Міфологія і релігія. Форми сучасної міфології. Роль релігії в сучасних глобальних процесах
Міфологічний світогляд. Міфологія (від грец. mifos – оповідь і loqos – слово, поняття, вчення) є універсальним типом світогляду первісних суспільств; всі етноси своїм першим світоглядом мають міфологію, яка містить у своїй основі міф – вигадану розповідь, витвір народної фантазії, в якому явища природи або культури подаються в наївно-антропоморфній формі. Порівняльне вивчення міфів різних народів показало, що, по-перше, дуже схожі міфи існують у різних народів, в різних частинах світу, і, по-друге, міф був єдиною універсальною формою свідомості. Він відображав світовідчуття, світосприйняття і світорозуміння тієї епохи, в яку створювався. У міфологічній свідомості закріплені поетичне багатство та мудрість різних народів.
Чому ж сприйняття світу первісною людиною набуло такої дивної форми, як міфологія ? Слід, напевно, врахувати такі передумови: а) первісна людина ще не вирізняла себе з навколишнього середовища – природного та соціального; б) нероздільність первісного мислення, яке ще чітко не відокремилось від емоційної сфери. Наслідком таких передумов стало наївне олюднення навколишнього природного середовища. Людина перенесла на природні об`єкти свої особисті властивості, приписувала їм життя, людське почуття. У міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, існуюче від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра і т. ін. Через це для міфа характерна така форма цілісності, яка для інших форм свідомості майже неможлива. Окрім того, міф для носіїв міфологічної свідомості був не думкою чи розповіддю, а самою реальністю.
Отже, нездатність провести різницю між природним і надприродним, байдужість до протиріч, слабкий розвиток абстрактних понять, чуттєво-конкретний, метафоричний, емоційний характер, – ці та інші особливості первинної свідомості перетворюють міфологію на дуже своєрідну символічну (знакову) систему, через терміни якої сприймався і описувався увесь світ. З розвитком і ускладненням форм життя міфологічна премудрість перестає задовольняти людину. Міф як специфічний ступінь суспільної свідомості поступово розкладається, і із нього виокремлюється ціла низка напрямів духовної діяльності, яка стає характерною вже для цивілізаційно розвинених суспільств (схема 1.2).
Релігійний світогляд. Це другий історичний тип світогляду. Умовами для його формування стали: перехід від первісного ладу до рабовласницького суспільства і певні досягнення в організації суспільного виробництва, передусім в розподілі праці, зокрема виділенні розумової праці. Як соціально-історичне явище релігія змінювалась разом із зміною форм суспільного життя, які вона спотворено відображала. Етапами її еволюції були первісні вірування (тотемізм, магія, фетишизм, анімізм), національні (іудаїзм, індуїзм, синтоїзм, даосизм, конфуціанство), світові релігії (буддизм, християнство, іслам).
Схема 1.2. Сфери духовної діяльності, які виокремилися з міфу
Релігія є більш зрілою формою світогляду, ніж міфологія. У ній буття осягається не міфічними, а іншими способами. Вирізнимо такі: а) в релігійній свідомості вже чітко розділяються суб`єкт і об`єкт, а отже, долається характерна для міфу неподільність людини й природи; б) світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний починає розглядатися як наслідок надприродного. Міфологічні ж персонажі живуть у феноменальному світі (на горі Олімп, на горі Меру тощо); в) у релігії надприродний світ, недоступний органам чуття, а тому – в об`єкти цього світу треба вірити. Віра і виступає головним засобом осягнення буття; г) особливістю релігійного світогляду є також його практичність, оскільки віра без справ мертва. А у зв`язку з цим віра в Бога та надприродний світ взагалі викликає своєрідний ентузіазм, тобто життєву енергію, яка надає розумінню цього світу життєвого характеру; д) якщо для міфу головним є обґрунтування зв`язку індивіда з родом, то для релігії ним є досягнення єдності людини з Богом як втіленням святості та абсолютною цінністю.
Релігія – явище багатопланове і багатозначне. Сьогодні, незважаючи на наукові досягнення, які, здавалось би, заперечують її світоглядні положення, релігія продовжує бути великою соціально організованою й організуючою силою в світі. Це значною мірою пов`язано з тим, що вона по-своєму відображає великий життєвий досвід людства, зберігає систему емоційно-образних уявлень і переживань, цінностей, норм життя, моральних ідеалів, які так потрібні сучасному людству. За допомогою обрядовості релігія культивує людські почуття любові, добра, терпимості, співчуття, милосердя, обов`язку, справедливості. Але в релігійному світогляді можуть відображатися і протилежні настрої, ідеї: фанатизм, вороже ставлення до людей іншої віри тощо (досконально релігійний світогляд вивчається в курсі “Релігієзнавство”).
