- •Історичність предмету філософії. Соціокультурна зумовленість філософії. Філософія як активний чинник формування культури людини та людства.
- •Специфіка філософського знання. Відношення «людина-світ» як основоположна філософсько-світоглядна проблема.
- •Роль філософії у пізнанні людини та світопізнанні. Філософська культура вченого
- •Світоглядна основа філософії. Філософія як теоретичний світогляд та практична мудрість
- •Філософія і конкретні науки. Методологічна функція філософії. Інтегративна функція філософії.
- •Структура та основна проблематика сучасного філософського знання
- •Основні методи філософського пізнання та можливості їх застосування в пізнанні світу та науки
- •Міфологія і релігія. Форми сучасної міфології. Роль релігії в сучасних глобальних процесах
- •Наука та її роль у сучасному світі. Загальна структура наук
- •Наука як форма раціональності. Історичні типи наукової раціональності: класична, некласична, постнекласична.
- •Система методів наукового пізнання. Методологія, метод, методика. Загальнонаукові методи пізнання.
- •Єдність чуттєвого, раціонального та інтуїтивного в пізнанні. Проблема творчої уяви в пізнанні
- •Рівні наукового пізнання: емпіричний і теоретичний. Інтуїтивне пізнання в науці.
- •Діяльність як універсальний спосіб людського буття. Види діяльності. Поняття та види досвіду.
- •Істина як гносеологічна та культурологічна категорія. Істина та її достовірність. Об’єктивна істина та історична правда.
- •Проблема істини у науці та філософії. Критерії та принципи істинного знання. Основні концепції істини.
- •Принцип конкретності істини, абсолютне і відносне в істинному знанні
- •Поняття науки. Критерії науковості знання. Наука і псевдонаука.
- •Проблема, гіпотеза, концепція та теорія в науковому пізнанні. Поняття наукової парадигми.
- •Соціокультурні функції науки. Проблема лідерства та школи в науці. Свобода наукового пошуку та соціальна відповідальність науковця.
- •Мова як засіб комунікації та пізнання. Роль мови у розвитку свідомості. Форми культурних мов: мова науки, мова філософії, мова мистецтва, мова релігії.
- •Поняття наукового факту й закону. Співвідношення досвіду, наукового знання та реальності.
- •Категорії «закон» і «хаос» у сучасній науці та культурі. Синергетика: основні філософські проблеми.
- •Діалектика як загальнотеоретичний метод філософського пізнання, її форми та альтернативи. Закони і принципи діалектики.
- •Бердяєв м. «Доля людини в сучасному світі» // «Філософія свободи».
- •Грушевський м. «Хто такі українці і чого вони хочуть?» // Франко і. «Поза межами можливого»
- •Франко. «Поза межами можливого»
- •Грушевський. «Хто такі українці, і чого вони хочуть»
- •Енгельс ф. Вступ до «Діалектики природи» // Маркс к. Передмова до «Критики політичної економії»
- •Кун т. «Структура наукових революцій».
- •Ліотар ж.-ф. «Стан постмодерну».
- •Камю а. «Міф про Сізіфа» // «Бунтівна людина».
- •Камю. «Бунтівна людина».
- •Ніцше ф. «По той бік добра і зла» // «Так казав Заратустра».
- •Ортега-і-Гассет х. «Що таке філософія?» // «Повстання мас».
- •Поппер к. // «Відкрите суспільство та його вороги».
- •Платон. «Бенкет» // «Федон» // «Держава»
- •Руссо ж.Ж. «Про суспільний договір» // «Принципи політичного права».
- •Сартр ж.-п. «Екзистенціалізм – це гуманізм»
- •Юркевич п. «Серце та його значення в духовному житті людини» // Сковорода г. «Кільце. Дружня розмова про душевний світ».
- •Тоффлер е. «Третя хвиля»
- •Тойнбі а. «Дослідження історії».
- •Хантінгтон с. «Зіткнення цивілізацій».
- •Фукуяма ф. «Великий розрив» // «Кінець історії»
- •Фромм е. «Мистецтво любити» // «Втеча від свободи».
