Лекція № 4. Зміст освіти. План

1. Поняття про зміст освіти.

2. Освітня система України.

3. Основні документи, що відображають зміст освіти, їх призначення та структура:

   0. Державний стандарт початкової освіти.

   1. Навчальні програми 1-4 класів.

   2. Навчальні підручники, посібники.

4. Сучасні реформи змісту освіти. Фактори, що зумовлюють зміст освіти та сучасні вимоги до його формування.

1.

Зміст освіти серед категорій дидактики виконую системотвірну функцію. Проектуючи процес навчання, його мету, форми організації вчитель виходить зі змісту навчального матеріалу. Регламентується він рядом державних документів: Державна національна програма «Освіта»(Україна ХХІ століття), Конституції України, Закон України про загальну середню освіту, державні стандарти освіти.

Зміст освіти – це система наукових знань, умінь і навичок, оволодіння якими забезпечує всебічний розвиток розумових і фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя та праці.

В історії дидактики відомі різні підходи до визначення змісту освіти:

1) Теорія формальної освіти (Дж. Локк, Ж-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці, Й.Ф. Гербарт, І. Кант). Виникла наприкінці XVIII — в середині XIX ст. Сутність її полягала в тому, що учневі недоціль­но давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності. Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинсь­кої та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тре­нували розум учнів. Цю теорію було покладено в основу змісту класичної ос­віти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «за­гальну культуру за допомогою тренування мислення».

2) Теорія матеріальної освіти (Г. Спенсер, Я. Коменський). Виникла у той же період. Своїм зародженням вона зобов'язана тому, що швидкий розвиток промисловості і її науково-технічних основ висунув питання про підготовку людей, які мають природничо-наукову, технічну і практичну підготовку. Прихильники виходили з філософії емпіризму (від гр. етреігіа — досвід). Англійський філософ Г. Спенсер (1820-1903) стверджував, що пізнання не може вийти за межі безпосереднього досвіду, що джерелом знань є лише досвід. Він побудував систему освіти для практичного прошарку сус­пільства — бізнесменів, торгівців, ремісників, кваліфікованих техніків і робітників, яка базувалась на п'ятьох видах людсь­кої діяльності — самозбереженні, здобуванні засобів для життя, вихованні потомства, виконанні соціальних функцій і дозвіллі. Засобом освіти Спенсер вважав вивчення логіки, математики, соціології, психології, біології, хімії, геології, мови та літератури, іноземних мов.

За теорією матеріальної освіти головним критерієм визна­чення змісту освіти є практична значимість знань, а не їхній розвиваючий вплив. Тому потрібно озброювати учнів пере­важно природничо-науковими знаннями. Критерієм відбору освітнього матеріалу повинен слугувати ступінь придатності його до життя і безпосередньої практичної діяльності учнів у майбутньому.

Теорія склала основу так званого реального напряму в шкільній освіті. У реальних училищах вивчалася математика, фізика, а також предмети прикладного характеру, наприклад, бухгалтерська справа і подібні.

3) Педоцентрична теорія (Дж. Дьюї, Г. Кершенштейнер та ін.) виходить із пріоритету індивідуальної та суспільної ді­яльності учня. Учень повинен займатися тими видами діяль­ності, які дозволили цивілізації вийти на сучасний рівень. Тому увагу слід сконцентрувати на заняттях конструктивного характеру: навчити дітей готувати їжу, шити, прибирати і под., тобто виконувати необхідну в повсякденному житті ді­яльність. Навколо утилітарних знань і вмінь зосереджувалася інформація ширшого характеру. Основні постулати теорії: «Завчасно складені навчальні курси не потрібні», «Матеріал для навчання необхідно брати з досвіду дитини», «Дитина сама має визначити якість та кількість навчання», «Навчання шляхом робленості — основний метод у школі». Дидактич­ний утилітаризм значно вплинув на зміст і методи роботи в американській школі.

Ідеї Дж. Дьюї знайшли своє втілення в проектній системі навчання, що була розроблена в 20-ті роки XX століття У. Кілпатріком. Сутність цієї системи в тому, що діти, керую­чись своїми інтересами, разом з учителем проектували вирі­шення будь-якого завдання, включалися в практичну діяль­ність, протягом якої оволодівали певними відомостями з мо­ви, математики та інших предметів. Зрозуміло, що така теорія спричиняла зниження рівня освіти школярів.

Багатофункціональна сутність змісту освіти як відображення основних елементів соціального досвіду є результатом тривалого розвитку теорії змісту освіти.

В основі теорії змісту освіти лежить багатоаспектна модель соціального досвіду, розроблена І.Я.Лернером і М.М.Скаткіним. В своїй книзі «Дидактика средней школы» вони зазначають: «В аналізі соціального досвіду можна виділити чотири елементи:

а) уже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, мислення, техніку й способи діяльності;

б) досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях і навичках особистості, яка засвоює цей досвід;

в) досвід творчої, пошукової діяльності у розв'язуванні нових проблем, що виникають перед суспільством;

г) досвід ставлення до світу, один до одного, тобто система емоційної, вольової, екологічної, моральної, естетичної вихованості».

Засвоєння саме такої структури змісту освіти створює умови як для формування всебічно розвинутої особистості, так і для її самореалізації, життєтворчості.

• знання про природу, людину, суспільство, культуру, виробництво, способи діяльності;

• уміння і навички (предметні, інтелектуальні, загальнонавчальні або міжпредметні: організаційні, мовленнєві, загальнопізнавальні, контрольно-оцінні);

• досвід творчих пошукової діяльності;

• система цінностей ставлення, поведінка людини.