1_Режисура як мистецтво

1. Режисура як мистецтво. Передумови для занять професійною режисурою.

Робота композитора, художника, балетмейстера - це професія, а вища форма діяльності людини цієї професії - мистецтво.

Дідро писав: "Мистецтво – це вміння бачити в буденному небуденне, тобто головні риси епохи і часу".

Режисер (франц. régisseur, від латів.(латинський) rego — управляю), постановник спектаклю, кінофільму, естрадно-концертної програми, циркової вистави.

Режисерське мистецтво, режисура - мистецтво створення гармонійно цілісного, такого, що володіє певною художньою єдністю видовища (драматичного або музичного спектаклю, кінофільму, телевізійного фільму, циркової або естрадної вистави і ін.).

На основі власного задуму режисер, тлумачивши п'єсу або сценарій, оперу або балет, естетично об'єднує роботу всіх учасників постановки, виявляє ідейний вміст спектаклю, його жанр і зовнішню форму, інтерпретацію сценічного простору, ритм, мізансцену, можливості використання меж арени або естради, подобу і характеристику персонажів, а в кінематографі і на телебаченні — побудова кадру, монтаж і тому подібне.

Режисер організовує і погоджує між собою всі компоненти видовища: творчість артистів, декорації, костюми, музику, освітлення, звукове оформлення, в кіно роботу оператора і ін. Елементи Р. м. існували в театрі з древніх часів, коли турботу про цілісність вистави брав на себе драматург або головний актор трупи.

Режисерське мистецтво у сучасному його розумінні надає режисерові очолююче значення в процесі створення видовища і визнає за ним функцію автора твору театру або кіно.

Танець – вид мистецтва, в якому способом творення образу є рух та положення людського тіла.

Балетмейстер (від німецької) – майстер балету, автор і режисер, постановник балетів та концертних танцювальних номерів. Балетмейстер - це людина, яка володіє досвідом виконавця і професійно збагнула всі види сценічної та народної хореографії, знає закони сцени та музичної форми, а також живописно-декоративного оформлення. Він створює режисерську концепцію сценічної дії, хореографічний текст, створює хореографічний твір, користуючись виражальними можливостями пантоміми та танцю. В співпраці з композитором та художником створює нове або, виступаючи як реставратор з концертмейстером, відновлює старі балети або номери.

Процес хореографічної драматургії – складний і тривалий.

Він вимагає від постановника певних творчих здібностей, загальної культури, широкого кругозору.

Взагалі процес створення танцювальної композиції умовно поділяється на два етапи: виникнення задуму і його втілення. Перший визначається загальними здібностями балетмейстера-постановника (ерудиція, світогляд, потреба в художній творчості), другий вимагає спеціальних здібностей і вмінь, професійної майстерності.

Творчий процес хореографа-балетмейстера має три етапи:

• збирання-узагальнення (визначення проблеми, ідейно-тематичної спрямованості),

• моделювання образів,

• утілення образів, створення форм постановки.

Постановка має відрізнятися адекватністю творчих вирішень, оригінальністю, новизною.

Основу повноцінної художньої творчості становить особливе естетичне ставлення індивіда до життя. Воно дозволяє перетворювати життєвий досвід у специфічний зміст і форму художніх творів. Як відомо, навчання розвиває здібність діяти.

Хореограф-автор повинен володіти даром, здатністю “народити” й “виростити” задум майбутньої постановки, а також уміло використовувати принципи музично-хореографічної драматургії, прийоми твору, композиції та ін. Хореограф, на відміну від інших діячів сценічного мистецтва, не трактує добуток (п'єсу, пісню тощо), а щоразу створює новий, бо щоразу народжується нова пластична мова, інше комбінування рухів, навіть тоді, коли використовуються вже існуючі в хореографії сюжет і музика.

Стародавній грецький письменник Лукіан говорив: "Балетмейстеру необхідно вивчити історію, міфологію, поетичні твори, бути грамотним в музиці та режисурі. Він повинен поєднувати в собі талант поета з талантом живописця". Відомий російський балетмейстер К.Гойлейзовський говорив про свою самоосвіту: "Займався всім, що мене вабило: історією хореографії, живописом, скульптурою, прикладним мистецтвом. Багато років займався музикою, звідси у мене розвинувся слух та ритм. Цікавими для мене були філософія та психологія, але навіть знання всього цього дуже мало для сучасного балетмейстера". Р.Захаров додатково закінчив курс режисури в театральному інституті, а Л.Іванов володів інструментом (фортепіано) так, що здивував композитора, зігравши найскладнішу частину його твору напам’ять.

Одним з перших теоретиків мистецтва танцю був Ж.Ж.Новер, який в своїй книзі писав: "Тільки знаючи життя, балетмейстер зможе найти ту долю правди, яка дасть можливість розкрити основні риси сценічного образу".

Ж.Ж.Новер: "Живописцю чи балетмейстеру не легше створити поему чи драму у живописі чи танці, ніж поету чи драматургу. Твори мистецтв у танці не можна писати ногами доти, доки цими ногами не буде керувати голова". Ю.С.Мілентьєв в статті про скульптуру пише: "Передати в матеріалі не просто подібність та навіть характер людини, а створити сам процес мислення, складність внутрішнього світу, вловити невловиме". Приклад творчої удачі - О.Роден з його "Філософом" - "Мислителем". В історії було багато яскравих прикладів балетмейстерських удач, але танець та образ в ньому живе доти, доки виконується.

Крім фанатичної любові до цієї професії необхідна працьовитість, терпіння, художній смак та творче чуття. Як говорили мудрі: "Навчити цієї професії неможливо, а навчитися можна" (К.Станіславський).

Режисер повинен володіти і наступними трьома якостями:

I) уміти створювати, обгрунтовувати і захищати ідейно-художню концепцію спектаклю,

2) володіти педагогічними навиками в роботі з акторами і

3) володіти організаторськими здібностями.

У театрі існує стійкий вислів: «режисер помирає в акторах». На практиці це часто означає, що у всіх постановочних недоліках спектакля звинувачують режисера; а за вдалі виконавські роботи хвалять артистів. Насправді ж успіх або невдача будь-якого з компонентів вистави (включаючи всі акторські роботи) визначаються в першу чергу режисером-постановником, основною рушійною силою творчого процесу і головним співавтором спектаклю.

Виходячи з цього зрозуміло, що режисер повинен бути не тільки гарним організатором, а й мати найширшу ерудицію та навички практично всіх театральних професій - від акторської майстерності до технологічного процесу виготовлення декорацій; від досконалого знання технічних можливостей звукової, світлової та монтувальної оснащеності театру до економічної грамотності; від віртуозного володіння технікою спілкування та вміння створювати сприятливу психологічну атмосферу в постановочному колективі до практичних навичок педагогічної і наукової діяльності, необхідних у вивченні сценічної історії вибраної п'єси і в роботі з акторами, і т.д. Тому навчання професії режисера складається з безлічі дисциплін, нагально необхідних у майбутній роботі: майстерність режисера і актора; сценічна мова; танець; сценічний рух; історія театру, літератури, живопису, музики, танцю та інших мистецтв; основи економіки та психології ; матеріальна частина театру і т.д.

2