Конституційні властивості індивіда

Під впливом антропологічних та психіатрічних дослід­жень конституційних відмінностей між людьми та схильності до психічних захворювань визначилася концепція, що нама­гається пов'язати будову тіла та якості темпераменту. Так, французький лікар Клод Сіго у 20-х роках нашого століття створив типологію, за якою кожній системі організму відпо­відає певне зовнішнє середовище, що впливає на цю систему: повітря — джерело дихальних реакцій, їжа — джерело реакцій травлення, моторні реакції виникають у фізичному середовищі, соціальне середовище викликає різні мозкові реакції. Виходячи з цього, К.Сіго вирізнив чотири основні типи будови тіла: дихальний, травний, мускульний та мозковий. Якщо переважає якась із систем, то це приводить до специфічних реакцій інди­віда на зміни навколишнього середовища, тобто кожному типу будови тіла відповідають певні особливості темпераменту.

Погляди К.Сіго суттєво вплинули на так звані конститу­ційні теорії темпераменту. Головним пропагандистом консти­туційної типології вважається Ернст Кречмер, котрий у 1921 р. видав працю "Будова тіла та характер". Основною думкою цього дослідження є те, що люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості та схильність до психічних захворювань. Е.Кречмер виділив чотири конституційних типи: 1) лептосоматик (гр. слабкий + тіло), для якого характерні тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс. Плечі вузькі, нижні кінцівки довгі та худі. Він назвав їх астеніками (гр. слабкий); 2) пікнік (гр. товстий, повний) — велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова на короткій шиї; 3) атлетик (гр. боротьба, сутичка) — добре роз­винена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, широкі плечі та вузькі стегна, випуклі кістки обличчя; 4) диспластик (гр. погано + сформований) — будова безформна, неправильна. Індивіди цього типу харак­теризуються різними деформаціями будови тіла (наприклад, занадто високий зріст).

Е.Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залеж­ність між будовою тіла та психічними якостями, характерними для певних психічних захворювань, але не яскраво вираженими. Тому він залежно від визначених типів будови тіла вирізнив три типи темпераменту: 1) шизотимік — лептосоматична чи астенічна будова тіла; 2) циклоптмік — пікнічна будова тіла; 3) іксотимік — атлетична будова тіла. Типологія Кречмера була і є досить популярною в країнах Західної Європи.

Подібно до того, як у Європі поширювалася конституцій­на типологія Е.Кречмера, в Америці набувала популярності концепція У.Шелдона, сформульована в 40-ві роки нашого століття. Його погляди на типологію близькі до концепції Кречмера, за якою тіло та темперамент — це два параметри одного й того самого об'єкта, котрим є людина. Якості тем­пераменту У.Шелдон назвав залежно від функцій певних органів тіла: вісцеротонія або ендоморфність (лат. нутрощі), соматотонія або мезоморфність (гр. тіло) та церебрототонія або ектоморфність (лат. мозок). Людей, у котрих переважає вісцеротонія, він назвав вісцеротоніками, другий тип — соматотолікам, і третій — церебротоніками. Якщо окремі параметри мають однакову інтенсивність, то це змішаний тип.

„Я – концепція”. Психологічний захист особистості.

В гуманістичній психології, а саме у вченні К. Роджерса виникло поняття „Я – концепція”. Це стійка система уявлень, поглядів, оцінок самого себе, яка є одним з регуляторів поведінки людини.

„Я – концепція” створюється на основі узагальнення життєвого досвіду, оцінок з боку інших людей, порівняння результатів власної діяльності з результатами діяльності інших людей, рівня домагань, інш.

Відносно адекватна самооцінка, а значить і реальна „Я – концепція” є одним з факторів розвитку особистості.

Підвищена чи занижена самооцінка та фантастична „Я – концепція” (скривлена) є перешкодою в процесі розвитку особистості.

Відношення між „Я – реальним” та „Я – ідеальним” є однією з умов душевного комфорту та розвитку особистості.

За вченням Роджерса головною потребою є потреба в самоактуалізації, самоудосконаленні. Задоволення цієї потреби і є умовою розвитку особистості.

Деякі риси особистості, що само реалізується, за вченням Маслоу:

Єкстравертна орієнтація - це готовність піти на ризик, готовність зробити перший крок на зустріч іншій людині. Це ініціативність, наявність творчих установок. Готовність помилитися та перебороти страх від невдач – це орієнтація на загально-людські цінності. Це така поведінка, яка має в основі перевагу суспільних пріоритетів над індивідуальними.

Психологічний захист особистості – це механізми зниження ступеню психічного напруження: навмисне забування, перекручення, інтелектуальні пояснення, фрустрації, агресивна активність, замикання на собі, зниження ступеня трудностей цілі, сублімація, перенос власних негативних якостей на інших людей та інш.

