2. Політика як соціальне явище: її сутність і структура.

В сучасній політичній науці не існує єдиного підходу щодо розуміння сутності політики. Домінує так званий кратологічний підхід, тобто сутність політики визначається через поняття «влада».

М. Вебер: «Політика – прагнення до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади чи то між державами, чи то всередині держави, між групами людей, яку вона в собі обіймає».

Політика (від грецьк. Polis – місто, держава і politikos – все, що пов'язане з містом – держава, громадянин) – організаційна і регулятивна сфера суспільства, яка є основною в системі інших соціальних сфер: економічній, правовій, культурній, релігійній. Вона реалізує взаємовідносин різних соціальних груп та індивідів щодо утримання й реалізації влади задля здійснення своїх суспільних інтересів і потреб.

Загальне визначення: політика – це діяльність у сфері відносин між великими соціальними групами, головним змістом якої є проблема завоювання, утримання та використання державної влади. Метою політики є забезпечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів - над іншими, або узгодження соціальних інтересів. Засобами політики є право, сила, мораль. Призначення політки у тому, щоб на основі спільних інтересів об'єднувати усі верстви суспільства і спрямовувати їх на дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань.

Структуру політики становлять форма політики, зміст політики, процес політики, суб’єкти політики, об’єкти політики, політичні відносини, політичні інтереси, політична свідомість, політична культура, і крім того, виділяють нормативний аспект.

Форма політики – це організована структура, сукупність інститутів, в рамках яких відбувається політичне життя (держава, партії).

Зміст політики – цілі та цінності, ідеї, якими вона керується, мотиви та механізми прийняття найважливіших рішень.

Процес політики – складні конфліктні взаємодії, що виникають між учасниками політичного процесу в ході їхньої багатозначної діяльності з приводу влади.

Під суб’єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Є три групи суб’єктів політики: соціальна (індивіди, релігійні конфесії, етнічні групи, соціальні класи, еліти, етноси, мафія, натовп, корпоративні групи); інституційна (політичні інститути: партії, органи державної влади (парламент, президент), суспільні організації, такі супер-інститути як ООН, НАТО); функціональна – суспільні інститути, що не є безпосередньо політичними, але які беруть активну участь у політиці ситуативно, вступаючи у взаємодію з політичним інститутом (армія, органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія, ЗМІ, церква).

Об’єктами політики виступають суспільні явища, на які спрямована діяльність суб’єктів політики, зокрема влада.

Політичні відносини виражають стійкі зв'язки між громадянами і владою, державою та громадянським суспільством; у їх центрі - інтереси та потреби суб'єктів політики. Суб’єкти, здійснюючи політичну діяльність, вступають у політичні відносини, взаємодіючи з приводу використання влади. Ці взаємодії будуть керуватися політичними інтересами учасників, які є безпосередньою спонукальною причиною політичної активності.

Політична свідомість виражає сутність усвідомленості суб'єктами політики законів і тенденцій розвитку політичної дійсності.

Політичні інститути - це сукупність організацій та установ (держава, її органи, політичні партії тощо), що впорядковують політичні та інші відносини у суспільстві.

Політична культура охоплює рівень знань та уявлень про політику, емоційне ставлення до неї, що мотивує політичну поведінку громадян.

У структурі політики також виділяють економічну, соціальну та культурну політику. У свою чергу економічна політика поділяється на промислову, сільськогосподарську, фінансову та ін. Соціальну політику можна диференціювати на політику у сфері охорони здоров'я, соціального забезпечення, побутового обслуговування. Культурна політика включає у себе політику у царині освіти, науки, культури, мистецтва.

У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань політика поділяється на внутрішню та міжнародну. Внутрішня політика охоплює основні напрямки діяльності держави щодо регулювання економічних, політичних, соціальних та інших відносин між людьми в середині суспільства. Міжнародна (зовнішня) політика спрямовується на забезпечення безпеки держави, вона покликана створювати сприятливі умови для досягнення основних завдань внутрішньої політики.

Нормативний аспект виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів.