9. Процедурні теорії демократизації. Модель переходу до демократії д. Растоу.

З точки зору процедурних теорій перехід до демокр.розглядається як результат взаємодії громад.сус-ва та провідних елітних груп як своєрідний підсумок дія-ті найбільш впливових політ.угрупувань.

Модель переходу демократизації Растоу

Головні положення:

1.Єдиною необхід.умовою успішного переходу демок-ції є націон.єдність.

2. Перехід до демок-ції поділ. на 3 фази:

- підготовча фаза – відбув. поляризація інтересів і виникає гострий конфлікт у суспільстві;

- фаза ухвалення рішень – у цій фазі відбув.укладання пакту на основі прагматичних компромісів, що включ. вироблення і свідоме прийняття демократ.правил політ.гри.

- фаза звикання – відбув.адаптація суп-ва до цінностей демократ. та їх знецінення.

Америка. Політолог Ф.Шміттер виокремив 4 типи переходу до демократії:

1. договірний – цей тип базується на укладанні угоди між провідними елітними групами стосовно розподілу влади та нових політ.норм та процедур. (Іспанія, Південна Африка)

2. нав'язливий перехід – в умовах такого типу одна з елітних груп, що ініціювала процес лібералізації, нав'язує іншим свої правила політ.гри(Росія часів Єльцина)

3. реформістський – такий тип переходу до демокр-тії пов'язаний з активним, потужним типом громад.сусп-ва на владу. Результатом цього типу стає демократизації політ.системи(Чехословаччина, Південна Корея).

4.революція – насильницьке повалення існуючого режиму(Румунія 1989р.)

9. Феномен „дефектної демократії”.

Дослідження 90- х років минулого століття продемонстрували, що процеси демократизації не завжди призводять до встановлення класичної конституційно – правової демократії, як це склалося у США та Західній Європі.

Дуже часто має місце так звана «Дефектна демократія». Засновником цього терміну вважається німецький політолог В.Меркель. За ним «Дефектна демократія»- це система панування, в якій доступ до влади регулюється за допомогою дієвого виборчого режиму, але при цьому відсутні міцні гарантії основних громадянських прав і свобод, а горизонтальний владний контроль і ефект демократично обраної влади суттєво обмежений.

Феномен «дефектної демократії» можна охарактеризувати, порівнюючи його з конституційно-правовою демократією, за такими основними критеріями:

Вимір1. Загальне виборче право

КПД – доступ до влади гарантується загальним виборчим правом і проведенням вільних та чесних виборів.

ДД - Значний сегмент дорослого населення відсторонюється від участі у виборах з расовою, етнічною, політичною, статевою, майновою або іншою ознакою. У такому випадку формується так звана «Виключаюча (ексклюзивна) демократія». Прикладами є: Швейцарія до 1971, Латвія - ті хто не склав іспит на знання державної мови.

Вимір 2 . Ефективна монополія та панування демократично обраного уряду.

КПД – політичне панування здійснюється лише представниками народу, обраного на вільних та чесних виборах

ДД - Існують так звані групи «Вето»( військові або фінансово промислові групи) Ці групи обмежують доступ демократично обраних представників народу до певних політичних сфер, внаслідок чого виникають територіальні або функціональні анклави.

Анклав – частина держави, яка зі усіх сторін окружена іншими державами.

Анклав (у політології) – обєднання в середині держави, на яке поітичний режим не має впливу. Приклад - Туреччина Пакістан, Тайланд, Чілі

Вимір 3. Ліберально- правова і конституційна держава

КПД – влада обмежена конституційно правовими нормами та процедурами, гарантується взаємний контроль гілок влади із забезпеченням головних громадських прав та свобод.

ДД - Обрані на вільних і чинних виборах представники народу відступають від демократичних принципів, внаслідок чого порушується взаємний контроль гілок влади, формується тенденція до монополізації влади у виконавчій гілці. Порушуються громадянські права та свободи, не забезпечується їх ефективний судовий захист. Приклад: Україна часів Кучми, Росія часів Єльцина, сучасна Аргентина, Бразилія, Південна Корея. Цей різновид називається неоліберальна демократія.