- •Фрейд «я і Воно» // «Вступ до психоаналізу».
- •Шеллер м. «Положення людини у космосі».
- •Ясперс к. «Витоки історії та її мета» // «Духовна ситуація часу».
Діяльність як універсальний спосіб людського буття. Види діяльності. Поняття та види досвіду.
Діяльність
Діяльність - форма активного, творчого ставлення людини до оточуючого світу та самої себе з метою таких змін, перетворень, які б полегшували і прикрашували її життя.
Діяльність включає мету, смисл, предмет, засіб, процес діяльності (здійснення мети). Форми діяльності різноманітні. Залежно від сфер прикладання розрізняють виробничо-матеріальну, виробничо-духовну, трудову (праця), нетрудову. Залежно від прикладання творчості - продуктивну і непродуктивну (відтворення відомого).
Діяльність - спосіб буття людини та суспільно-історичного процесу. Вона характеризується доцільністю, предметністю, універсальністю, творчістю, соціальністю. Її внутрішніми механізмами є опредмечування і розпредмечування. Соціально-психологічними моментами діяльності є потреби, мотиви, цілі, задачі, операції, дії.
Діяльність - основна умова і спосіб розвитку суспільства. Вона є основою становлення і розвитку людини. В творчій діяльності людина утверджується як певний тип особистості. Діяльність є основою створення культури. В суспільстві людина знаходить мотиви своєї діяльності. Суспільні відносини орієнтують діяльність людей.
Діяльність людини своєю свобідною волею втручається в об'єктивну закономірність буття. І тому можуть виникнути проблеми для людини, її життя, коли порушується ця об'єктивна закономірність світу. Суб'єктивний, цілепокладаючий компонент діяльності і об’єктивний зміст властивостей, якостей, структури світу можуть не співпадати, не гармонізувати. Виникають екологічні кризи чи соціально-економічні.
Природні зв'язки є фундаментальними закономірностями світобудови, саме їх людина порушує в процесі діяльності. Очевидно не можна порушувати і закономірностей (фундаментальних) суспільства в процесі революційної діяльності. Не можна знищувати, руйнувати суспільство до самих основ, "руйнувати продуктивні сили", всі суспільні відносини, культуру, мораль, духовність. В цьому величезний недолік був марксистсько-ленінської соціалістичної революції в Росії у 1917 році, коли були знищені самі основи людського існування.
Коли діяльність людини спрямована на саму себе тож не можна руйнувати біологічні основи, закономірності існування живого організму (надмірне захоплення атлетизмом, спортом, голодуванням, очищенням і т.п.).
Бойченко І.В. пише: "Людська діяльність завжди постає як багатоступінчасте, асимптотичне зняття невідповідностей між бажаним, ідеальним і реальним світом людського існування. Оскільки саме діяльність спричинила власне виникнення людини, є субстанцією та способом її існування й, нарешті формою, виявом та рушієм людського буття в історії ."[1]. Більш точніше праця як особливий вид діяльності є причиною виникнення людини, субстанцією її існування, оскільки діяльність занадто універсальна, загальна категорія, що означає будь-яке активне ставлення до дійсності Праця – конкретна діяльність, яка має метою зміну оточуючого, його перетворення, відчутний продуктивний результат, створення засобів виробництва та їх використання. Тому не випадково в "Капіталі" Маркс аналізує працю, її роль в економічному житті людини й в цілому суспільному житті, а не діяльність. І Енгельс доводить про роль праці в становленні людини, а не діяльності.
Праця - фізичне та розумове зусилля з метою виробництва якогось продукту. І тому праця - джерело багатства суспільства. Людина може придбати багатство не тільки працею. Кожна праця – діяльність, але не кожна діяльність праця.
