14. Рівні наукового пізнання: емпіричний і теоретичний. Інтуїтивне пізнання в науці.

У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний.

Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об'єкта, що пізнається. Він завжди є основою, базою для теоретичного рівня знання.

Теоретичний рівень – це знання, отримане шляхом абстрактного мислення.

Людина починає процес пізнання об'єкта із зовнішнього його опису, фіксує окремі його властивості, сторони. Потім заглиблюється в зміст об'єкта, розкриває закони, яким він підлягає, переходить до пояснення властивостей об'єкта, об'єднує знання про окремі сторони предмета в єдину, цілісну систему, а отримане при цьому глибоке різнобічне конкретне знання про предмет і є теорією, що має певну внутрішню логічну структуру.

Слід відрізняти поняття "чуттєве" і "раціональне" від понять "емпіричне" і "теоретичне". "Чуттєве" і "раціональне" характеризують діалектику процесу відображення взагалі, а "емпіричне" і "теоретичне" належать до сфери лише наукового пізнання.

Емпіричне пізнання формується в процесі взаємодії з об'єктом дослідження, коли ми безпосередньо впливаємо на нього, взаємодіємо з ним, обробляємо результати і робимо висновок. Але отримання окремих емпіричних фактів і законів ще не дає змогу побудувати систему законів. Для того щоб пізнати сутність, необхідно обов'язково перейти до теоретичного рівня наукового пізнання.

Емпіричний і теоретичний рівні пізнання завжди нерозривно пов'язані між собою і взаємообумовлюють один одного. Так, емпіричне дослідження, виявляючи нові факти, нові дані спостереження та експериментів, стимулює розвиток теоретичного рівня, ставить перед ним нові проблеми та завдання. В свою чергу, теоретичне дослідження, розглядаючи та конкретизуючи теоретичний зміст науки, відкриває нові перспективи пояснення та передбачення фактів і цим орієнтує та спрямовує емпіричне знання. Емпіричне знання опосередковується теоретичним – теоретичне пізнання вказує, які саме явища та події мають бути об'єктом емпіричного дослідження і в яких умовах має здійснюватись експеримент. На теоретичному рівні також виявляються і вказуються ті межі, в яких результати на емпіричному рівні істинні, в яких емпіричне знання може бути використано практично. Саме в цьому і полягає евристична функція теоретичного рівня наукового пізнання.

Межа між емпіричним та теоретичним рівнями досить умовна, самостійність їх один стосовно одного відносна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку, стає емпірично доступним. У будь-якій сфері наукового пізнання, на всіх рівнях спостерігається діалектична єдність теоретичного та емпіричного. Провідна роль у цій єдності залежно від предмета, умов та вже наявних, отриманих наукових результатів належить то емпіричному, то теоретичному. Основою єдності емпіричного та теоретичного рівнів наукового пізнання виступає єдність наукової теорії та науково-дослідної практики.

Основні методи наукового пізнання

На кожному з рівнів наукового пізнання застосовуються свої методи. Так, на емпіричному рівні використаються такі основні методи, як спостереження, експеримент, опис, вимірювання, моделювання. На теоретичному рівні – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, ідеалізація, історичний та логічний методи тощо.

Спостереження – це планомірне і цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, їх властивостей і зв'язків в природних умовах або в умовах експерименту з метою пізнання об'єкта, що досліджується.

Основні функції спостереження такі:

– фіксація та реєстрація фактів;

– попередня класифікація фактів, вже зафіксованих на основі певних принципів, сформульованих на основі існуючих теорій;

– порівнювання зафіксованих фактів.

З ускладненням наукового пізнання дедалі більшої ваги набувають мета, план, теоретичні установки, осмислення результатів. Внаслідок цього зростає роль теоретичного мислення у спостереженні.

Особливо складним є спостереження в суспільних науках, де його результати значною мірою залежать від світоглядно-методологічних установок спостерігача, його ставлення до об'єкта.

Метод спостереження є обмеженим методом, тому що з його допомогою можна лише зафіксувати певні властивості і зв'язки об'єкта, але неможливо розкрити їх сутність, природу, тенденції розвитку. Всебічне спостереження об'єкта є основою для експерименту.

Експеримент – це дослідження будь-яких явищ шляхом активного впливу на них за допомогою створення нових умов, відповідних меті дослідження, або шляхом зміни проходження процесу в певному напрямку.

