19. Проблема, гіпотеза, концепція та теорія в науковому пізнанні. Поняття наукової парадигми.

Проблема - це форма і засіб наукового пізнання, яка є єдністю двох змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Проблема є відображенням ситуації, яка об'єктивно виникає в процесі розвитку суспільства як протиріччя між знанням про потреби людей у яких-небудь практичних та теоретичних діях і незнанням шляхів, засобів, знарядь їх досягнення. Проблема - це суб'єктивна форма відображення необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням та дійсністю або суперечності в самому пізнанні. Одночасно вона є засобом досягнення і методом пошуку нових знань. Постановка проблеми - це вихід із сфери уже вивченого в сферу того, що ще належить вивчити. Проблема як знання про незнання відображає негативний момент проблемної ситуації, який свідчить про обмеженість пізнавальних і практичних можливостей суб'єкта на певному етапі розвитку. Як пошуковий метод проблема включає в себе нове знання, яке, має характер припущення й поряд з істинними положеннями містить і оману. Проблема - це етап зародження нових знань, що має активний пошуковий характер, в якому істинне переплітається з неістинним, об'єктивний зміст невіддільний від суб'єктивного. Це початковий етап становлення наукової теорії. У даному разі проблема є джерелом розвитку теорії, пошуком шляхів її застосування для вирішення поставлених завдань, а також визначення меж її застосування, виявлення її обмеженості. Розвиток пізнання можна уявити як. перехід від постановки одних проблем до їхнього вирішення, а потім до постановки нових проблем та подальшого їх вирішення.

Гіпотеза - це форма та засіб наукового пізнання, за допомогою якого формується один із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена, не доведена. Гіпотеза є формою розвитку наукового пізнання, засобом переходу від невідомого до відомого, від незнання до знання, від неповного, неточного знання до більш повного, точного. Гіпотези висуваються в контексті розвитку науки для вирішення певної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних або ж для усунення суперечностей між теорією та негативними даними експерименту шляхом проведення перевірки, доведення. Після цього гіпотеза замінюється новою або перетворюється в наукову теорію. Заміна однієї гіпотези іншою не означає, що попередня була непотрібною, оскільки висунення нової гіпотези, здебільшого, спирається на результати перевірки попередньої, навіть тоді, коли результати були негативними. Тому стара гіпотеза, як правило, стає необхідною формою для становлення нової.

На основі зазначених форм наукового пізнання, їхній діалектичній єдності, формується наукова концепція, яка обґрунтовує основну ідею теорії.

Концепція (лат. соnceptio - розуміння, система) - це форма га засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії, це науково обґрунтований та в основному доведений вираз основного змісту теорії, але на відміну від неї він ще не може бути втіленим у струнку систему наукових понять. Концепція не тільки ємка, а й змістовна сукупність знань про об'єкт /фрагмент/ дійсності. Вона є не лише способом розуміння, а й тлумаченням будь-яких явищ і процесів. Водночас, концепція - це провідна ідея в системі теоретичних і методологічних знань (характеристик, параметрів). Вона органічно поєднує і реалізує пізнавальну й герменевтачну та методологічну функції, забезпечуючи суб'єкта знаннями про навколишню дійсність, методами й фактами пізнання, випрацьовуючи схеми її тлумачення та пояснення.

Водночас, концепція - це провідний задум, котрий визначає життєдіяльність індивіда, соціуму, стратегію дій людини у здійсненні планів, програм, реформ (концепція перебудови, концепція реформування аграрного сектора економіки, концепція освіти в Україні тощо).

Теорія - це найадекватніша форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність. Вона має струнку логічну структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об'єкта. На відміну від гіпотези, теорія є знанням достовірним, істинність якого доведена Й перевірена практикою. Вона забезпечує істинне знання та пояснення певної сфери об'єктивної дійсності, дає змогу зрозуміти її загальні, необхідні, суттєві, внутрішні властивості та зв'язки. Теорія відрізняється від гіпотези своєю істинністю, а від інших видів достовірного знання своєю точністю, логічністю, організацією, своїм об'єктивним змістом та пізнавальними функціями. Вона не тільки розкриває, а й дає змогу зрозуміти об'єкт пізнання в системі його зв'язків і цілісності, пояснює різноманітність наявних фактів і може передбачати нові, ще невідомі, прогнозуючи поведінку систем у майбутньому. Звідси найважливіші функції теорії - пояснення та передбачення. Вона не тільки забезпечує ґрунтовне розуміння об'єктивної реальності, а й спроможна давати наукові прогнози (сценарії майбутнього розвитку). Проте часто в поняття "теорія " вкладається зміст таких систем знань (ідеалістичних, релігійних тощо), які не підтверджуються на практиці, а, значить не є істинними. Тому їх не можна назвати теоріями.

Усі форми та засоби наукового пізнання - ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія взаємопов'язані й взаємобумовлюють одна одну.