Досвід. Физический опыт[править | править вики-текст]
Элементами исчерпывающе физического опыта являются ощущения, восприятия о представления. Физический опыт основывается на наблюдениях за изменениями в окружающей среде. Иными словами, физический опыт связан с наблюдаемостью объектов внешнего мира и ей же ограничен; также он необходимо нуждается в изменямости свойств наблюдаемых вещей во времени, в противном случае для неизменяемых свойств не будет задан контекст сравнения. Сенсуализм, философская установка, акцентирующая сферы чувственного опыта, основанная на трактовке узко физического сенсорного опыта как отчётливо исчерпывающей основы познавательного процесса, рассматривает чувственные формы познания физических свойств вещей как приоритетные мыслительные процедуры. Так, Кондильякутверждает, что науки «имеют в качестве своих начал простые идеи, которые мы получаем через ощущение и размышление»[7]:286, и ставит первое в приотитет, поскольку именно из его материалов и создаются все сложные идеи. Локк утверждает, что все материалы мышления так или иначе «получены только двумя вышеупомянутыми путями – ощущением и рефлексией»[8]:181.
Эмоциональный опыт[править | править вики-текст]
Люди могут рационализовывать акты влюблённости (и выхода из неё) как особый «эмоциональный опыт». Общества, в которых отсутствуют институциональные нормы брака, могут называть эмоциональный опыт влюблённости в индивидах как влияние выбора «помощника»[9].
Понятие эмоционального опыта также появляется и в понятии эмпатии.
Ментальный опыт[править | править вики-текст]
Основная статья: Философия сознания
Ментальный опыт включает аспекты интеллекта и сознания, получающих развитие в комбинации мыслительных единиц, восприятия, памяти, эмоций, воли и воображения, включая все бессознательные познавательные процессы. Имплицитно данный термин ссылается на процессы мышления. Связь и соотношения между ментальным опытом (и связанных с ним типов опыта) и физическим мозгом формируют целую зону философских споров: некоторые идентифицируют мозг в качестве основания и субстрата ментального опыта, связывая его состояния с состояниями развития ментального опыта, другие же рассматривают мозг лишь как условие возможности мышления. Большинство теоретиков, между тем, обобщают взгляд на наш ментальный опыт[10].
Математики служат примером кумулятивного ментального опыта в подходах и навыках к их работе. Математический реализм, как и реализм вообще, рассматривают математические сущности существующими независимо от человеческого сознания. Люди, не изучающие математику, но скорее исследующие и практикующие в ней, и прочие интеллектуально подкованные люди будут предположительно такими же. Эта точка зрения приветствует только один тип математик как исследуемые; она рассматривает треугольники, правильные углы и точки, например, как реальные сущности, т.е. не только как порождения человеческого ума. Некоторые практикующие математики поддерживают математический реализм постольку, поскольку рассматриают себя по аналогии с учёными-естественниками.
Религиозный (духовный, мистический) опыт[править | править вики-текст]
Основная статья: Религиозный опыт
Среди всех типов и разновидностей опыта принято выделять т.н. «религиозный» (или же «духовный», «мистический») опыт. Его особенность состоит в предельной субъетивности переживания, и, как следствие, нетранслируемости (непередаваемости) его. Различные религиозные (духовные, мистические) традиции по-разному приводят своих последователей к получению, осмыслению, толкованию (интерпретации) и оценке такого рода опыта. В различных традициях этому опыту придаётся различный смысл, от чисто натуралистического смысла (слияния с природой, миром или естественным потоком), до трансцендентного смысла (видения Бога или слияния с ним).
Социальный опыт[править | править вики-текст]
Накоплению и развитию социального опыта способствует жизнь и взросление в обществе[11]. Социальный опыт предоставляет индивиду навыки, необходимые для участия в жизни общества, так как общество формируется через обмен опытом, обычаи, ценности, традиции, социальные роли и язык.
Особый тип социального опыта представляет собой традиция. Их анализу посвящена глава «4. На пути к рациональной теории традиции» книги «Предположения и опровержения» известного философа Карла Поппера»[12]. Всякая традиция в своём генезисе и развитии социокультурно определена и обусловлена, и по замечанию автора, «требуются громадные усилия для того, чтобы привить её там, где она отсутствует»[12]:210, поскольку подготовка почвы и расчистка дороги для прививки той или иной традиции точно также социокультурно и исторически определены и обусловлены.