Форми сучасної міфології. Сучасна культура, на відміну від міфологічної, спрямована на створення новацій у всіх сферах діяльності. Однак у сучасному світі, в нашій культурі присутні частинки культури міфологічної. Архаїчне суспільство зберігається завдяки тому, що молодші повторюють досвід старших, старші зберігають досвід минулих. Це нагадує армійську структуру: старші навчають і наказують, молодші - виконують накази і, поступово дорослішає, самі проходять щаблі старшинства від рядового до полковника і генерала. Життя громади визначає воля верховного бога, життя армії - головнокомандувача. Міфологічна свідомість незримо присутній у світогляді сучасної людини: це забобони - зв'язок незв'язаних подій і дій, віра у талісмани, ворожіння, чаклунство. Безоглядна, беззастережна віра в могутність медицини або реклами, сліпе слідування стереотипам - все це пережиток міфологічного світогляду, елемент становлення людської культури. Таким чином, можна підсумувати, що для міфологічної свідомості немає нічого сталого, все здатне перетворюватися на все і все пов'язане з усім. Подання про зв'язок всього з усім було основою магії, чаклунства, ворожіння, різних обрядів. Для міфологічної свідомості у світі немає нічого безособового, неживого, в основі будь-якого явища або події лежить прихована сила, воля. У кінцевому рахунку, воля богів керує світом.
Міфологічна страта особливо цікава саме тоді, коли вона має справу з живою міфологією, яка дає відповідь на запити сьогодення. Це не шкільна чи університетська антична міфологія, це розповідь про процеси, які ми маємо нині. Просто поступово ми перестали ставити питання, які весь час цікавили людство. Й тому статус міфології став падати.
Саме виконання прикладних завдань є цікавим для дня сьогоднішнього. На жаль, вивчення, наприклад, античної міфології відходить нині вбік, бо на це бракує грошей. Тому досить важко повернути нас до міфологічного напрямку.
Прикладне використання міфів, нині досить активне, можна побачити в таких професійних ділянках:
- бізнес, особливо брендування, реклама й піар,
- військова наука,
- політтехнології,
- економіка уяви/бажань (це в першу чергу індустрія кіновиробництва, телебачення і коміксів).
Усі ці прикладні сфери мають достатньо фінансування, щоб не лише знаходити й оновлювати старі міфи, а й творити нові. Саме тому вони здатні зробити крок у новому напрямку. Адже перед ними стоять нові завдання, виконання яких ще й підкріплюються матеріально. Тобто є всі умови для того, щоби зробити принциповий крок уперед.
Усі ці сфери намагаються вибудувати нематеріальні мости до матеріального світу. Потрапити в деякі точки цього матеріального світу можна лише за допомогою світу нематеріального. Саме тому полковники починають читати, приміром, Юнга, про що раніше не можна було подумати навіть у страшному сні. Тому сьогодні радше можна уявити не серію «Юнг для чайників», а серію «Юнг для полковників і підполковників», позаяк генерали вже книжок не читають.
Окрім достатнього фінансування, що само по собі є дуже важливим, ці сфери мають ще одну важливу рису. Ми бачимо її в тому, що до проблем соціальних залучено не працівників гуманітарної сфери. Пояснімо, чому вбачаємо в цьому позитив. Типовий гуманітарій багато в чому покладається на досвід минулого, оскільки він людина книги. Тому, до речі, оновлення літературної бази, на яку посилається гуманітарій, є дуже повільним. У природничих наук швидші темпи оновлення ідей і, відповідно, базової літератури. Умовний приклад: Аристотель може зберігати своє значення для гуманітарної науки, а Ньютон для природничої – вже ні.
Бізнес у сферах реклами, брендування й піару працює за моделлю приєднання своєї власної символізації до сильнішого символу. Такими були приклади, з яких починався піар, наприклад, коли Бернейс вибудовував конструкцію: що більше Гватемала продасть нам бананів, то більше вона зможе купити в нас зброї, щоб боротися з комунізмом. Тобто банани були прирівняно до антикомунізму. Так само в ситуації, коли треба було долучити жінок до вільного куріння в публічних місцях, він організував парад вулицями Нью-Йорка жінок, одягнутих як статуя Свободи, а замість смолоскипів вони несли над собою великі сигарети.