На відміну від простого спостереження, яке не передбачає активного впливу на об'єкт, експеримент – це активне вторгнення дослідника в природні явища, в хід процесів, що вивчаються. Експеримент – це такий вид практики, в якому практична дія органічно поєднується з теоретичною роботою думки.

Значення експерименту полягає не лише в тому, що за його допомогою наука пояснює явища матеріального світу, а й у тому, що наука, спираючись на експеримент, безпосередньо оволодіває тими чи іншими досліджуваними явищами. Тому експеримент служить одним із головних засобів зв'язку науки з виробництвом. Адже він дає змогу здійснити перевірку правильності наукових висновків і відкриттів, нових закономірностей. Експеримент служить засобом дослідження та винаходу нових приладів, машин, матеріалів і процесів у промисловому виробництві, необхідним етапом практичного випробування нових науково-технічних відкриттів.

Експеримент широко застосовується не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє важливу роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.

Експеримент має свої специфічні особливості порівняно з іншими методами:

– експеримент дає можливість досліджувати об'єкти в так званому чистому вигляді;

– експеримент дає змогу досліджувати властивості об'єктів в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їх сутність;

– важливою перевагою експерименту є його повторюваність, завдяки чому в науковому пізнанні цей метод набуває особливого значення і цінності.

Опис – це зазначення ознак предмета або явища як суттєвих, так і несуттєвих. Опис, як правило, застосовується відносно одиничних, індивідуальних об'єктів для більш повного ознайомлення з ними. Його метою є дати найбільш повні відомості про об'єкт.

Вимірювання – це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів. За допомогою вимірювання визначається відношення однієї кількісної характеристики об'єкта до іншої, однорідної з нею, прийнятої за одиницю вимірювання. Основними функціями методу вимірювання є, по-перше, фіксація кількісних характеристик об'єкта; по-друге, класифікація та порівняння результатів вимірювання.

Моделювання – це вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка за своїми властивостями певною мірою відтворює властивості об'єкта, що досліджується.

Моделювання використовується тоді, коли безпосереднє вивчення об'єктів з деяких причин неможливе, ускладнене чи недоцільне. Розрізняють два основних види моделювання: фізичне і математичне. На сучасному етапі розвитку наукового пізнання особливо велика роль відводиться комп'ютерному моделюванню. Комп'ютер, який функціонує за спеціальною програмою, здатний моделювати найрізноманітніші реальні процеси: коливання ринкових цін, орбіти космічних кораблів, демографічні процеси, інші кількісні параметри розвитку природи, суспільства, окремої людини.

Методи теоретичного рівня пізнання.

Аналіз – це розчленування предмета на його складові (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їх всебічного вивчення.

Синтез – це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.

Аналіз і синтез діалектично суперечливі та взаємообумовлені методи пізнання. Пізнання предмета в його конкретній цілісності передбачає попереднє розчленування його на складові і розгляд кожної з них. Це завдання виконує аналіз. Він дає можливість виділити суттєве, те, що становить основу зв'язку всіх сторін досліджуваного об'єкта. Тобто, діалектичний аналіз є засобом проникнення в сутність речей. Але, відіграючи важливу роль у пізнанні, аналіз не дає знання конкретного, знання об'єкта як єдності різноманітного, єдності різних визначень. Це завдання виконує синтез. Отже, аналіз і синтез органічно взаємопов'язані і взаємообумовлюють один одного на кожному етапі процесу теоретичного пізнання.

Абстрагування – це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта й, одночасно, зосередження основної уваги на тих, які є безпосереднім предметом наукового дослідження. Абстрагування сприяє проникненню пізнання у сутність явищ, руху пізнання від явища до сутності. Зрозуміло, що абстрагування розчленовує, огрублює, схематизує цілісну рухому дійсність. Однак саме це і дає змогу більш глибоко вивчити окремі сторони предмета "в чистому вигляді". А отже, і проникнути у їхню сутність.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, який фіксує загальні ознаки та властивості певної групи об'єктів, здійснює перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

У процесі пізнання нерідко доводиться, спираючись на вже існуючі знання, робити висновки, які є новим знанням про невідоме. Це здійснюється за допомогою таких методів, як індукція і дедукція.

Індукція – це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне. Це спосіб міркування, за допомогою якого встановлюється обґрунтованість висунутого припущення чи гіпотези. В реальному пізнанні індукція завжди виступає в єдності з дедукцією, органічно пов'язана з нею.

