Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
1_-_75.docx
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
229 Кб
Скачать
☆

5.Конгнітивна психологія,як напрям зарубіжної психології

Когнітивна психологія — це вчення у психології, що досліджує внутрішні розумовні процеси, як-от процес вирішення проблеми, пам'ять та мовні процеси. Когнітивна психологія бере початок з пізньої моделі біхевіоризму. Основні принципи також зустрічаються в гештальт-психології Макса Вертаймера, Вольфганга Кьолера, та Курта Коффки, а також у теорії Жана Піаже, який вивчав ментальний розвиток дітей.Спеціалісти з когнітивної психології досліджують те, як люди розуміють, виявляють причини та знаходять рішення проблем, займаючись розумовими процесами, що слугують сполучною ланкою між стимулом та реакцією.Когнітивна теорія стверджує, що вирішення проблем приймають форму алгоритмів — правил, які не обов'язково розуміти, але які обіцяють рішення, або евристики (метод спроб і помилок) — правил, які зрозумілі, але не завжди гарантують рішення. У інших випадках рішення може бути знайдено завдяки інтуїції, раптовому усвідомленню взаємозв'язку. Когнітивна психологія радикально відрізняється від попередніх психологічних підходів двома ключовими моментами.

  • Вона припускає використання наукового методу і загалом відмовляється від самоспостереження як чинного методу дослідження, на відміну від феноменологічних методів, як наприклад фрейдистська психологія.

  • Вона недвозначно визнає існування внутрішніх психічних станів (як наприклад переконання, бажання і мотивація) на відміну від біхевіористської психології.

Філософський напрямок, що випливає з цього підходу, відомий як когнітивізм. Когнітивна психологія є одним із недавніх доповнень до психологічних досліджень, що розвинулась як окрема галузь у рамках цієї дисципліни тільки наприкінці 1950х і на початку 1960х років (хоча існують приклади когнітивного мислення у більш ранніх дослідників). Когнітивний підхід став відомим завдяки книзі Дональда Броадбента «Сприйняття і процес передачі інформації» у 1958 році. З того часу панівним зразком у цій галузі була пізнавальна модель обробки інформації, яку висунув Броадбент. Мозок — це спосіб мислення і аргументації психічних процесів, що розглядає їх як програмне забезпечення, встановлене у комп'ютері. Теорії зазвичай відносяться до форм вхідних даних, твердження, розрахунку чи обробки даних і виведення даних. Застосована до мови як репрезентаційної системи первинного психічного знання когнітивна психологія використала деревоподібну і сіткоподібну психічні моделі. Її єдиний внесок до штучного інтелекту і психології загалом є поняття семантичної мережі. Один з перших спеціалістів з когнітивної психології,Джордж Міллер, відомий тим, що присвятив свою кар'єру розвитку WordNet, семантичної мережі для англійської мови. Розвиток почався у 1985 і є зараз основою для багатьох онтологій машин.

Такий спосіб зароджування психічних процесів здебільшого охоплював психологію протягом останніх декількох десятиріч, і зараз рідкісним є використання когнітивної теорії в соціальній психології, психології особистості, патопсихології й психології розвитку; використання когнітивних теорій у порівняльній психології сприяло численним дослідженням з пізнавальної здатності тварин.Підхід розробки інформації у когнітивній діяльності останнім часом ставиться під сумнів новими підходами у психології, як наприклад динамічні системи і перспектива об'єднання.Завдяки використанню комп'ютерних метафор і термінології когнітивна психологія спромоглася отримати чималу користь від розквіту досліджень в області штучного інтелекту й інших галузях, що мають до цього відношення у 1960х і 1970х роках. Насправді, вона розвинулася як один зі значних аспектів міждисциплінарної теми когнітивної науки, що намагається інтегрувати низку підходів у дослідженні мозку і психічних процесів.Критика когнітивної психології пов'язана, перш за все, з тим, що проведені в ній дослідження ототожнюють мозок людини з машиною, істотно спрощуючи тим самим складний, багатогранний внутрішній світ людини, розглядаючи його як щодо спрощені схеми і моделі.

6.Гуманістична психологія як перспективний напрям сучасної психології.

Гуманістична психологія (гуманізм) виникла в основному на противагу біхевіоризму і психоаналізу. Її називають третьою силою в психології. Засновниками гуманізму стали Карл Роджерс (1902-1987) і Абрахам Маслоу (1908-1970). Вони стверджували, що особистість повинна бути центральною постаттю психології. Якщо приділяти увагу лише стимулам і реакціям, то особистість залишається осторонь, а це негуманістично. Такі явища, як дбайливість, любов, воля - реальні феномени, варті наукового дослідження незалежно від того, чи можна їх безпосередньо спостерігати, чи ні. Спроби зрозуміти людину без того, щоб брати до уваги ці явища, приречені на невдачу. Гуманісти наголошували на можливостях особистісного зростання, психічного здоров’я, самоактуалізації.Фрейдівське покладання на інстинкти було дуже маніпулятивним. Попри біологічну природу людина може керувати своєю долею.Основними орієнтаціями гуманістичної психології є трансперсональна, екзистенціальна і християнська психологія.Трансперсональна психологія акцентує увагу на метапотребах і метацінностях, вимірах релігійного і містичного досвіду. Так, новаторським є уявлення С. Грофа про духовну кризу: більшість класифікованих психіатрією захворювань (неврози, психози) не є хворобами - це лише кризи духовного зростання, котрі у певних умовах вини­кають у всіх людей.Екзистенціальна психологія виходить з ідеї, сформульованої Ж.-П. Сартром: існування передує сутності. У людині немає жодних закладених сутностей або вихідної «природи людини», котра б визначала, що розвинеться далі на її основі. Людина в кожен момент життя сама вирішує, якою буде далі і творить саму себе. Виділяють чотири вузли екзистенціальних проблем: 1) проблема часу, життя і смерті; 2) проблема свободи, відповідальності і вибору; 3) проблема спілкування, любові і самотності; 4) проблема сенсу і безглуздості існування.Християнська психологія визнає абсолютні засади моральності і є свідомим орієнтуванням на християнський образ людини, християнське розуміння її суті. Вона розглядає розвиток як шлях, по якому треба йти, наближення до цього образу (або якщо мова йде про аномалії - відхилення від цього шляху і способи їх корекції.