Загальні уявлення про особистість.
Індивід –це людина, як представник окремого класу живих істот .
Індивідуальність – це сукупність своєрідних неповторних особливостей людини.
Індивідуалізація у живій моделі є засобом і формою готовності до майбутнього, варіантами можливого розвитку моделі, формою розвитку (одиничною) поруч із загальною, одним з факторів виживання .
Поняття „людина” поєднує різні аспекти, форми, властивості її, та узагальнює їх.
В широкому розумінні, особистість – це людина, як член суспільства, як суб’єкт та об’єкт суспільно-історичного буття та розвитку.
В вузькому розумінні – це сукупність таких властивостей людини, які формуються в умовах її суспільного життя.
Особистість – це конкретна людина, що має розвиту свідомість та самосвідомість, має соціальний статус та виконує соціальні ролі.
Особистість – це конкретний людський індивід з індивідуально виявленими своєрідними розумовими, емоційними, вольовими та фізичними властивостями.
Особистість завжди конкретно-історична, вона є продуктом тієї доби і тих суспільно-економічних відносин, сучасницею та учасницею яких вона є. Вивчення особистості за суттю –це історичне дослідження процесу становлення особистості за певних соціальних умов доби, певного суспільного ладу.
Структура особистості
Три складові структури особистості. У структуру особистості в першу чергу входить системна організація її індивідуальності, тобто внутрішньоіндивідна (інтраіндивідна) підсистема , представлена в будівлі темпераменту, характері, здібностях людини, необхідна але недостатня для розуміння психології особистості.
Особистість у системі своїх „дійсних відносин” як би знаходить своє особливе буття, що відрізняється від тілесного буття індивіда, і тому одну з характеристик варто шукати в „просторі” поза органічним тілом індивіда, що складає інтеріндивідну підсистему особистості.
Інтраіндивідна та інтеріндивідна підсистеми не покривають усі прояви особистості. Є можливість виділити третю складову структури особистості - метаіндивідну (надіндивідну). Особистість при цьому не тільки виноситься за рамки органічного тіла, але і переміщується за межі його наявних, існуючих „тут і тепер” зв’язків з іншими індивідами. У цьому випадку у центрі уваги виявляються „внески” в інших людей, що суб’єкт здійснює за допомогою своєї діяльності. Процес і результат запечатления суб’єкта в інших людях, його ідеальної представленості та продовження в них „внесків” одержав назву персоналізації.
Психологічні характеристики особистості
Пізнавальні компоненти (когнітивно-пізнавальна сфера) – являє собою отримання, зберігання, впізнавання, відтворення, забування та перетворення інформації.
Спрямованість особистості – система стійких домінуючих цілей та мотивів особистості, які визначають динаміку її розвитку та діяльності, тенденції поведінки, самоцінність та суспільну значущість. Є однією з системних характеристик особистості, що дозволяє прогнозувати її майбутнє, зумовлює смислову єдність активної та цілеспрямованої поведінки особистості. Види спрямованості: а) світоглядна, б) професійна, в) побутова.
Мотив — спонукальна причина діяльності людини, те, заради чого вона здійснюється. У ролі М. можуть виступати потреби, інтереси, потяги, емоції, установки, ідеали тощо. Від М. треба відрізняти мотивування, тобто висловлювання людини, які пояснюють спонукальні причини її дій та вчинків через ті чи інші об'єктивні та суб'єктивні обставини.
Прагнення – це мотиви, в яких виявляються потреби особистості в умовах спеціально організованої її діяльності.
Інтерес – емоційний вияв пізнавальних потреб особистості.
Потреба – це стан живої істоти, що відображує залежність її від умов існування та сприяє активності стосовно цих умов.
Переконання – це система знань пропущених через почуття.
Емоційно-вольові компоненти (емоційно-вольова сфера) – відповідає за ставлення до навколишнього світу, зусилля та їх суб’єктивне забарвлення.
Індивідні характеристики особистості Вікові властивості індивіда
Вік – якісно своєрідний етап психічного розвитку, що характеризується рядом особливостей, сукупність яких визначає неповторність структури особистості людини на певному етапі її розвитку. Вікові особливості зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, до певної міри характером виховання, особливостями спілкування і діяльності людини, причому останні впливають передусім на терміни переходу від однієї вікової стадії до іншої.
Особливості вікового розвитку:
Розвиток людини відбувається нерівномірно;
В різних етносах, народах – розвиток відбувається по-різному;
Кожна людина проходить свій життєвий цикл, що охоплює процес індивідуального розвитку від народження до смерті, який являє собою послідовну зміну фаз: становлення; еволюції (розвитку); інволюції (старіння).
Основні вікові властивості:
Загальна тривалість життя людини.
Зміна фаз індивідного розвитку.
Тривалість кожної з окремих вікових фаз.
Вікові періодизації розрізняють за тим, наскільки широко та детально подані в них вікові зміни різноманітних сторін психіки й у якому ступені виражені метричні і топологічні властивості вікового розвитку людини.
Вікові стадії розвитку людини (за Д.Бромлеєм):
утробний (складається з 4 стадій до моменту народження),
дитинство: дитинство, дошкільне дитинство і раннє шкільне дитинство; охоплюють від народження до 11-13 років,
юність: статеве дозрівання 11-13-15 років; пізня юність 16-21 рр.,
дорослість: рання дорослість (21-25 років); середня дорослість (26-40 років); пізня дорослість (41-55 років); передпенсійний вік (56-65 років),
старіння: видалення від справ (66-70 років); старість (71 і більш років); хвороблива старість і дряхлість.
Віковий розвиток невід’ємно пов’язаний із такими факторами:
соціальна ситуація розвитку особистості – особливе поєднання внутрішніх процесів розвитку та зовнішніх умов, які є типовими для кожного вікового етапу, що зумовлює динаміку психічного розвитку протягом відповідного вікового періоду та нові якісно своєрідні психічні утворення, що виникають наприкінці його;
соціалізація – історично зумовлений, здійснюваний в діяльності та спілкуванні процес та результат засвоєння та активного відтворення індивідом соціального досвіду (відбувається розширення поведінкового та діяльнісного діапазону особистості, розширення та поглиблення спілкування, розвиток свідомості та самосвідомості);
час: фізичний (паспортний вік), біологічний (біологічний вік – зумовлений особливостями життєдіяльності організму та його біоритмами), історичний (суспільно-економічна формація, епоха, період часу, в якому живе людина), психологічний (психологічний вік; людина здатна “мандрувати в часі” в своїй пам’яті; психологічний час може “розгортатись” або “згортатись” в залежності від стану та зайнятості особистості).