40. Наукове товариство імені т. Г. Шевченка, Товариство для розвою руської штуки та діяльність Василя Кричевського як передумови появи Михайла Бойчука.

Про піднесення мистецького життя у 90-рр. XIX ст. свідчило виникнення нових творчих об'єднань і активізація діяльності вже існуючих товариств, зокрема Товариства південноросійських художників (1890), Товариства для розвою руської штуки у Львові (1896), Товариства Харківських художників (1900) та ін. Вони відігравали величезну роль для творчого розвитку нових митців. Зокрема, у Львові Бойчук починає самостійно працювати, отримує допомогу від Наукового товариства ім. Шевченка і Товариства для розвою руської штуки й 1899 року навчається у Віденській Академії мистецтв, яку закінчив із срібною медаллю.

Особливо на становлення Бойчука як художника вплинуло знайомство із Василем Кричевським - засновником українського стилю в архітектурі та першим художником вітчизняного кіно, самобутнім живописцем і графіком-новатором, сценографом і майстром декоративно-прикладного мистецтва, автором дизайну національного герба України “Тризуб”, мистецтвознавцем і педагогом.

У серпні 1917 р. разом із Василем Кричевським, Георгієм Нарбутом, Олександром Мурашком та ін. Михайло Бойчук був обраний професором Української академії мистецтв, відкриття якої відбулося 5 грудня 1917 р.

В академічних стінах художник зміг реалізувати свої ідеї про синтез мистецтв, створити цілий напрям монументального живопису. Він формував єдиний національний художній стиль, у якому кожен вид мистецтва було підпорядковано загальнш ідеї. В основу свого художнього методу він поклав принцип органічного сплаву досягнень світової мистецької спадщини, народних традицій і революційної тематики, як нагальної необхідності того часу.

41. Життєвий шлях м. Бойчука.

Народився Михайло Львович Бойчук у с. Романівка Теребовлянського повіту на Тернопільщині. Професійну освіту здобув у Європі. Закінчив віденську, краківську, мюнхенську академії мистецтв (1899-1907).

Вирішальну роль у творчості М.Бойчука відіграло знайомство з митрополитом Андреєм Шептицьким. Митрополит-меценат фінансово допомагав молодому художнику в найбільш скрутний період Його життя, усіляко підтримував на шляху творчих шукань. На його кошти митець удосконалив свою професійну майстерність у Парижі.

У Парижі до М.Бойчука примкнула група молодих художників, які склали так звану школу Відродження візантійського мистецтва. їх виставка 1910 р. у "Салоні незалежних" у Парижі мала гучний успіх. Французька преса, підкреслюючи зв'язок школи Бойчука з візантійськими традиціями, з мозаїками Венеції та Равенни, відзначала в цьому не простий художній інтерес, а зміст соціальний і релігійний, і навіть життєвий, якщо "взяти на увагу ті зусилля, котрі роблять українці, аби підняти свою ще просту, не таку зіпсовану культуру".

Маючи всі передумови для блискучої кар'єри за кордоном, М.Бойчук, втім, повертається в Україну (1910). Він реставрує ікони у Львівському національному музеї, готує до друку ряд досліджень, присвячених мистецтву східних слов'ян.

У 1912-1914 рр. на запрошення Російського археологічного товариства М.Бойчук, як відомий фахівець з реставрації церковного живопису, відвідав храми Новгорода, Ярославля, маєток графів, Розумовських (с. Ле-меши) на Чернігівщині.

У 1917 р. уряд УНР запрошує Михайла Львовича викладати в Українській державній академії мистецтв у Києві. Він стає одним із найшанова-ніших авторитетів, створює й очолює цілу національну школу живописців, яку неофіційно названо його ім'ям.

Кінець 20-х - перша половина 30-х років склалися для Михайла Бойчука, як і для всієї української культури, найтрагічнішим чином. На сторінках тогочасних газет розпочалась кампанія дискредитації М.Бойчука. Не минули безслідно для художника і зв'язки з митрополитом А.Шептицьким. Його мистецтво дедалі більше втрачало соціальну базу, а, отже, й аудиторію. Наростали відчуження, непорозуміння. І практика Бойчука, і його багаторічний педагогічний досвід, і творчі потенції учнів - усе було по-варварськи знищено, розтоптано.

У кінці 1935 р. з Москви приїхала комісія і визнала методику викладання Михайла Бойчука вкрай шкідливою. Невдовзі його звільнили з роботи. Він знову змушений був покаятись публічно, заявивши, що як художник хоче "взяти участь на одній з часток соціалістичного наступу в боротьбі за соціалістичне мистецтво, боротьбі за комунізм". Але все було марно! Митець підійшов до межі, за якою починалось царство НКВС. Видатний організатор школи монументалістів в Україні за свої мистецькі переконання поплатився життям.

Михайла Бойчука заарештували у 1936-му. Востаннє його бачили біля руїн Михайлівської церкви - другої за значенням (після собору св.Софії) пам'ятки XII ст. у Києві, куди він часто приводив студентів, яким викладав курс візантійського мистецтва. Монастир був зруйнований більшовиками разом із багатьма іншими безцінними пам'ятками - начебто для будівництва на тому місці урядових споруд, які так і не були зведені.

Михайла Бойчука змусили, зрештою, підписати зізнання у фантастичних злочинах і розстріляли 16 квітня 1937 року. Разом із ним мученицьку смерть прийняли його дружина Софія Нелепінська та близькі друзі і соратники І.Падалка та В.Седляр. Акт про розстріл зберігається в окремому архіві 1-го спецвідділу НКВС СРСР (том II, аркуш 42).