Риси особистості, яка удосконалюється і самореалізується і стають механізмами реального психологічного самозахисту людини.

Формування та розвиток особистості.

Розвиток – це ускладнення, оновлення, підвищення рівня організованості, відносної самостійності будь-якої системи.

Розвиток особистості означає формування соціально-психологічних якостей людини, набування суспільно-історичного досвіду, розширення сфер активності пізнавальної, творчої, громадянської та іншої. Це підвищення рівня свободи та відповідальності людини, це формування здатності визначати життєві цілі, смисли та реалізовувати їх, це формування такої поведінки, яка мотивується загально-людськими ідеалами, та духовними цінностями.

Розвиток особистості – це складний, суперечливий, суспільно-історично обумовлений процес кількісних та якісних утворень людини, її поведінки, її діяльності.

Активно-діючи причини або чинники є детермінантами в широкому розумінні або факторами.

Фактори розвитку.

• Об’єктивні – незалежні від свідомості людини : спадковість (внутрішній фактор), середовище (зовнішній фактор)

• Суб’єктивні фактори – це свідомість та самосвідомість, воля, життєві цілі та смисли, життєва позиція та інше.

Спадковість є необхідною умовою та передумовою життя та розвитку, та активно-діючим фактором.

Суспільно-історичне середовище і є вирішальним фактором формування і розвитку особистості.

Навчання та виховання є способом спеціально організованого та спрямованого впливу суспільства на формування та розвиток особистості.

Єдність об’єктивних та суб’єктивних факторів визначають розвиток особистості.

Соціально-психологічна концепція розвитку особистості.

Детермінантою розвитку особистості є діяльнісно0опосередкований тип взаємин, що складаються в людини з найбільш референтною (значимою для нього) групою (групами) у цей період. Розвиток групи виступає, як фактор розвитку особистості в групі.

Найкращі можливості реалізації потреби бути особистістю створює така група, у якій персоналізація кожного – умова персоналізації усіх.

У самому загальному вигляді розвиток особистості можна представити, як процес її входження в нове соціальне середовище й інтеграції в ньому.

Можуть бути виділені три фази (етапи) розвитку особистості :адаптація, індивідуалізація й інтеграція.

Перша фаза становлення особистості припускає активне засвоєння діючих у спільності норм і оволодіння відповідними формами і засобами діяльності. У неї виникає об’єктивна необхідність „бути такою, як усі”, максимально адаптуватися в спільності. Отже перша фаза – адаптація.

Друга фаза породжується протиріччям, що загострюється, між досягнутим результатом адаптації, - тим, що суб’єкт став таким , „як усі” у групі, - і потребою індивіда, що задовольняється не на першому етапі, у максимальній персоналізації. На цій фазі наростає пошук засобів і способів для позначення своєї індивідуальності, її фіксації. Це друга фаза – індивідуалізація.

Третя фаза детермінується протиріччями між сформованим на попередній фазі прагненням суб’єкта бути ідеально представленим в інших своїми особливостями і значимими для нього відмінностями – з одного боку, і потребою спільності прийняти, схвалити і культивувати лише ті індивідуальні особливості, що їй імпонують, відповідають її цінностям, стандартам, сприяють успіху спільної діяльності - з іншої

Отже, третя фаза – інтеграція особистості в спільності. У рамках цієї фази в груповій діяльності в індивіда складаються новотвори особистості – риси, яких не було не тільки в нього, але і, можливо, немає й в інших членів групи, але які відповідають необхідності і потребам групового розвитку і власної потреби індивіда здійснити значимий „внесок” у життя групи.

Кожна з перерахованих фаз виступає як момент становлення особистості в її найважливіших проявах і якостях – тут протікають мікроцикли її розвитку. Якщо людині не вдається перебороти труднощі адаптаційного періоду в стійко значимому для неї соціальному середовищі і вступити в другу фазу розвитку, у неї, швидше за все будуть складатися якості конформності, залежності, безініціативності, з’явиться боязкість, невпевненість у собі і своїх можливостях. Якщо, знаходячись вже у фазі індивідуалізації і намагаючись забезпечити свою представленість у членах значимої для неї спільності , вона пред’являє їм свої індивідуальні відмінності, що ті не приймають і відкидають, як ті, що не відповідають потребам спільності, то це сприяє розвитку в неї таких особистісних новотворів, як негативізм, агресивність, підозрілість, неадекватна захищеність самооцінки. Якщо вона успішно проходить фазу інтеграції у високорозвиненій просоціальній спільності, у неї формуються позитивні якості особистості.

Тема: Особистість

1. Загальні уявлення про особистість.

2. Структура особистості.

3. Спрямованість особистості.

4. „Я – концепція”. Психологічний захист особистості.

5. Формування та розвиток особистості.