
- •Етика ділового спілкування
- •2 Конспекти лекцій до розгляду тем …………………..……...
- •Список рекомендованої літератури……………………………
- •1 Завдання навчальної дисципліни та її місце в навчальному процесі
- •Мета й завдання викладання навчальної дисципліни
- •На ознайомлювально-орієнтовному рівні:
- •2) На понятійно-аналітичному рівні:
- •Теми робочої програми
- •2 Конспекти лекцій до розгляду тем
- •Тема 1 Ділове спілкування та його роль у підприємницькій діяльності
- •Тема 2 Моральна свідомість, моральна референція особистості
- •Тема 3 Психолого-етичні особливості спілкування в робочій групі
- •Тема 4 Способи впливу на людей під час спілкування
- •Маніпулювання та актуалізація
- •Тема 5 Труднощі та бар′єри спілкування
- •Тема 6 Етика та етикет у спілкуванні
- •Тема 7. Створення сприятливого іміджу
- •Тема 8 Прийоми, засоби та методи ділового спілкування
- •Як правильно вести бесіду
- •Вербальне й невербальне спілкування
- •Тема 9 Майстерність публічного мовлення
- •Тема 10 Особливості ділового етикету в зарубіжних країнах
- •3 Контрольні запитання до заліку
- •4 Типові тестові завдання для проведення контролю знань
- •Список рекомендованої літератури
2 Конспекти лекцій до розгляду тем
Тема 1 Ділове спілкування та його роль у підприємницькій діяльності
Мораль як предмет етики «випробовується» сучасним прагненням до прибутків і надприбутків. І попри те, що характер відносин, який визначається професійною дальністю людей, має обмежену сферу впливу, однак необхідність приймати рішення, які впливають на долю інших людей, особиста відповідальність за наслідки, зумовлені комунікативним впливом, потребують виваженого підходу до осмислення проблем ділового спілкування. Проблема глобалізації світової економіки також висуває па перший план необхідність підготовки спеціаліста зі сформованою системою морально-етичних цінностей і здатністю розбудовувати їх упродовж активного житія. Втілюючись у правила поведінки, етика ділового спілкування визначає здатність людини впливати на суспільні процеси.
Етика – гуманітарна дисципліна й розділ філософії, що займається вивченням людських чеснот; система універсальних та специфічних моральних вимог і норм поведінки, які реалізуються в процесі суспільного життя. Мораль – система існуючих у соціумі норм, заборон та вимог щодо поведінки. Моральність – реальне використання норм моралі в практичній життєдіяльності людини. Моральні норми стосуються певних конкретних аспектів поведінки, принципи надають поведінці завбачуваності (працелюбний, наполегливий і т. ін.). На відміну від норм принципам моралі не властива обов’язковість, прищеплювати їх іншим можна тільки силою власного прикладу.
Людина – істота суспільна. Щоб стати й бути повновартісним членом суспільства, потрібно спілкуватися. Найпершою соціальною потребою людини є потреба в іншій людині. Неможливість спілкуватися переноситься важко. Люди часто об'єднуються винятково для спілкування – єдиної, за словами Антуана де Сент-Екзюпері, розкоші, що гідна людини.
Спілкування – один із виявів соціальної взаємодії. У його основі лежить обмін думками, оцінками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування, емоційного впливу, спонукання до спільної діяльності тощо. Сучасна наука визначає спілкування як обмін інформацією, як взаємодію, як сприймання людини людиною (перцепція).
За матеріальним вираженням спілкування має два види, які реалізуються здебільшого одночасно: вербальне, тобто словесне, і невербальне – поглядами, мімікою, жестами, штучними умовними знаками та ін. Попри все розмаїття несловесних знаків спілкування і збільшення їх кількості з поступом цивілізації (пригадаймо хоча б математичну, хімічну, географічну символіки, дорожні знаки, знаки спортивного суддівства), основним засобом комунікативного зв'язку між людьми залишається мова. Нею опосередковані всі види суспільної діяльності, без її застосування неможливі контакти у виробничій, побутовій, культурній, науковій, релігійній сферах.
Спілкуванню властивий діалоговий характер: воно відбувається між двома людьми, рідше – між людиною і групою, ще рідше – між людиною і суспільством. Існує і міжгрупове спілкування, в якому групи виступають як колективні особи.
У спілкуванні людина одночасно є і суб'єктом, і об'єктом комунікативної взаємодії. Позаяк ця взаємодія відбувається з певною метою, то, природно, виникає питання ефективності, дієвості спілкування. Адже воно часто натрапляє на різні ускладнення або й перепони, пов'язані з віковими, статевими, соціальними, національними відмінностями співрозмовників, їх неоднаковим характером і темпераментом, розбіжностями у поглядах на життєві реалії й вартості, ступенем освіченості й вихованості та іншими прикметами конкретних людей. Розумові здібності, ерудиція, сила волі, працездатність і т. ін. можуть не приносити бажаних результатів, якщо людина не вміє належно спілкуватись, і, навпаки, досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспільстві.
Ділове спілкування, на відміну від буденного, характеризують: діловий предмет комунікації, наявність відповідних повноважень; умови спілкування, які відповідають суспільно значущій меті; цілеспрямованість; соціально значуща діяльність, що є основою для спілкування.
Культура ділового спілкування передбачає відповідні комунікативні установки (гуманістичні установки, в основі яких – гуманістична етика та гуманістична психологія), знання основних норм і правил ділового спілкування та уміння застосовувати ці знання й установки в практичній діяльності. Схематично культуру ділового спілкування можна зобразити таким чином:
КДС = КУ + З + В,
де КДС – культура ділового спілкування; КУ – комунікативні установки; З – знання; В – вміння.