Дедукція – це метод пізнання, коли на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме. За допомогою цього методу окреме пізнається на основі знання загальних закономірностей.

Ідеалізація – це спосіб логічного моделювання завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти. Ідеалізація спрямована на процеси мислимої побудови можливих об'єктів. Результати ідеалізації – не довільні. У граничному випадку вони відповідають окремим реальним властивостям об'єктів або допускають інтерпретацію їх, виходячи з даних емпіричного рівня наукового пізнання. Ідеалізація пов'язана з "мисленим експериментом", внаслідок якого з гіпотетичного мінімуму деяких ознак поведінки об'єктів відкриваються чи узагальнюються закони їх функціонування. Межі ефективності ідеалізації визначаються практикою.

Історичний і логічний методи органічно поєднані. Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями. Це певний спосіб відтворення в мисленні історичного процесу в його хронологічній послідовності та конкретності.

Логічний метод – це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, в системі понять.

Завданням історичного дослідження є розкриття конкретних умов розвитку тих чи інших явищ. Завданням логічного дослідження є розкриття ролі, яку окремі елементи системи відіграють у складі розвитку цілого.

Інтуїтивне пізнання в науці. Інтуїція як частина механізму мислення  Кінцевим продуктом усіх наукових досліджень є наукові відкриття. Наукові відкриття різноманітні за своїм змістом і характером; в широкому сенсі слова відкриттям є всякий новий науковий результат.  Наукове досягнення зазвичай пов'язане з утворенням принципово нових уявлень та ідей, які не є простим логічним наслідком з відомих наукових положень. Яким же чином вчений приходить до принципово новим уявленням та ідеям, якщо вони не виводяться з наявного в наявності наукового знання, а іноді навіть настільки не вписуються в нього, що повинні здаватися, за словами Н. Бора, божевільними?  Як вже згадувалося у частині даної роботи, коли вчені намагаються описати і проаналізувати процес своєї творчості, вони рідко обходяться без посилань на "здогад", "осяяння", "прозріння", "переживання". Інтуїція - ось що, цілком ймовірно, грає саму істотну, вирішальну роль у створенні нових наукових уявлень і висунення нових ідей.  Ось що пише про це А. Ейнштейн: "Справжньою цінністю є по суті лише інтуїція. Що тільки не називають інтуїцією! Це і вищий, навіть - надприродний дар, єдино здатний пролити світло істини на глибинні таємниці буття, недоступні ні почуттів, блукаючим по поверхні речей, ні розуму, скутому дисциплінарнимстатутом логіки. Це і дивовижна сила, легко і просто пере носить нас через прірву, що розгорнулася між умовою задачі та її рішенням. Це і щаслива здатність миттєво знайти ідею, яка лише заднім числом, в поті і муках обгрунтована міркуванням і досвідом. Але разом з тим це і ненадійний, несистематизований шлях, який може завести в глухий кут, безплідна надія ледарів не бажають доводити свій мозок до знемоги вбрані розумовими зусиллями; наївне дитя пізнання, чий нескладний лепет позбавлений ясного сенсу і лише після незліченних поправок може розглядатися в якості інформаційного повідомлення ".  Щоб краще зрозуміти, що ж таке інтуїція і яке її місце в науковому пізнанні, необхідно трохи сказати про передісторію цього поняття. Інтенсивний розвитокприродознавства і математики в ХVII ст. висунуло перед наукою цілий ряд гносеологічних проблем: про перехід від одиничних факторів до загальних і необхідним положенням науки, про достовірність даних природничих наук і математики, про природу математичних понять і аксіом, про спробу створити логічне та гносеологічні пояснення математичного пізнання, і т.д. Бурхливий розвиток математики і природознавства вимагало нових методів в теорії пізнання, які дозволили б визначити джерело необхідності і загальності виведених наукою законів. Інтерес до методів наукового дослідження підвищувався не тільки у природознавстві а й у філософській науці, в якій з'являлися раціоналістичні теорії інтелектуальної інтуїції.  Основним пунктом раціоналістичної концепції було розмежування знання на опосередковане та безпосереднє, тобто інтуїтивне, яке є необхідним моментом у процесі наукового дослідження. Родоначальник раціоналізму Декарт говорив про існування істин особливого роду, пізнаваних "прямим інтелектуальним розсудом" без допомоги докази.  Для Канта інтуїція є джерело знання. І "чиста" інтуїція ("чиста інтуїція простору і часу") є невичерпним джерелом знання: з неї бере початок абсолютна впевненість. Дана концепція має свою історію: Кант значною мірою запозичив її у Платона, Фоми Аквінського і Декарта.  М. В. Ломоносов був противником раціоналізму. Пізнання, з точки зору Ломоносова, здійснюється наступним чином: "Зі спостережень встановлювати теорію, 

через теорію виправляти спостереження є кращий спосіб до вишукування правди ". Ломоносов впритул підійшов до проблеми співвідношення безпосереднього і опосередкованого знання як результатів чуттєвого і теоретичного пізнання і зробив величезний вплив на розробку проблеми інтуїції в російської філософії.  Спочатку інтуїція означає, звичайно, сприйняття: це є те, що ми бачимо або сприймаємо, якщо дивимося на деякий об'єкт або його пильно розглядаємо. Проте починаючи, принаймні, вже з Платона, розробляється протилежність між інтуїцією, з одного боку, і дискурсивним мисленням з іншого. Відповідно до цього інтуїція є божественний спосіб пізнання чого-небудь лише одним поглядом, в одну мить, поза часом, а дискурсивне мислення є людський спосіб пізнання, який полягає в тому, що ми в ході деякого міркування, яке вимагає часу, крок за кроком розгортаємо нашу аргументацію.  Як випливає з вище сказаного, протягом всієї історії розвитку уявлень про інтуїцію йде протиставлення сприйнять, тобто чуттєвих образів поняттями, тобто логічно обгрунтованим твердженням. Можливо, місце слід шукати в області двох пізнавальних процесів: при переході від чуттєвих образів до понять і при переході від понять до чуттєвих образів. Ці два процеси є якісно-особливими способами формування чуттєвих образів і понять. Відмінність їх від усіх інших полягає в тому, що вони пов'язані з переходом зі сфери чуттєво-наочного в сферу абстрактно-понятійного і навпаки. У ході їх розгортання можуть бути знайдені поняття, не виведені логічно з інших понять, і образи, не породжуються іншими образами за законами чуттєвої асоціації.  Процесам переходу від чуттєвих образів до понять і, навпаки, дійсно притаманні ті якості,  які частіше за все вважаються обов'язковими ознаками інтуїції: безпосередність одержуваного про знання і не цілком усвідомлюваний характер механізму його виникнення.  Можна думати, що людська розумова діяльність має "двухплоскостной характер", обумовлений наявністю двох мов, у яких кодується циркулює в мисленніінформація (мова "предметних гештальтів" і "символічно-операторний" мова). Якщо в процесах чуттєво-асоціативного, образного мислення рух думки йде в площині наочних образів, а в ході дискурсивних, логічних міркувань в площині абстрактних понять, то інтуїція являє собою "стрибок" з однією з цих площин на іншу. Переходи від чуттєвих образів до понять (концептуальна інтуїція) і від понять до чуттєвих образів (ейдетично інтуїція) розрізняються напрямом цього "стрибка". Перескакуючи з площини чуттєво-наочного в площину абстрактно-понятійного, думка вчиняє як би своєрідний "обхідний маневр", щоб подолати бар'єри, що перегороджують їй дорогу до нового знання при русі в одній і тій же площині. Цей "маневр" і дозволяє отримати такі результати, які не можна досягти іншими засобами (залишаючись весь час в одній площині).  На основі елементарних форм концептуальної і ейдетічеськой інтуїції розгортаються специфічні механізми інтуїтивного мислення, які втягують у взаємодію між собою образи і поняття з зовсім, здавалося б, далеких одна від одної предметних областей. Вступаючи у взаємодію ці образи і поняття видозмінюються і перебудовуються, що веде до виникнення принципово нових уявлень та ідей.  Зрозуміло, реконструкція розумових процесів, які призводять вченого до відкриття, наштовхується на великі труднощі. Однак на основі гносеологічного аналізу історико-наукового матеріалу, з урахуванням даних, накопичених в психологічних дослідженнях, можна вказати деякі механізми інтуїтивного мислення, за допомогою яких в свідомості вчених формуються нові уявлення та ідеї (на жаль, передбачуваний обсяг даної роботи не дозволяє привести їх докладний аналіз).  Ось один із прикладів, взятий із книги "Від мрії до відкриття", автором якої є Ганс Сельє: "Логіка складає основу експериментальних досліджень точно також, як граматика становить основу мови. Однак, ми повинні навчитися користуватися математикою і статистикою інтуїтивно, тобто . неусвідомлено, оскільки у нас немає часу для того, щоб на кожному кроці усвідомлено застосовувати закони логіки.  