5. Післядипломна освіта.

6. Аспірантура.

7. Докторантура.

8. Самоосвіта.

3.

Основні документи, що відображають зміст освіти:

Вихідним для розробки змісту освіти є державний стандарт освіти, від реалізації якого залежать рівні навченості дітей.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього рівня, затверджуються Кабінетом міністрів України і підлягають перезатвердженню не рідше як через 10 років.

Він являє собою унормовану систему показників про освіченість особи, що реалізується комплексом нормативних документів, які визначають суспільно зумовлений зміст загальної середньої освіти та вимоги і гарантії держави щодо її здобуття громадянами України.

Державний стандарт загальної середньої освіти включає такі компоненти:

• базовий навчальний план середньої школи,

• освітні стандарти галузей знань (навчальних предметів),

• державні вимоги до мінімального рівня засвоєння змісту загальної середньої освіти за ступенями навчання: початкова, основна і старша школа.

Основною складовою державного стандарту є базовий навчальний план.

Базовий навчальний план – це документ, що визначає структуру навчально­го року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкрет­ному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відве­дених на кожний навчальний предмет. Він дає ціліс­не уявлення про змістове наповнення та обсяги вивчення освітніх галузей (що включають навчальні дисципліни) за роками навчання че­рез інваріативну і варіативну складові; визначає гранично допустиме тижневе навантаження уч­нів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів Укра­їни і визначає її загальнодержавний компонент. Варіатив­ну складову формує навчальний заклад з урахуванням ін­тересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттє­вим засобом забезпечення повноцінного розвитку особисто­сті кожного школяра. Інваріантна (державна) складова становить 80 % навчального часу, а варіативна (шкільна) – 20 %.

Інваріантний (державний) компонент розробляє Міністерство освіти і науки України. Має забезпечити соціально необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Для початкової школи він складається з таких освітніх галу­зей: мова і література, мистецтво, математика, технології, здоров'я і фізична культура, людина і світ.

Варіативна (шкільна) складова включає вибірково-обов'язкові навчальні предмети, індивідуальні та групові заняття. Цей компонент розробляє школа. Для цього вона має враховувати особливості освітньо-виховного та виробничого середовища регіону, в якому працює школа.

На основі Базового навчального плану Міністерство ос­віти і науки України розробляє та затверджує типові нав­чальні плани для різних типів загальноосвітніх навчаль­них закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок го­дин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.

На основі типового навчального плану кожна школа складає робочий план на поточний навчальний рік.

Зміст навчальних предметів, передбачених навчальним планом, визначається навчальними програмами.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з ножного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальна програма для 1-4 класів складається:

1. Пояснювальна записка, що розкриває основні завдання викладання предме­тів, особливості організації й методів навчальної діяльно­сті, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предметів у початковій школі.

2. Зміст дисциплін з розділами і темами.

3. Система вмінь і навичок, якими мають оволодіти учнів.

Відповідно до навчальних програм створюють навчальні підруч­ники і посібники.

Навчальний підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визна­ченими програмою і вимогами дидактики. Головне його призначення — допомогти учням само­стійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту ма­теріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіт­кість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точ­ну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливі­ший матеріал мусить бути проілюстрований схемами, ма­люнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

Для успішного використання підручника в навчально­му процесі і вчитель, і учні повинні орієнтуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонентів: текстового і позатекстового. Перший компонент — основ­ний, додатковий і пояснювальний тексти. До другого на­лежать: а) апарат організації засвоєння; запитання і зав­дання; інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки роз­в'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний мате­ріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Більшість шкільних підручників складається з текстів емпіричних (відображають описи, факти, явища, події, класифікації, характеристики, властивості, що формують уявлення, знання), теоретичних (містять правила, закони, поняття, теореми, закономірності, методоло­гічні знання, що формують поняття, знання) та практичних (виконання вправ, задач, завдань і т.д., що сприяють формуванню практичних умінь і навичок).

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцненню піз­навальних і практичних умінь, прищеплює навички само­стійної роботи.

4.

Сучасні реформи змісту освіти в Україні:

• українознавча спрямованість (вивчення української мови, літератури, історії України);

• осучаснення змісту освіти (для кращої адаптації молоді в сучасному суспільстві);

• спрямованість навчального процесу на самостійне отримання, аналіз та застосування інформації;

• поглиблене вивчення іноземних мов,

• підвищення уваги до екологічної культури,

• включання у зміст освіти міждисциплінарних тем, інтегрованих предметів,

• поглиблене вивчення економічних і технічних дисциплін, інформаційних технологій,

• рання спеціалізація та профорієнтація,

• формування в учнів компетенцій.

Фактори, що зумовлюють формування змісту освіти:

• політика країни;

• державна стратегія розвитку освіти,

• методологічна позиція вчених;

• система потреб (соціальних, особистих). Наприклад, сьогодні – особистісно-орієнтований підхід до навчання, гуманістична основа взаємовідносин, особистісна значущість знань;

• соціальні та наукові досягнення;

• можливості школярів.

Вимоги до формування змісту освіти:

• Провідна роль у визначенні змісту освіти належить меті й завданням виховання, які ставить суспільство перед школою, що записана у Законі про загальну середню освіту.

• Гуманістична спрямованість змісту загально середньої освіти спричиняє його відповідність сучасним потребам та можливостям особи.

• Науковість.

• Полікуртурність.

• Світський характер.

• Інтегративність.

• Єдність змістової і процесуальної сторін навчання.

• Послідовності.

• Відповідність віковим особливостям учнів і їх рівню підготовки.

• Доступність.

• Підтримка світового стандарту.