3. Класифікація трансакційних витрат, проблема їх вимірювання

Найбільш вдало охарактеризував трансакційні витрати К.Ерроу, як витрати «підтримки економічної системи на ходу». Це визначення віддзеркалює сутність трансакційних витрат, однак воно некорисне для економічного аналізу. Для представлення цих витрат в операційному вигляді, слід поділити їх на категорії та групи.

Відповідно до сфери, в якої вони виникають, розрізняють ринкові, управлінські, політичні трансакційні витрати.

Ринкові трансакційні витрати, за класифікацією Норта-Еггертсона, діляться на витрати ex ante та ex post, тобто виникають до і після укладення угоди. Якщо в якості етапів укладання угоди виділити наступні: пошук партнера, узгодження інтересів, оформлення угоди, контроль за її виконанням, то класифікацію трансакційних витрат можна представити у вигляді таблиці.

Витрати ex ante	Витрати ex post
Витрати пошуку інформації включають витрати на пошук інформації про потенційного партнера і про ситуацію на ринку, а також втрати, пов'язані з неповнотою і недосконалістю інформації	Витрати моніторингу та попередження опортунізму стосуються витрат на контроль за дотриманням умов угоди і запобігання опортунізму, тобто ухилення від цих умов
Витрати ведення переговорів включають витрати на ведення переговорів про умови обміну , про вибір форми угоди	Витрати специфікації і захисту прав власності включають витрати на утримання судів, арбітражу, витрати часу і ресурсів, необхідних для відновлення порушених в ході виконання контракту прав, а також втрати від поганої специфікації прав власності і ненадійною захисту
Витрати вимірювання стосуються витрат , необхідних для вимірювання якості товарів і послуг, з приводу яких відбувається угода	Витрати захисту від третіх осіб включають витрати на захист від претензій третіх осіб (держави, мафії тощо) на частину доходу, одержаного в результаті угоди
Витрати укладення контракту - це витрати на юридичне або позалегальне оформлення угоди

Побудова класифікації трансакційних витрат на основі етапів укладання контракту дозволяє внести ясність в питання про їх кількісну оцінку як на мікро - , так і на макроекономічному рівні. Наприклад , при укладанні угоди за наймом квартири , що передбачає передачу власником квартири орендарю права користування нею , трансакційні витрати для орендаря візьмуть такі форми:

 • Витрати на пошук інформації про квартири, що здаються, про ціни на ринку житла: купівля спеціалізованих видань та дзвінки за оголошеннями або звернення до ріелторської фірми, яка за комісійні самостійно підбирає кілька варіантів, - витрати у грошовій формі та витрати часу;

• Витрати ведення переговорів з власниками відібраних за результатами першого етапу квартир про особливі умови оренди - витрати часу, можуть бути перекладені на посередника і прийняти в цьому випадку грошову форму;

• Витрати оцінки якості житла у ході відвідування відібраних квартир - витрати часу і транспортні витрати теж можуть бути перекладені на посередника;

• Витрати юридичного оформлення контракту про наймання, його нотаріального засвідчення - витрати у грошовій формі;

• Витрати запобігання опортунізму власника, що виражається в прагненні змінити умови оренди, наприклад, збільшити орендну плату, - витрати часу, психологічні витрати;

• Витрати захисту переданого на термін дії контракту права користування квартирою у разі, якщо власник пред'являє орендарю претензії з утримання квартири та/або хоче достроково розірвати договір, - витрати часу і витрати у грошовій формі, пов'язані з зверненням до суду;

Таким чином, кількісну оцінку трансакційних витрат, що виникають при оренді житла, можна отримати або за допомогою аналізу доходів посередницьких фірм, або за допомогою підсумовування прямих грошових витрат і витрат часу, помножених на середню погодинну заробітну плату.