Поняття наукової парадигми. Визначення парадигми  Парадигма (від грец. Παράδειγμα, «приклад, модель, зразок»; грец. Paradeiknunai, «порівнювати») у філософії науки - означає сукупність явних і неявних (і часто не усвідомлюваних) передумов, що визначають наукові дослідження і визнаних на даному етапі розвитку науки , а також універсальний метод прийняття еволюційних рішень, гносеологічна модель еволюційної діяльності.  З кінця ж 60-х років XX-го століття цей термін став переважно використовуватись у філософії науки та соціології науки для позначення системи ідей, поглядів і понять, вихідною концептуальної схеми, моделі постановки проблем і їх вирішення, методів дослідження, пануючих впродовж певного історичного періоду в науковому співтоваристві.  Наукова парадигма  Це поняття, в сучасному сенсі слова, введено американським фізиком і істориком науки Томасом Куном, який виділяв різні етапи у розвитку наукової дисципліни:  допарадигмальний (попередній встановленню парадигми);  панування парадигми (т. зв. «нормальна наука»);  криза нормальної науки;  наукової революції, що полягає у зміні парадигми, перехід від однієї до іншої.  Згідно з Куном парадигма - це те, що об'єднує членів наукового співтовариства і, навпаки, наукове співтовариство складається з людей, які визнають певну парадигму. Як правило, парадигма фіксується в підручниках, працях учених і на багато років визначає коло проблем і методів їх рішення в тій чи іншій галузі науки, науковій школі. До парадигмі можна віднести, наприклад, погляди Аристотеля, ньютонівську механіку і тому подібні речі.  Під парадигмами я маю на увазі визнані всіма наукові досягнення, які протягом певного часу дають модель постановки проблем та їх рішень наукової спільноти. (Т. Кун)  Можна виділити, щонайменше, три аспекти парадигми:  Парадигма - це найбільш загальна картина раціонального устрою природи, світогляд;  Парадигма - це дисциплінарна матриця, що характеризує сукупність переконань, цінностей, технічних засобів і т. д., які об'єднують фахівців в даний наукове співтовариство;  Парадигма - це загальновизнаний зразок, шаблон для вирішення задач-головоломок. (Пізніше, у зв'язку з тим, що це поняття парадигми викликало тлумачення, неадекватне того, яке йому надавав Кун, він замінив його терміном «дисциплінарна матриця» і тим самим ще більше віддалив це поняття за змістом від поняття теорії й тісніше зв'язав його з механічною роботою вченого відповідно до певних правил.)  Творець Теорії рішення винахідницьких задач Г. С. Альтшуллер вважав парадигмою передумову про принципову некерованості творчого процесу.  Зміна парадигм  Зміна парадигм (англ. paradigm shift) - термін, вперше введений істориком науки Томасом Куном у книзі «Структура наукових революцій» (1962) для опису зміни базових посилок у рамках провідної теорії науки (парадигми). Згодом термін став широко застосовуватися і щодо інших сфер людського досвіду.  Цикли розвитку науки (за Т. Куном):  Нормальна наука - кожне нове відкриття піддається поясненню з позицій панівної теорії.  Екстраординарна наука. Криза в науці. Поява аномалій - непояснених фактів. Збільшення кількості аномалій призводить до появи альтернативних теорій. У науці співіснує безліч протиборчих наукових шкіл.  Наукова революція - формування нової парадигми.  Теорія наукових революцій  За визначенням Томаса Куна, даному в «Структурі наукових революцій», наукова революція - епістемологічна зміна парадигми.  Згідно з Куном, наукова революція відбувається тоді, коли вчені виявляють аномалії, які неможливо пояснити за допомогою універсально прийнятої парадигми, в рамках якої до цього моменту відбувався науковий прогрес. З точки зору Куна, парадигму слід розглядати не просто як поточної теорії, але в якості цілого світогляду, в якому вона існує разом з усіма висновками, що здійснюються завдяки їй.  Конфлікт парадигм, що виникає в періоди наукових революцій, - це, насамперед, конфлікт різних систем цінностей, різних способів вирішення задач-головоломок, різних способів вимірювання та спостереження явищ, різних практик, а не тільки різних картин світу.  Для будь-яких парадигм можна знайти аномалії, на думку Куна, які відкидаються у вигляді допустимої помилки або ж просто ігноруються і замовчуються (принциповий аргумент, який використовує Кун для відмови від моделі фальсифікації Карла Поппера як головного чинника наукового досягнення). Кун вважає, що аномалії скоріше мають різний рівень значимості для вчених в окремо взяте час. Наприклад, в контексті фізики початку XX століття, деякі вчені зіткнулися з тим, що завдання підрахувати апсиду Меркурія сприймалася ними як більш складна, ніж результати експерименту Міхелсона-Морлі, а інші бачили картину аж до протилежної. Кунівська модель наукового зміни в даному випадку (і в багатьох інших) відрізняється від моделі неопозітівістов в тому, що акцентує значну увагу на індивідуальності вчених, а не на абстрагуванні науки в чисто логічну або філософську діяльність.  