Так само міфологізують свій продукт і політтехнологи. 1991 року нам замінили символи соціалізму й комунізму символікою капіталізму й демократії. Більш «зношені» символи (які, відповідно, погано працюють) було замінено новими (хоча б для нас). Коли потреба в політикові-руйнівнику зникла, всі почали казати, що вони не політики, а господарники.
Військові, зрозуміло, виявилися слабшими в літературознавстві, але сильнішими в тому, що нині зветься нейропсихологією, нейрохімією і взагалі нейронаукою. Йдеться про вплив на прийняття рішень, наприклад, стресу, емоцій чи болю. Деякі типи наративів сприяють виділенню хімічних речовин, що створюють у людини позитивне відчуття, порівнюване з упливом невеликої дози кокаїну. Це американське дослідження, результатом якого стала співпраця гуманітаріїв і військових. Агентство Reuters сповістило про вихід відповідної англійської праці (Kelland K. Neuroscience the new face of warfare: experts), в якій теж досліджено можливий уплив нейронауки на проблеми національної безпеки. Один із авторів цієї праці, професор із міжнародної безпеки Дендо, каже: «Ми стоїмо на початку цілої серії застосувань нейронауки, і це відкриває нам вікно можливостей для оцінювання всіх за і проти». Трейсі теж є автором цього твору (див. про неї тут), і зрозуміло чому: вона очолює центр дослідження болю (сайт –www.fmrib.ox.ac.uk/pain).
Економіка бажань чи економіка уяви, так назвімо цю сферу, де люди заробляють на чужих бажаннях чи уяві, а точніше на продажу замінників у вигляді своїх власних бажань та уяви.
Всі ці сфери, розглянуті нами, працюють із нематеріальними об’єктами. Але є одна принципова відмінність сфери економіки бажань. В усіх тих сферах нематеріальний об’єкт є замінником об’єкту матеріального. Тому співвідношення «головний – другорядний» вирішується в бік матеріального об’єкту. В сфері економіки бажань саме нематеріальний об’єкт є основним. Тому тут співвідношення «головний – другорядний» акцентує саме нематеріальний об’єкт.
Роль релігії в сучасних глобальних процесах
Визнаємо, що це не перший наступ глобалізації на традиційні культури і духовне життя людства. Його історія багата різноманітними прикладами, коли масштаби поширення і впливу якоїсь духовної течії долає кордони звичної території їх домінування. Такий глобалізаційний ефект свого часу мало християнство, трохи пізніше - іслам, які були тісно пов'язані з певними країнами-імперіями, що використали релігію як ідеологію в своїй териториальній та економічній експансії. В науці ці процеси відомі як християнізація та ісламізація світу, завдяки яким в їхню ойкумену потрапили десятки народів і держав. Особливу роль в історії європейських народів у свій час зіграли православ'я і католицизм, визначивши східнохристинськість або західнохристиянськість культур, світоглядів, життєвих модусів різних людських спільнот. Значні духовні потрясіння пов'язані з Реформацією, яка стала повштовхом для всіх протестантських течій. І православізація, і католизація, і протестантизація - це реальні історичні процеси, котрі втягувати в свою орбіту маси людей, несучи їм універсалістські ідеї, в результаті впливу яких формалізувався їхній духовний досвід, стаючи підвалиною і ядром окремої - православної, католицької, протестантської - культури. Не безпідставно виділяються православна чи протестантська цивілізації, що базуються на спільних конфесійних цінностях.
Але нинішня глобалізація куди масштабніша від попередніх - вона накрила не лише матеріальний вимір життя, а й активно втручається в світ духовний, і не як у вторинний і похідний, а як у самостійний і самодостатній.
Релігії, навіть світові, чиї ареали поширення останніми століттями залишались відносно стабільними, під впливом глобалізації теж змінюють географічні рамки своїх культурно-цивілізаційних кордонів. Відомо, що, наприклад, християнство «сповзає» на південь і схід, а іслам «вторгається» в Західну Європу. В свій час індуїзм «взяв у полон» Америку, а іудаїзм здавна розсіювався разом із своїм носієм - єврейським народом по всьому світу. Такі процеси - історичні та сучасні - можна вважати глобалізаційними. Сьогодні, виходячи з того, що на роль глобалізатора претендують декілька країн (в силу зруйнування одно- чи двополюсної системи міжнародних відносин), є підстави стверджувати, що релігійні трансформації відбуватимуться в різних парадигмальних напрямах. Називають Китай, Індію, Росію, Японію, Арабські країни, Латинську Америку. Але найбільш впливовими є США. І від того, яка країна випередить своїх суперниць, залежить не тільки її економічне процвітання, диктат у сфері політики, але й популярність тієї чи іншої культури, яскравим презентатном якої є релігія. Очевидно, що американізація призвела не тільки до створення глобальної сіті Макдональдсів, але й до популярності американських протестантів, баптистських та п'ятидесятницьких проповідників. Разом із китайським товаром до країн проникає культура фень шуй, а японські панасоніки невід'ємні в нашій свідомості від самурайства і східних единоборств.
Незважаючи на різне ставлення до глобалізації, всі відомі та невідомі наслідки її енергійної ходи, призупинити чи відвернути цей процес не вдасться. Тому, приймаючи глобалізацію як фактор історичного розвитку, бажано відійти від пануючого уявлення про глобалізацію як процес, що несе тільки руйнування для традиційних культур. Тут сама практика, про що свідчать протестні голоси ісламських країн, Росії, європейських народів, спонукає до розробки нових моделей взаємовідносин між різними народами, релігіями, церквами. Бездумне глобалізаторство, яке нагадує скоріше військові дії проти іншої культури та призводить до анексій чужих духовних територій, шкодить не тільки тим, кого глобалізують, але й тим, хто глобалізує. Для багатьох народів, що виступили в ролі месій, провідників глобалізаційних цінностей, їхня «цивілізаційна» діяльність повернулася багатьма проблемними наслідками.
Нічого нового у справі порозуміння і примирення світ не запропонував, крім домовленостей, договорів, угод між політиками, державами, народами, релігіями. Не всюди і не з усіма такий діалог відбувається результативно. Але там, де він ведеться, опозиційний градус значно нижчий.
Та не біда, що люди, які спілкуються, приходять на розмову з різним розумінням глобалізації. Для одних глобалізація означає прискорення та активізацію взаємодії й інтеграції між народами, компаніями, урядами різних національностей, що врешті призводить до покращення добробуту людей і стану навколишнього середовища, до обміну ідеями, в т.ч. і релігійними, традиціями різних народів, що збагачує загальнолюдську культуру, не кажучи вже про зрівняння в економічному розвитку різних регіонів, уніфікації політичного устрою, нормалізації життя різних країн. Але для інших глобалізація - це руйнування національних економік, недбайливе використання людських, природних ресурсів, гола нажива. Сьогодні важливо не так оцінити глобалізацію - позитивне це явище чи негативне, - скільки заставити глобалізацію працювати на себе для досягнення своїх власних і національних інтересів.
Глобалізація, як об'єктивний етап розвитку світового співтовариства, що знаходиться в стані транснаціональних, трансконтинентальних і транскультурних зв'язків, - це завжди уніфікація та інтеграція. Традиційно, уніфікація в духовно-релігійному сенсі розуміється як стирання культурно-національних особливостей релігій. З одного боку, таку втрату яскраво виражених національних ознак можна сприймати як руйнування духовної традиції, яка склалася. А з іншого - якщо уніфікацію розуміти як процес формування самобутньої системи цінностей, норм, стереотипів, притаманних способу життя і поведінці представників певного народу, то уніфікація постає невідворотною і навіть необхідною. Тобто, уніфікація має інтра- і екстравиміри: як внутрішній процес, у результаті якого формується культура та релігія якогось етносу, вона є безумовно позитивним явищем; як зовнішнє втручання, вона може бути небезпечною для існуючої релігії. Але в сучасних умовах, коли геополітичний розподіл релігій устабілізувався, коли самі релігії мають віковий досвід самозбереження, зникнення якоїсь релігійної системи маловірогідне.
У результаті складного хвилеподібного процесу розвитку релігій, які перетворюються на вселенські феномени, релігійні комплекси не лише втрачають, але й набувають шляхом виокремлення, зняття, генералізації того загального, що характеризує будь-яку релігію. Так, глобалізація інтегрує духовний світ людства, майбутнє якого бачиться через створення єдиної мегарелігії або неіституційне-нецерковне об'єднання навколо спільних цінностей у формі нарад, комісій, комітетів, колегій тощо. Жодний фахівець-релігієзнавець не дасть сьогодні обгрунтованих прогнозів щодо появи якоїсь єдиної релігії. Історія не знає таких вселенських духовних об'єднань. Більш ймовірним видається другий шлях - шлях діалогу між різними релігійними і духовними традиціями.