64. Фрейд «я і Воно» // «Вступ до психоаналізу».

Зігмунд Фрейд (1856–1939) – австрійський невропатолог, психіатр, психолог, творець теорії і методу психоаналізу. Народився у Фрайберзі (Австро-Угорщина). Професор Віденського університету з 1902 р. Після захоплення Австрії фашистською Німеччиною (1938) емігрував до Великої Британії.

У роботі "Вступ до психоаналізу" (1910) З. Фрейд розглядає психоаналіз як метод психологічного дослідження, як метод лікування неврозів, як світогляд (загальнопсихологічне вчення про особистість і її розвиток).

У душевному житті З. Фрейд виділяє три рівні: свідомість, передсвідомість і підсвідомість. Всі психічні процеси пов'язані між собою по горизонталі і вертикалі. Якщо думка або почуття здаються непов'язаними з попередньою думкою або почуттям, то ці зв'язки треба шукати в підсвідомому.

Підсвідоме і передсвідоме відділені від свідомого особливою психічною інстанцією – "цензурою". Цензура виконує дві функції:

1) витісняє в область підсвідомого неприйнятні й такі, що засуджуються особистістю, власні почуття, думки і поняття;

2) чинить опір активному підсвідомому, яке прагне проявитися у свідомості.

До підсвідомого належать багато інстинктів, які взагалі недоступні свідомості, а також думки і почуття, піддані "цензурі". Ці думки і почуття не втрачені, але не допускаються до згадування, а тому проявляються в свідомості не прямо, а опосередковано – в обмовках, описках, помилках пам'яті, сновидіннях, "нещасних" випадках, неврозах. Відбувається також сублімація (від лат. sublimare – піднімати, підносити. перехід) підсвідомого – заміна заборонених потягів соціально прийнятними діями.

Підсвідоме має велику життєздатність і непідвладність часу. Думки і бажання, які були в свій час витіснені в підсвідоме, а потім знову допущені в свідомість навіть через декілька десятиріч, не втрачають свого емоційного заряду і діють на свідомість з попередньою силою.

Те, що ми звикли називати свідомістю, – це образно кажучи, айсберг, більшу частину якого займає підсвідоме. У цій більшій нижній частині айсберга і знаходяться основні запаси психічної енергії, потяги й інстинкти. Передсвідомість – це та частина підсвідомого, яка може стати свідомістю. Вона розташована між підсвідомим і свідомістю. Передсвідоме подібне великому сховищу пам'яті, в якому свідомість має потребу при виконанні своєї повсякденної роботи.

Інстинкти – це сили, що спонукають людину до дії. Фізичні аспекти інстинктів З. Фрейд називав потребами, психічні – бажаннями.

Фрейд зводив інстинкти до двох груп:

– інстинкти, що підтримують життя (сексуальні);

– інстинкти, що руйнують життя (деструктивні).

Антагонізм між ними існує завжди, але в психічному житті він не завжди може бути помітним, тому що більшість наших думок і дій пов'язані не з одним із цих інстинктів, а є результатом їх взаємодії. Інстинкти – це канали, по яких "протікає енергія", і ця енергія підкоряється своїм власним законам.

На думку З. Фрейда, кожний із цих двох узагальнених інстинктів (сексуальний і деструктивний) мають і своє джерело енергії,

Лібідо (від лат. libido – бажання) – це енергія, властива інстинктам життя; агресивна енергія, властива деструктивним інстинктам.

У структурі особистості З. Фрейд виділяє Воно, Я, над-Я (Ід, Его, супер-Его).

Воно – це первинна, основна, центральна і разом із тим архаїчна частина особистості. З. Фрейд: Воно "містить все унікальне, все, що є при народженні, що закладено в конструкції – крім всього іншого, таким чином, ті інстинкти, які виникають в соматичній (нервовій) організації і які у Воно знаходять перший психічний вираз у формі, що нам невідома". Воно служить джерелом енергії для всієї особистості, і разом з тим Воно – цілком підсвідоме. Думки або почуття, які витіснені зі свідомості в підсвідоме Воно, як і раніше, продовжують впливати на психічне життя людини, причому з часом сила цього впливу не зменшується. Воно можна порівняти зі сліпим і глухим диктатором, влада якого необмежена, але володарювати він може лише за допомогою посередників.

Воно розвивається із Я і на відміну від останнього перебуває в постійному контакті із зовнішнім світом. Я захищає Воно, як кора дерево, але при цьому живиться енергією Воно.

За допомогою накопичення досвіду (в пам'яті) Я позбувається небезпечних, адаптується до помірних подразників і, усвідомлюючи світ, шляхом активної діяльності здатне перебудовувати його собі на користь. Розвиваючись, Я поступово контролює вимоги Воно.

Воно реагує на потреби, Я – на можливості. Я перебуває під постійним впливом зовнішніх (середовище) і внутрішніх (Воно) імпульсів. Зростання цих імпульсів супроводжується напругою, почуттям "невдоволення", зменшенням почуття "задоволення". "Я, – вважає З. Фрейд, – прагне до вдоволення і намагається уникнути невдоволення".

Над-Я розвивається з Я і є суддею та цензором його діяльності й думок. Це сховище моральних настанов і Норм поведінки, які виробило людство. Фрейд вказує на три функції над-Я: совість, самоспостереження, формування ідеалів.

Основна мета взаємодії всіх трьох систем Воно, Я і над-Я – підтримувати або відновлювати (при порушенні) оптимальний рівень динамічного розвитку душевного життя, збільшуючи задоволення і зводячи до мінімуму невдоволення.

Сублімація – це найбільш поширений захисний механізм, за допомогою якого лібідо й агресивна енергія трансформується в різні види діяльності, сприйнятливі для індивіда та суспільства. Різновидом сублімації можуть бути спорт, інтелектуальна праця, творчість. Сублімована енергія, на думку З. Фрейда, створює цивілізацію.