Управлінські трансакційні витрати пов'язані з виконанням контрактів між фірмою і її найманими працівниками . До них належать :

• Витрати створення, підтримки і зміни організаційної структури (витрати на управління персоналом, інвестиції в інформаційні технології, захист від поглинань, зв'язки з громадськістю , лобіювання);

• Витрати експлуатації організації , в тому числі:

- інформаційні витрати, які включають витрати на прийняття рішення, моніторинг виконання наказів, вимірювання результатів діяльності працівників, агентські витрати, витрати на інформаційний менеджмент тощо;

 - витрати, пов'язані з узгодженістю суміжних виробничих процесів (витрати простою в процесі переміщення напівфабрикатів у межах підприємства.

Політичні трансакційні витрати в загальному сенсі є витратами створення суспільних благ за допомогою колективної дії . Вони включають :

• Витрати створення , підтримки і зміни формальної і неформальної політичної організації системи , в т.ч.:

- Формальні - витрати на створення правових рамок , адміністративної структури , військової , освітньої , судової системи;

- Неформальні - витрати, пов'язані з діяльністю політичних партій і груп тиску.

• Витрати експлуатації державного устрою - здійснення державних функцій вимагає витрат на пошук, інформацію, прийняття рішень, видання розпоряджень, моніторинг і примус до виконання.

Оскільки інститути вирішують проблеми мотивації та координації в умовах невизначеності або обмеженої раціональності, П.Мілгром та Дж. Робертс запропонували класифікувати трансакційні витрати відповідно до проблеми, яку вони породжують. За їх класифікацією, трансакційні витрати поділяються на два типи: витрати координації та витрати мотивації.

Витрати координації спрямовані на забезпечення часової та просторової відповідності учасників трансакції. Такі витрати виникають і на ринку, і в межах фірми. На ринку витрати координації обумовлені необхідністю визначити ціну товару й характеристики потенційних партнерів і звести їх воєдино. Усередині фірми витрати координації являють собою витрати передачі інформації з різних рівнів фірми, вироблення ефективного плану її діяльності, доведення цього плану до працівників і його наступного здійснення. Крім того, витрати координації містять у собі альтернативні витрати загубленого часу.

Витрати мотивації - це витрати на забезпечення контролю, моніторингу, збору інформації про дотримання партнерами взаємних зобов'язань у рамках контракту тощо. Як і витрати координації, вони можуть виникати й на ринку, і усередині фірми, що обумовлено двома факторами - неповнотою й недосконалістю інформації, а також опортунізмом учасників взаємодії. У випадку, коли недосконалість інформації істотно знижує стимули агентів до вступу в угоду, доводиться створювати додаткову (й досить витратну!) стимулюючу інфраструктуру.

Класифікація Милгрома - Робертса найбільш зручна для аналізу трансакційних витрат, що виникають у внутріфірмових ієрархіях. З її допомогою можна оцінити, як з найменшими витратами скоординувати дії працівників, як оптимально розподілити інформаційні потоки, а також урахувати можливість перекручування інформації при її передачі від нижчестоящих працівників до вищестоящого.

Проблема вимірювання трансакційних витрат.

Для оцінки трансакційних витрат на макроекономічному рівні Дж. Уолліс і Д. Норт запропонували використовувати поняття трансакційного сектора. Вони включили в цей сектор оптову та роздрібну торгівлю, страхування, банківський сектор, операції з нерухомістю, витрати на апарат управління в інших галузях, витрати держави на судову і правоохоронну діяльність (державний трансакційний сектор). Відповідно до зроблених зазначеними авторами розрахунками, частка трансакційного сектора в США виросла з 26% ВНП в 1870 р. до 55 % ВНП в 1970 р.

Причинами високого рівня трасакціонних витрат є :

• на думку теорії трансакційних витрат - відсутність ринку інформації та перекрученість цінових сигналів як наслідок високого ступеня монополізації ринку і структурних диспропорцій;

• з позиції теорії суспільного вибору - незавершеність формування ринку та пов'язаної з нею труднощі знайти заміну контрагенту по угоді, розмір національного ринку і велика кількість його учасників;

• у трактуванні теорії угод - нестабільність співвідношень різних угод, переважання фрагментації і експансії між ними.