Тема 2 Моральна свідомість, моральна референція особистості

В етичній літературі мораль розглядається як цілісне структурне утворення, що має три складові: моральну свідомість, моральну діяльність і моральні відносини, тобто мораль розглядають і як вид суспільних відносин, і як діючі в суспільстві норми, що регулюють діяльність.

Свідомість людини – це ідеальне відображення й упорядкування реальності, і за своєю природою вона є цілісною, але коли йдеться про людські вчинки, про моральні відносини, які являють собою специфічну реальність, хоч вона й не існує поза реальністю. Оскільки моральна свідомість є вищим рівнем внутрішньої обумовленості відношення до реального життя, до цінностей, до мотивів діяльності, можна сказати, що моральна свідомість являє собою ідеальну, суб’єктивну сторону моралі. Моральна свідомість формує поняття (найбільш загальні з них називаються категоріями), які відіграють важливу роль у духовному освоєнні різних сторін навколишнього світу, виконуючи, з одного боку, роль інструмента пізнання, а з іншого – являє собою певний рівень, ступінь пізнання. Специфікою поняття моральної свідомості є те, що вони по-своєму відображають моральне життя особи й суспільства. Ці ж поняття використовуються й для оцінки найрізноманітніших учинків, що мають моральний характер. Це такі поняття, як добро й зло, обов’язок, совість, честь, гідність тощо.

Структура моральної свідомості включає норми, вимоги, що регулюють відносини, поведінку людей.

Моральна норма – це найпростіша форма моральної вимоги, яка має обов’язковий характер і служить приписом або забороною поведінки певного типу («не убий», «не кради», «говори правду» тощо). Можна сказати, що норми – це певні еталонні зразки загальноприйнятої дії і світовідношення.

Поряд із моральними нормами важливе місце в моральній свідомості посідають моральні принципи – найбільш загальне обґрунтування існуючих норм і критерій вибору правил поведінки. У принципах досить чітко виражені універсальні формули поведінки – справедливість, працелюбність, гуманізм, патріотизм тощо. Моральні принципи характеризують цілісну лінію поведінки людини, є складо­вими її морального характеру. Принципи надають людині моральної раціональності, пе­редбачуваності її поведінки. Їм не властива категорична обов’язковість. Принципи можна прищеплювати силою власно­го прик­ла­ду, але не через спонукання чи примус.

Ще одним важливим структурним компонентом моральної свідомості є цінності, що являють собою зміст норм. Це не просто зразки поведінки й світовідношення, а взірці «у чистому вигляді», які виокремлюються як самостійні явища й визнаються як орієнтири. «Добро», «гідність»,  «любов», «справедливість» тощо – це цінності вищого порядку. Цінності не можна зводити до норми, вони завжди більші за неї. Норми без цінностей перетворюються на механічні, безглузді правила. Цінності примушують людину не просто наслідувати еталон, а прагнути до вищого. Моральною цінністю, або «антицінністю», можуть бути різні прояви людського існування. Є цінності, які задовольняють потреби й інтереси людини, і є цінності, які надають сенсу самому існуванню людини. Саме ці, другі, називають смисложиттєвими. Вони переживаються людиною як щось об’єктивне, існуюче у світі й у культурі до й поза нею.

Категорії моральної свідомості й етики суттєвих змін не зазнають, їх кількість відносно стабільна – добро, зло, обов’язок, совість, честь, гідність, справедливість, сенс життя, щастя.

Моральні мотиви. Людина може бути обізнана з моральни­ми нормами й мати моральні принципи та водночас і пальцем не пово­рухнути для практичного їх утілення в життя. Для цього необ­хідні мотиви, зацікавленість суб’єкта в певній дії, відповідь на питання «чому», власне, він її вчинив. Моральна вартість вчи­нку/дії не зав­ж­ди відповідає моральній вартості мотиву, що ле­жить у їх ос­нові.

Ціннісні орієнтації. Мотивація відповідає на запитання «чо­му?», «для чого?» людина діє. Ціннісні орієнтації – «заради чо­го?» вона діє, чому вона присвячує свою діяльність. Наявність цінностей у людини формує довгостроковий план поведінки та діяльності. Ставлення до цінностей є свідомим. Моральні цінності – орієнтири для людської свідомості. Обираючи вищі цінності й діючи відповідно до них, людина утверджує свідоме став­ле­ння до норм і принципів моралі, духовну цін­ність і дієвість своїх мотивів, цілісність своєї моральної свідомості.

Святині – символи або своєрідні точки концентрації цілком ре­ального, хоча й надприродного буття, що ієрархічно пере­ви­щує людську особистість. Ігнорування святині трактується як гріх.

Усі категорії моральної свідомості можна поділити на об’єктивні (добро, моральний обов’язок, відповідальність, справед­ливість) та суб’єктивні (щастя). Невід'ємною проблемою моральної свідомості є проблема морального ідеалу людської особистості й узагалі віднесення, референції власної поведінки до тих або інших унаочнених, персоніфікованих форм реалізації людьми певних мо­ральних цінностей.

Виділяють три форми моральної референції особистості:

1. міфологізацію людського життя (міфологічна життєтворчість): людина прагне повторити у своєму житті деякий об­раз, що видається їй носієм абсолютної моральної цін­ності. Напри­клад, наслідування улюблених героїв літератури та мистецтва;

2. ставлення до ідеалу: людина відтворює певні моральні позитивні якості в індивідуальній неповторній формі, а не букваль­но копіює життєву реальність згаданого образу;

3. орієнтацію на співрозмовника: ідеальний моральний зміст не сприймається як предмет відтворення, як готова відповідь на проблеми власно­го життя, а розкривається у своїй «ін­шості» як точка зору, за якої особа творчо й самостійно осмислює власне буття, визначає свої моральні ціннос­ті. Людина самостійно формує свій ідеал.