Коли накопичується достатньо даних про значущі аномаліях, що суперечать поточної парадигмі, згідно теорії наукових революцій, наукова дисциплінапереживає кризу. Протягом цієї кризи випробовуються нові ідеї, які, можливо, до цього не приймалися до уваги чи навіть були відмінені. Зрештою, формується нова парадигма, яка набуває власних прихильників, і починається інтелектуальна «битва» між прихильниками нової парадигми і прихильниками старої.  Збільшення конкуруючих варіантів, готовність випробувати що-небудь ще, вираз явного невдоволення, звернення за допомогою до філософії та обговорення фундаментальних положень - все це симптоми переходу від нормального дослідження до екстраординарної. (Т. Кун)  Прикладом з фізики початку XX століття може бути перехід від максвеллівський електромагнетіческого світогляду до ейнштейнівському релятивістському світогляду, який не стався ні миттєво, ні тихо, а замість цього стався разом з серією гарячих дискусій з приведенням емпіричних даних і риторичних та філософських аргументів з обох сторін. У підсумку, теорія Ейнштейна була визнана більш загальної. І знову, як і в інших випадках, оцінка даних і важливості нової інформації пройшла через призму людського сприйняття: деякі вчені захоплювалися простотою рівнянь Ейнштейна, тоді як інші вважали, що вони більш складні, ніж теорія Максвелла. Аналогічно, деякі вчені знаходили зображення Еддінгтона світла, огибающего Сонце, переконливими, тоді як інші сумнівалися в їхній точності та інтерпретації. Найчастіше як сили переконання виступає сам час і природне зникнення носіїв старого переконання; Томас Кун у даному випадку цитує Макса Планка:  Нова наукова істина не досягає тріумфу шляхом переконання своїх опонентів і їх прояснення, але це, швидше, відбувається тому, що її опоненти зрештою вмирають і виростає нове покоління, з нею знайоме. (Т. Кун)  Коли наукова дисципліна змінює одну парадигму на іншу, за термінологією Куна, це називається «науковою революцією» або «зрушенням парадигми».  Рішення відмовитися від парадигми завжди одночасно є рішення прийняти іншу парадигму, а вирок, що приводить до такого рішення, включає як зіставлення обох парадигм з природою, так і порівняння парадигм один з одним. (Т. Кун)  Загальні положення  Деякі загальні положення теорії Куна можна підсумувати таким чином:  Рушійною силою розвитку науки є люди, що утворюють наукове співтовариство, а не щось, закладене в саму логіку розвитку науки;  Розвиток знання визначається зміною пануючих парадигм, а не простим підсумовуванням знань, тобто відбуваються не тільки (і не стільки) кількісні, але і якісні зміни у структурі наукових знань;  Наука розвивається за принципом чергування періодів «нормальної» і «революційною» науки, а не шляхом накопичення знань та приєднання їх до вже наявних.  Приклади змін парадигм в науці  Є ряд класичних прикладів для теорії Куна про зміну парадигм в науці. Найбільш поширена критика Куна з боку істориків науки, однак, полягає в твердженні, що спостереження чистої зміни парадигм можна розглядати тільки на дуже абстрактному зрізі історії будь-якого теоретичного зміни. Згідно з даними критичних зауважень, якщо поглянути на все в деталях, стає дуже важко визначити момент зміни парадигм, якщо не досліджувати лише педагогічніматеріали (такі, як підручники, вивчаючи які Кун і розробляв свою теорію). Наступні події потрапляють під визначення кунновской зміни парадигм:  Зміна птолемеевской космології коперниковской.  Об'єднання класичної фізики Ньютоном в пов'язане механістичне світогляд.  Заміна максвеллівський електромагнетіческого світогляду ейнштейнівської релятивістським світоглядом.  Розвиток квантової фізики, перевизначите класичну механіку.  Розвиток теорії Дарвіна про еволюцію шляхом природного відбору, відкинувши креаціонізм з позицій головного наукового пояснення різноманітності життяна Землі.  Прийняття теорії тектонічних плит у якості пояснення великомасштабних геологічних змін.  Прийняття теорії хімічних реакцій і окислювання Лавуазьє замість теорії флогістона (хімічна революція).  Когнітивне напрям у психології, уклало у відході від біхевіорістского підходу до психологічних досліджень і перехід до вивчення когнітивних здібностейлюдини як головного чинника для вивчення поведінки, і трансперсональної рух, що запропонувало новий погляд на надособистісний досвід і людський розвиток.  Теорія Джеймса Лавлока про біосферу як єдиної живої органічної системі.  Заміна в теорії Дарвіна концепції синхронної еволюції на асинхронну.