Логіка і математика здатні навіть блокувати вільний потік того полуінтуітівного мислення, який є основою основ наукових досліджень  в галузі медицини.  Та полуінтуітівная логіка, якою користується кожен учений-експериментатор у своїй повсякденній роботі, - це специфічна суміш жорсткої формальної логіки і психології. Вона формальна в тому сенсі, що абстрагує форми мислення від їх змісту, з тим щоб встановити абстрактні критерії несуперечності. А так як ці абстракції можуть бути представлені символами, то логіка може бути також названо символічної (математика). Але, в той же час, ця логіка чесно і відверто визнає, що її понятійні елементи, її абстракції на відміну від математики чи теоретичної фізики є в силу необхідності варіабельними і відносними. Отже, суворі закони мислення до неї застосувати не можна. Таким чином, у роздумах про природу мислення нам слід також відвести істотну роль інтуїції. Ось чому в нашій системі мислення психологія повинна бути інтегрована з логікою.  Нижче перераховані найбільш важливі проблеми, з якими доведеться мати справу цієї напівформально логіці.  1. Формулювання понятійних елементів.  2. Класифікація понятійних елементів відповідно до їх:  а) характеристиками (ознаками);  б) причиною.  3. Формування нових питань щодо:  а) еволюції характеристик у часі (ті типи  понятійних елементів, які їм передують  і ті типи, в які вони по всій ймовірності  перейдуть);  б) опосередкування причинно - наслідкових зв'язків  (Інциденти, які передують безпосередній-  ної причини, і консенвенти, які, по всій ве-  ймовірності, є результатом її дії).  4. Спалах інтуїції, "осяяння". Хоча вона й під-  підготовлені попередніми операціями, але тим не  менше не може бути виведена з них шляхом застосування-  ня формальної логіки.  Володіючи глибокими знаннями, працьовитістю та озброївшись логікою, можна більш-менш усвідомлено прокласти шлях від 1. до 3.а) або 3.б), т. е. Саме ту частину шляху, яка представляє собою розвиток раніше сформульованого поняття. Однак тільки спалах інтуїції, творчої уяви, яка відбувається в підсвідомості, здатна подолати розрив між усім колом проблем і справжнім відкриттям ".  Інтуїція тут грає замикаючу, сполучну роль і розкриття з підсвідомості такого спалаху у вигляді усвідомленого відсутнього, сполучної ланки є найбільш плідним науковим досягненням, яке становить основу фундаментальних досліджень.  Виходячи з розглянутих вище механізмів мислення, можна сказати так, що інтуїція - це якісний стрибок, який відбувається в результаті того, що деякий, що передує йому, кількісний обсяг логічного мислення переходить на якісно-новий рівень інтуїтивного осяяння. Просто не з нічого нові ідеї не приходять, народження нової ідеї передує довга робота розуму. Тут також необхідно сказати про те, що "фундаментальне відкриття не може здійсниться без процесу взаємодії чуттєвого та логічного пізнання, здійснюване дією інтуїції. Але це не дає жодної підстави, вважати основним і тим більше єдиним способом отримання нового наукового знання. Інтуїція - це специфічна форма пізнання, певним чином впливає на використання вченим конкретних наукових методів дослідження. Фундаментальні теоретичні відкриття є результат взаємодії інтуїції з методами і принципами конкретної науки (у фізиці, наприклад, з аналогією та гіпотезою) і експериментальної перевірки отриманих даних ".  Розкриття закономірностей, що визначають собою інтуїцію, - справа дуже трудомістка, потребує зосередження зусиль фахівців різних галузей. У цьому є нагальна необхідність, тому що реальне прискорення науково - технічного прогресу пов'язане з якісним збільшенням в першу чергу фундаментальних, тобто принципово нових (і тому заздалегідь не програмованих і не виводяться тільки формальним шляхом), результатів. Тут же неминуче виникає питання про роль інтуїції в науковому пізнанні. "Якщо є інтуїція, то і є закономірності, на які вона спирається".