислові переживання настільки ж важливі для розвитку людини, як і позитивні: у них нерідко закладені точки зростання, вони можуть дати поштовх до пошуків нового погляду на життя, можуть бути джерелом нетерпимості до недоліків та пороків як у собі, так й у навколишньому світі. Інша справа, коли вони починають виключно переважати, визначаючи весь тон та напрямок життя, всі форми ставлення до світу та самого себе. Така однобічність — початок аномального розвитку» [25, с. 91].
Б.С. Братусь стверджує, що цінності визначають «суть та призначення людини, погляд на саму себе та на довколишнє життя» [25, с. 107]. Він виділяє наступні рівні ціннісно-смислової сфери: нульовий — прагматичний, ситуаційний; перший — егоцентричний; другий — групоцентричний; третій (вищий) — просоціальний («людина Людства» за О.М. Лєонтьєвим) [25, с. 107].
Джерелами формування особистих цінностей дослідник вважає: по-перше, внутрішню людську сутність (Образ та Подобу Божу), а по-друге, соціальну реальність: «Ця реальність є формотворчою, «відповідальною» за зміст психічних процесів, провідною специфічною детермінантою розвитку людської психіки. Але при цьому слід пам'ятати, що реальність соціальна, дії соціального світу прямо не переходять в реальність психічну. Ось тут ми й повинні застосувати мудру формулу С.Л. Рубінштейна: зовнішні причини діють, заломлюючись через внутрішні умови» [25, с. 75].
Г.Г. Дилігенський також вважає, що «соціальна ідентифікація індивіда та пов'язані з нею ціннісні орієнтації утворюють ніби єдиний «пакет», переданий йому суспільством» [56, с. 149]. Він наголошує на провідній ролі ціннісних орієнтацій у психологічних реакціях особистості. «Засвоєння» особистістю певних цінностей відбувається за посередництва емоцій. Однак, іноді цінності самі виступають джерелами відповідного емоційного ставлення. У структурі цінностей вчений виділяє емоційний та когнітивний компоненти [56, с. 168].
C.C. Бубнова ж вбачає у структурі цінностей три ієрархічних рівні:
Абстрактні цінності: духовні (пізнавальні, гуманістичні, естетичні), соціальні (цінності соціальної пошани, соціальних досягнень, соціальної активності), матеріальні (здоров’я, матеріальне забезпечення) (за М.О. Бердяєвим).
Цінності-властивості особистості (товариськість, допитливість, активність, домінантність).
Способи поведінки особистості, як засоби реалізації та закріплення цінностей-властивостей [34].
М.С. Яницький запропонував розглядати систему ціннісних орієнтацій особистості як структурно-динамічну модель. Основними її рівнями, що знаходяться між собою в стосунках ієрархічної залежності, є «захисні», запозичені та автономні цінності. Відповідно до домінування у індивідуальній ціннісній системі одного з цих рівнів, вчений виділив три типи особистості:
особистість, яка прагне до адаптації;
особистість, яка прагне до ідентифікації;
особистість, яка прагне до самоактуалізації.
Послідовність процесів адаптації, соціалізації та індивідуалізації й детермінує формування окремих рівнів системи ціннісних орієнтацій [200; 201].
Д.О. Леонтьєв сформулював власне уявлення про три форми існування цінностей:
Суспільні ідеали — узагальнені уявлення суспільної свідомості про досконалість у різних формах соціальних транзакцій.
Предметне втілення цих ідеалів у діях конкретних людей.
Мотиваційні структури особистості («моделі бажаного»), які спонукають особистість до предметного втілення у своїй поведінці та діяльності суспільних ціннісних ідеалів.
Аксіогенез розглядається вченим як асиміляція особистістю колективного досвіду, групових (а саме референтної групи) цінностей [100]. Водночас Д.О. Леонтьєв зауважує, що не всі соціальні цінності асимілюються людиною та стають її ціннісними орієнтаціями.
В.М. Бєляєва у своєму дисертаційному дослідженні також зазначає, що «не всі ціннісні орієнтації можуть бути системоутворюючим компонентом, а тільки ті, які структуровані відносно вищих цінностей та ті, які є особистісно значимі у певний час. Такими можуть бути вищі цінності людського буття, тобто духовні цінності» [15, с. 65].
М.Д. Нікандров зауважує, що «питання цінностей, в тому числі загальнолюдських, піддається тільки суб’єктивному рішенню», водночас зазначаючи, що «надійний орієнтир» існує тільки у віруючих людей [126, с. 38]. Отже, постає необхідність осягнення релігійної аксіології задля більш повного дослідження аксіопроблематики.
Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що сучасні науковці схиляються до суб’єктивного розуміння природи цінностей. Вони, у переважній більшості, розглядають цінності в ракурсі суб’єкт-об’єктних «стосунків», як суб’єктивне ставлення особистості до відповідних характеристик зовнішніх об’єктів. Індивідуальні цінності, на їх думку, є інтеріоризацією цінностей соціуму.
Цінності, ціннісні орієнтації особистості у психологічній літературі розглядаються як система цінностей особистості, ієрархія цінностей. Однак, ця система та ієрархія не вирізняються стабільністю. Конфлікт (обумовлений як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками) вважається головною детермінантою трансформації системи ціннісних орієнтацій особистості. Саме тому, питання цінностей особливо актуалізується в період криз.
Аналіз сучасної наукової літератури дозволяє говорити про емоційно-когнітивно-вольову структуру ціннісних орієнтацій.
Звертається увага на наявність свідомого та підсвідомого компонентів у структурі ціннісних орієнтацій особистості, існування «декларованої» системи цінностей.
Результати емпіричних досліджень різних авторів вказують на зворотній зв’язок між високими моральними цінностями та цінностями прагматично-житейського плану. Цей факт необхідно враховувати при розробці програм з формування ціннісних орієнтацій.
У сучасній науковій психологічній літературі простежується поява певної тенденції й до розгляду релігійного аспекту аксіопроблематики.